Connect with us

Судова практика

Умисне вбивство слід відрізняти від заподіяння умисного тяжкого тілесного ушкодження за спрямованістю умислу

21 травня 2020 р. Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у справі № 604/546/16-к залишив без задоволення касаційну скаргу захисника, погодившись, що засуджений мав умисел саме на заподіяння смерті потерпілій.

Вироком місцевого суду, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду, особу визнано винуватим та засуджено за ч. 1 ст. 186, ч. 2 ст. 185, п.п. 4, 6, 12 ч. 2 ст. 115 КК. На підставі ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно визначено покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років з конфіскацією всього належного йому майна.

У касаційній скарзі захисник зазначав, що у засудженого був відсутній умисел на позбавлення життя потерпілого. Аналізуючи наявні у кримінальному провадженні докази вважав, що описані у вироку дії мають бути кваліфіковані за ч. 2 ст. 121 КК.

Верховний Суд зазначив, що доводи касаційної скарги про відсутність умислу на вбивство потерпілої та необхідність кваліфікації дій засудженого за ч. 2 ст. 121 КК спростовуються встановленими фактичними обставинами, що підтверджені доказами, яким місцевий суд у порядку ст. 94 КПК дав оцінку з точки зору їх належності, допустимості, достовірності, а сукупності цих доказів – з точки зору достатності та взаємозв’язку і прийняв обґрунтоване рішення про доведеність винуватості у вчиненні інкримінованого йому злочину.

Умисне вбивство слід відрізняти від умисного тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого. Визначальним при цьому є спрямованість умислу винного, його суб’єктивне ставлення до наслідків своїх дій: при умисному вбивстві настання смерті охоплюється умислом винного, а в разі заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть потерпілого ставлення винного до таких наслідків характеризується необережністю.

Питання про наявність умислу необхідно вирішувати з огляду на сукупність всіх обставин вчиненого діяння, зокрема, враховувати кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного до, під час і після злочину, його взаємини з потерпілим, що передували події, а також спосіб вчинення злочину, засоби та знаряддя злочину.

У цій справі судами правильно враховано, що засуджений обрав знаряддям вчинення злочину ніж, а тому була велика ймовірність того, що при його застосуванні можна заподіяти смерть людині. Також він завдав щонайменше шість колючо-ріжучих ударів у ділянку підборіддя та лівої щоки, а також поріз шиї з ушкодженням під’язикової групи м’язів, зв’язок гортані, надгортанного хряща та проникнення у просвіт гортані, у місце розташування життєво важливого органу, з послідуючим пошкодженням, що знаходиться у прямому причинному зв’язку зі смертю потерпілої.

Значення має також те, що засуджений після спричинення ножових поранень потерпілій, не намагався вжити заходів задля збереження життя останньої, адже не надав їй жодної допомоги, не викликав медичну допомогу, а навпаки, витягнувши з автомобіля, додатково завдав удар в праву ділянку обличчя, залишив потерпілу та пішов. Сукупність всіх обставин вчиненого діяння свідчать про спрямованість дій засудженого саме на досягнення бажаного результату – смерті потерпілої.

Таким чином Верховний Суд, погодився, що, урахувавши усі встановлені обставини справи, суди вірно встановили, що засуджений мав умисел саме на заподіяння смерті потерпілій за попередньою змовою групою осіб, вчинене з корисливих мотивів та особливою жорстокістю, а тому його дії за п.п. 4, 6, 12 ч. 2 ст. 115 КК кваліфіковано вірно.

Підготував Леонід Лазебний

Повний текст рішення

Судова практика

Якщо у заяві про перегляд вироку за нововиявленими обставинами є недоліки, її має бути повернуто для їх виправлення

21 липня 2020 р. Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у справі № 219/669/19 задовольнив касаційну скаргу засудженого, якому суд першої інстанції не надав строк на усунення допущених недоліків у заяві про перегляд вироку за нововиявленими обставинами, а одразу ж повернув заяву.

Ухвалою місцевого суду, залишеною без змін апеляційним судом, засудженому повернуто його заяву про перегляд за нововиявленими обставинами вироку апеляційного суду через невідповідність її вимогам ст. 462 КПК, закінчення тримісячного строку, визначеного ч. 1 ст. 461 цього закону, та відсутність клопотання про його поновлення.

У касаційній скарзі засуджений вказував, що суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, безпідставно повернув його заяву, без надання строку на усунення недоліків, визначених вимогами кримінального процесуального закону.

Верховний Суд, проаналізувавши положення ст.ст. 429, 460, ч. 1 ст. 461, ч.ч. 2, 3 ст. 464 КПК, ухвалив рішення задовольнити касаційну скаргу і призначив новий розгляд у суді першої інстанції.

З огляду на вказані вище статті КПК суд першої інстанції встановив, що заява засудженого не відповідає вимогам ст. 462 КПК, проте всупереч положенню ст. 429 КПК  не надав заявнику строк на усунення допущених недоліків, а одразу ж повернув заяву.

Суд першої інстанції у своєму рішенні зазначив про те, що заява засудженого про перегляд судового рішення стосовно нього подана після закінчення тримісячного строку, визначеного ч. 1 ст. 461 КПК, тобто повернув засудженому заяву з підстав, передбачених як ст. 462, так і ст. 461 КПК, при цьому не дотримавшись вказаних вимог кримінального процесуального закону.

Суд апеляційної інстанції на зазначене порушення уваги не звернув і безпідставно погодився з висновком суду першої інстанції.

Підготував Леонід Лазебний

Повний текст рішення

Читати далі

Судова практика

Ухвала слідчого судді про передачу арештованого майна в управління АРМА оскарженню не підлягає

21 липня 2020 р. Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у справі № 757/52393/19-к залишив без задоволення касаційну скаргу адвоката, який оскаржував ухвалу слідчого про визначення порядку зберігання речових доказів у кримінальному провадженні, на яке накладено арешт, шляхом передачі в управління АРМА.

Ухвалою слідчого судді районного суду задоволено клопотання прокурора – передано в управління за договором Національному агентству України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, об`єкт нерухомого майна – будівлю диспетчерської, що належить ТОВ.

Ухвалою судді апеляційного суду відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою адвоката в інтересах ТОВ на ухвалу слідчого судді з тих підстав, що вказане судове рішення в апеляційному порядку не оскаржується.

У касаційній скарзі адвокат наполягав, що суд апеляційної інстанції безпідставно відмовив у відкритті апеляційного провадження за його апеляційною скаргою, оскільки передача майна в управління є складовою або похідною частиною арешту майна у кримінальному провадженні, а тому ухвала про визначення порядку зберігання речових доказів також підлягає апеляційному оскарженню відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 309 КПК України.

Верховний Суд на підставі системного аналізу ч. 2 ст. 84, ч. 6 ст. 100, ст.ст. 307, 309 КПК дійшов висновку, що визначення порядку зберігання речових доказів у кримінальному провадженні шляхом передачі в управління АРМА здійснюється у спеціальний спосіб, зокрема, за рішенням слідчого судді. Тому ухвала слідчого судді про визначення порядку зберігання речових доказів у кримінальному провадженні шляхом передачі в управління АРМА, яке є речовим доказом у цьому кримінальному провадженні і на яке накладено арешт, оскарженню в апеляційному порядку не підлягає.

Саме такий висновок зробила ОП ККС ВС 27 січня 2020 р. у провадженні № 51-620кмо19 (справа № 758/16546/18).

Доводи представника заявника про те, що неможливість оскарження власниками арештованого майна ухвали слідчого судді про визначення порядку зберігання речових доказів у кримінальному провадженні шляхом передачі в управління АРМА потягне порушення прав цих осіб Верховний Суд визнав безпідставними, оскільки кримінальним процесуальним законом передбачено право підозрюваного або власника майна звернутися з клопотанням про скасування арешту майна або про зміну порядку зберігання речових доказів у кримінальному провадженні.

Підготував Леонід Лазебний

Повний текст рішення

Читати далі

Судова практика

Відсутність однієї сторінки в наданій засудженому копії ухвали суду не є підставою для зміни чи скасування рішення

15 липня 2020 р. Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у справі № 243/8249/17 залишив без задоволення касаційну скаргу засудженого, який міг звернутися з клопотанням про повторну видачу йому належної копії судового рішення, але не зробив цього.

Вироком міськрайонного суду, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду, особу визнано винуватою у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК, та призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 12 років.

У касаційній скарзі засуджений посилався на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, просив скасувати ухвалені щодо нього судові рішення і закрити кримінальне провадження у зв`язку з відсутністю в його діях складу злочину, зазначав, що в копії ухвали апеляційного суду, врученої йому до відома, була відсутня третя сторінка.

Верховний Суд, перевіривши долучену до касаційної скарги копію цієї ухвали, а також матеріали судової справи, встановив, що оригінал повного тексту ухвали міститься в судовій справі та складається з восьми сторінок, де, зокрема, є і третя сторінка. Водночас у направленій засудженому копії цієї ухвали дійсно відсутня третя сторінка.

Отже, очевидно, що під час виготовлення копії ухвали працівником суду було допущено технічну помилку, в результаті якої одну з восьми сторінок не було долучено до їх загальної кількості, які надалі було сформовано, підшито, завірено та направлено засудженому, що безумовно є порушенням, однак таким, що відповідно до ст. 438 КПК не може бути підставою для зміни чи скасування судового рішення.

Крім того, засуджений після отримання такої ухвали, де була відсутня одна з її сторінок, міг звернутися з клопотанням про повторну видачу йому належної копії судового рішення, проте цього не зробив. Також після постановлення ухвали апеляційного суду засуджений неодноразово ознайомлювався з матеріалами судової справи щодо нього, зокрема, і з оскаржуваною ухвалою апеляційного суду, про що свідчить його розписка, де він вказує про ознайомлення з матеріалами справи в повному обсязі.

Підготував Леонід Лазебний

Повний текст рішення

Читати далі

Новини на емейл

Правові новини від LexInform.

Один раз на день. Найактуальніше.

Facebook

TWITTER

Календар юриста

В тренді

Telegram