Умови оплати праці в трудовому договорі не можуть бути гіршими, ніж ті, що передбачено колективним договором

27 листопада 2024 р. Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 182/6943/23 задовольнив частково касаційну скаргу представника позивача, який просив стягнути заробітну плату з роботодавця.

Особа звернулася до суду з позовом до виконавчого комітету міської ради, міської ради, комунального підприємства міської ради про стягнення заборгованості із заробітної плати.

Позивач працював на посаді директора КП міської ради. Розпорядженням міського голови він був звільнений з роботи на підставі п. 2 ч. 1 ст. 36 КЗпП України у зв’язку із закінченням строку дії трудового договору.

Зазначав, що за весь час роботи йому у повному обсязі не була доплачена заробітна плата з огляду на умови колективного договору, а саме заробітну плату він отримував без урахування мінімальної тарифної ставки робітника 1 розряду у розмірі 120 % розміру мінімальної заробітної плати, помноженого на коефіцієнт 1,15.

Читайте також: Заборгованість за аліментами боржника, який веде особисте селянське господарство, слід розраховувати виходячи з його фактичного заробітку (доходу), а не із середньої заробітної плати працівника для даної місцевості

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 19 травня 1999 р. № 859 «Про умови і розміри оплати праці керівників підприємств, заснованих на державній, комунальній власності, та об’єднань державних підприємств» умови оплати праці керівників підприємств визначаються в контракті та можуть бути змінені лише шляхом укладення додаткових умов. Судами встановлено, що із позивачем укладалися контракти протягом всього періоду трудових відносин з комунальним підприємством, з умовами яких він погоджувався кожен раз під час продовження трудових відносин, зауважень та вимог з приводу неповного нарахування та виплати заробітної плати він роботодавцю не заявляв, зміни до умов трудового контракту не ініціював.

У касаційній скарзі представник позивача зазначав, що саме на положення Закону України «Про колективні договори та угоди» посилався позивач у позові, який має вищу юридичну силу, ніж постанова від 19 травня 1999 р. № 859, на яку помилково послалися суди попередніх інстанцій.

Верховний Суд вказав, що відповідно до ст. 5 Закону України «Про колективні договори та угоди» умови колективних договорів і угод, укладених відповідно до чинного законодавства, є обов’язковими для підприємств, на які вони поширюються, та сторін, які їх уклали.

Читайте також: Вимоги потерпілого про відшкодування недоотриманої з вини правопорушника заробітної плати підлягають задоволенню у межах кримінального провадження

Умови колективних договорів або угод, що погіршують порівняно з чинним законодавством становище працівників, є недійсними, і забороняється включати їх до договорів і угод.

Забороняється включати до трудових договорів умови, що погіршують становище працівників порівняно з чинним законодавством, колективними договорами та угодами.

Під час роботи позивача трудовий договір (контракт) не був єдиним локальним джерелом права з питань визначення обсягу правомочностей сторін з оплати праці, так як існував колективний договір, який належним чином не виконувався, що і стало підставою для пред’явлених позовних вимог позивачем.

У ч. 1 ст. 21 Закону України «Про оплату праці» передбачено, що працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Судами попередніх інстанцій не враховано, що колективний договір – це угода про умови найму у відповідній галузі. Отже, і про умови праці. Умови праці (у тому числі оплати праці), що включені до умов трудового договору (контракту), повинні бути, принаймні, такими самими вигідними з точки зору працівника, як і умови найму за колективним договором. При цьому у трудовому договорі (контракті) можуть бути визначені більш сприятливі умови праці, ніж ті, що передбачені колективним договором, а не менш вигідні для працівника.

Пославшись на постанову Кабінету Міністрів України від 19 травня 1999 р. № 859, суди попередніх інстанцій не звернули уваги на те, що вказана постанова не визначає, що умови праці працівника можуть бути гіршими від тих, що передбачені колективним договором.

Тому Верховний Суд судові рішення скасував із направленням справи до суду першої інстанції на новий розгляд.

Підготував Леонід Лазебний

Повний текст рішення

З іншими правовими позиціями Верховного Суду, яких вже налічується понад 17 000, можна ознайомитися в аналітично-правовій системі LEX.

Поділитися

Твітнути