Судова практика
В контексті позовної давності існує презумпція можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав
15 січня 2020 р. Верховний Суд у справі № 200/19766/16-ц скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій і направив справу на новий розгляд .
У листопаді 2016 р. дружина звернулася до суду з позовом дружини до колишнього чоловіка та правонаступника спадку, про визнання угоди недійсною. На обґрунтування позовних вимог зазначала, що 26 квітня 1985 р. вона уклала шлюб з чоловіком. Під час перебування в шлюбі вони за спільні кошти на підставі договору купівлі-продажу від 27 лютого 1997 р. придбали квартиру. 12 січня 1998 р. колишній чоловік без її згоди продав зазначену квартиру своїй матері. Про укладення відповідачем спірного договору їй стало відомо лише у квітні 2016 р., коли у поштовій скриньці вона виявила копію позовної заяви дочки померлої, яка після смерті матері є правонаступником спадку.
Рішенням районного суду, залишеним без змін апеляційним судом, у задоволенні позову відмовлено з тих мотивів, що відповідно до правової позиції Верховного Суду України у цивільній справі №6-1587цс16 відсутність згоди одного з подружжя на відчуження спільного майна сама по собі не може бути підставою для визнання договору недійсним – інший з подружжя в такому випадку має право на компенсацію вартості своєї частки. Тому позивачка має право позиватися до свого колишнього чоловіка з вимогою про відповідну компенсацію вартості 1/2 частини квартири. Враховуючи те, що її колишній чоловік (відповідач) повністю визнає її позов та успадкував 1/2 частину спірної квартири – грошей від примусового продажу належної йому частки вистачить для «поновлення порушеного права» його колишньої дружини. Тому суд визнав, що позивачка не довела наявність підстав для визнання спірного правочину недійсним.
У касаційній скарзі позивачка посилаючись на те, що суди не дали оцінки добросовісності сторін оспорюваного правочину та нотаріуса, який посвідчив договір за фіктивною заявою колишнього чоловіка про те, що квартира придбана поза шлюбом, покупець була обізнана про те, що квартира перебуває у спільній сумісній власності подружжя.
Верховний Суд зазначив, що згідно з ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до ст. 16 Закону України «Про власність» (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) майно, нажите подружжям за час шлюбу, належить їм на праві спільної сумісної власності. Здійснення ними цього права регулюється цим Законом і Кодексом про шлюб та сім`ю України. Аналогічні норми містить Сімейний кодекс України та Цивільний кодекс України.
Враховуючи те, що письмової згоди позивачки на відчуження чоловіком належної подружжю на праві спільної сумісної власності квартири немає, договір про відчуження відповідачем нерухомого майна суперечить нормам ст. 23 КпШС Української РСР і є недійсним. Відсутність згоди одного із співвласників – колишнього подружжя – на розпорядження майном є підставою визнання цього правочину недійсним.
Верховний Суд також звернув увагу на те, що позивачка звернулася до суду з позовом про оспорення договору купівлі-продажу квартири у 2016 р. Відповідно до ст. 76 ЦК Української РСР перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права. Винятки з цього правила, а також підстави зупинення і перериву перебігу строків позовної давності встановлюються законодавством Союзу РСР і ст.ст. 78 і 79 згаданого Кодексу.
Позивачка зазначила, що вона не пропустила строку позовної давності, оскільки про порушення своїх прав дізналася у квітні 2016 р., коли на адресу її проживання надійшла позовна заява відповідачів про визнання спадкових прав на квартиру. Порівняльний аналіз термінів «довідалася» та «могла довідатися», що містяться в ст. 76 ЦК Української РСР, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивачка не знала про порушення свого цивільного права й саме із цієї причини не звернулась за його захистом до суду, недостатньо. Позивач має довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права.
Суди відмовили у позові через безпідставність, між тим позов є обґрунтованим, а тому необхідно перевірити, чи мала позивачка об`єктивну можливість дізнатися про відчуження спільної квартири чоловіком без її згоди у межах строку позовної давності, чи можливо було їй встановити відсутність спільного майна з огляду на презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав у разі недоведення протилежного.
Підготував Леонід Лазебний
