Судова практика
В разі односторонньої відмови від договору з адвокатом стягнення неустойки (штрафу чи пені) не допускається
11 листопада 2020 р. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 591/3176/17 частково задовольнив касаційну скаргу адвоката, який вимагав від клієнтки сплатити неустойку за відмову від договору про надання правничої допомоги.
Клієнтка звернулася до адвоката з позовом про визнання недійсним договору про надання правової допомоги через те, що у пункті 2.6 додатку № 1 до договору зазначено, що в разі односторонньої відмови позивача від договору, особа зобов`язана буде сплатити адвокату додаткову винагороду в розмірі 30 відсотків від вартості отриманого клієнтом майна чи коштів або вирішення спору щодо поділу майна подружжя у будь – який законний спосіб (примирення, відмова від претензій, одностороння відмова від договору за ініціативи клієнта тощо), а фактично – неустойку у мінімальному розмірі 10 000 доларів США.
Позивачка вважала, що оспорюваний пункт договору суперечить нормам Цивільного кодексу України, нормам Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», іншим актам цивільного законодавства.
Адвокат подав зустрічний позов до клієнтки про стягнення грошових коштів, оскільки вона повідомила про свою відмову від його послуг, яку він вважав спробою ухилитися від виконання визначеного договором обов`язку зі сплати гонорару.
Рішенням суду першої інстанції, залишеним без змін апеляційним судом, первісний позов задоволено, у задоволенні зустрічного позову відмовлено.
Судові рішення мотивовані тим, що в Законі України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» не передбачено такого виду гонорару адвоката, як додаткова винагорода або накладення штрафних санкцій. Отже, в цій частині договір суперечить ст. 30 зазначеного Закону та ст. 33 Правил адвокатської етики.
У касаційній скарзі адвокат зазначав, що, задовольняючи позовні вимоги клієнтки, суд першої інстанції фактично позбавив його права на оплату праці, гарантованого Конституцією України, на яку він розраховував під час укладення договору.
Верховний Суд нагадав, що законодавець, закріплюючи принцип свободи договору, встановив і його обмеження. Причому останні є одночасно й межами саморегулювання. Вони передбачені в абз. 2 ч. 3 ст. 6 ЦК України, згідно з яким сторони не можуть відступати від положень актів цивільного законодавства, зокрема в разі, якщо зі змісту акта цивільного законодавства випливає обов’язковість його положень, яка може мати вигляд вказівки в акті цивільного законодавства на нікчемний характер відступу від його положень або виражатися за допомогою інших правових засобів.
По своїй суті неустойка – це конструкція, яка є видом забезпечення виконання зобов’язання та правовим наслідком його порушення (мірою цивільно-правової відповідальності). У ст. 549 та в § 2 глави 49 ЦК України регулювання неустойки відбувається тільки з позицій забезпечення виконання зобов’язання. Неустойка (штраф чи пеня) може бути передбачена для забезпечення виконання зобов’язання.
Законодавець пов’язує стягнення неустойки саме з порушенням зобов’язання. Це підтверджується застосуванням таких понять та словосполучень, як «забезпечення зобов’язання», «порушення зобов’язання». Тому недопустимим є встановлення неустойки (штрафу чи пені) за правомірну відмову від виконання зобов’язання або односторонню відмову від договору.
В оспорюваному пункті договору фактично передбачено штраф за односторонню відмову від договору, а отже цей пункт суперечить сутності неустойки..
Тому Верховний Суд визнав правильними висновки судів про задоволення первісного позову в частині визнання недійсним оспорюваного пункту договору в частині передбачення штрафу за односторонню відмову від договору, але водночас скасував згадані рішення в частині задоволення позову про визнання недійсним пункту договору про додаткову винагороду адвокату в розмірі 30%.
Підготував Леонід Лазебний
