Connect with us

Судова практика

В разі зміни статусу земельної ділянки чи її власника договір оренди ділянки автоматично не припиняється

Дата публікації:

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 1 вересня 2020 р. по справі № 233/3676/19 скасувала ухвалу апеляційного суду та вказала, що договори оренди земельних паїв припиняються лише після їх переукладення відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку або в судовому порядку з визначених законом підстав.

Між підприємством та фізичною особою було укладено договір оренди земельної ділянки (паю) строком на 20 років. У тексті договору сторони погодили, що в разі виділення земельної ділянки в натурі (на місцевості), договір оренди землі переукладається на тих самих умовах, що і раніше укладений, і може бути змінений лише за згодою сторін. Власник при цьому зобов’язувався впродовж 5-ти робочих днів повідомити про це орендаря. Згодом орендар дізнався що власник, на порушення умов договору не повідомив про виділ земельної ділянки в натурі, а згодом в односторонньому порядку відмовився від переукладання договору оренди.

Орендар звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати договір переукладеним у запропонованій редакції.

Власник звернувся до суду із зустрічним позовом, у якому вказував, що після виділення земельної частки (паю) в натурі сертифікат про право на земельну частку (пай) згідно з вимогами земельного законодавства є недійсним. Із часу отримання державного акта на право власності на землю він набув статусу власника земельної ділянки, а тому змінився предмет оренди та статус сторін договору оренди паю.

Суд першої інстанції позов орендаря задовольнив, а в зустрічному позові відмовив, вказавши, що реєстрація права власності автоматично не припиняє дію укладеного між відповідачем та позивачем договору оренди земельної частки (паю), який укладено на 20 років.

Апеляційний суд рішення суду першої інстанції скасував – задовольнив зустрічний позов власника та відмовивши в задоволенні позову орендарю з тих мотивів, що із часу отримання права приватної власності на землю відповідач набув статусу власника земельної ділянки, тобто змінився предмет оренди та статус сторін договору оренди, а тому договір оренди земельної частки (паю) слід вважати припиненим.

У касаційній скарзі орендар посилався на те, що припинення дії договорів оренди земельних паїв має місце тільки після їх переукладання відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку або з підстав, передбачених ст. 31 Закону України «Про оренду землі».

Велика Палата Верховного Суду вказала, що зміна правового статусу частини земної поверхні, що використовується орендарем на підставі відповідного договору оренди паю, шляхом її визначення на місцевості як земельної ділянки, не свідчить про знищення предмета оренди як можливої підстави для вимоги про розірвання договору оренди.

Велика Палата відступила від правового висновку Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду (зокрема, в постановах від 14 листопада 2018 р. у справі № 484/301/18, від 14 серпня 2019 р. у справі № 484/4135/18, від 11 листопада 2019 року у справі № 484/4067/18 та від 09 квітня 2020 р. у справі № 233/1557/19) щодо припинення договору оренди земельного паю після отримання державних актів на право приватної власності на землю, визначивши, що зміна статусу земельної ділянки чи її власника (зокрема, виділення земельної ділянки в натурі та набуття права власності на неї) не має наслідком автоматичного припинення договору та не може бути підставою для розірвання договору відповідно до статей 651, 652 ЦК України, крім випадків, коли це передбачено самим договором. Припинення дії договорів оренди земельних паїв має місце лише після їх переукладення відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку або в судовому порядку з визначених законом підстав.

Підготував Леонід Лазебний

Повний текст рішення

Судова практика

Оплата нотаріусом комунальних послуг в орендованому приміщенні належить до витрат на провадження незалежної професійної діяльності

Опубліковано

on

9 березня 2021 р. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у справі № 819/1104/16 залишив без задоволення касаційну скаргу податкового органу, який неправомірно нарахував нотаріусу податкове зобов’язання та штраф.

Приватний нотаріус звернулася до суду з позовом до податкової інспекції про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, вимог про сплату боргу та рішень про застосування штрафних санкцій.

Постановою окружного адміністративного суду, залишеною без змін апеляційним судом, позов задоволено, виходячи з того, що оскільки нормами Податкового кодексу України не передбачено конкретного переліку витрат для фізичних осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, то основним критерієм для обґрунтування витрат, що зменшують дохід для визначення об’єкта оподаткування, є їх належність та необхідність для провадження незалежної професійної діяльності. Такий самий висновок міститься і в Узагальнюючій податковій консультації щодо деяких питань оподаткування фізичних осіб, які провадять незалежну професійну діяльність (приватних нотаріусів, адвокатів), затвердженій наказом ДПС України 24 грудня 2012 р. № 1185.

Оскільки витрати (електропостачання, додаткове споживання електроенергії пристроями зовнішньої реклами орендаря, телефонний зв’язок, оплата з теплопостачання, обслуговування прибудинкової території) були необхідними для провадження незалежної професійної діяльності нотаріуса та були підтверджені документально, вони правомірно були віднесені позивачем до витратної частини документально підтверджених сум, пов’язаних із здійсненням діяльності самозайнятої особи.

У касаційній скарзі відповідач зазначав, що позивач не є власником приміщення, яке орендує для здійснення нотаріальної діяльності, відповідно вона неправомірно віднесла до витрат, які необхідні для провадження незалежної професійної діяльності нотаріуса, витрати на оплату електроенергії та комунальні послуги.

Верховний Суд вказав, що ч. 1 ст. 25 Закону України «Про нотаріат» від 2 вересня 1993 р. № 3425-XII визначено, що робоче місце (контора) приватного нотаріуса має знаходитись у межах нотаріального округу, в якому приватний нотаріус здійснює нотаріальну діяльність.

Відповідно до пп. 178.2, 178.3 ст. 178 ПК України доходи громадян, отримані протягом календарного року від провадження незалежної професійної діяльності, оподатковуються за ставкою, визначеною п. 167.1 ст. 167 ПК України.

Оподатковуваним доходом уважається сукупний чистий дохід, тобто різниця між доходом і документально підтвердженими витратами, необхідними для провадження певного виду незалежної професійної діяльності.

Листом Міністерства юстиції України «Щодо переліку витрат, пов`язаних з організацією роботи приватних нотаріусів» від 2 лютого 2006 р. № 31-35/20 надано роз’яснення, що при оподаткуванні доходів приватних нотаріусів за звітний податковий період враховувати документально підтверджені обов’язкові витрати, пов`язані з організацією їх роботи: користування приміщенням (оренда плата, платежі за надання комунальних послуг та інші обов`язкові платежі), яке є робочим місцем приватного нотаріуса (ст. 25 Закону України «Про нотаріат»).

Аналогічна позиція викладена і у листі Міністерства юстиції України «Щодо переліку витрат приватного нотаріуса» від 23 лютого 2012 р. № 13.1-17/74, яким визначено перелік витрат нотаріуса як особи, що провадить незалежну професійну діяльність. Серед яких є комунальні послуги (водопостачання, водовідведення, теплопостачання, електропостачання, газопостачання, утримання будинків і споруд та прибудинкових територій тощо).

З огляду на наведене, Верховний Суд підтримав висновки судів попередніх інстанцій.

Як встановлено проведеною податковим органом перевіркою та судом, робочим місцем позивача було приміщення, передане їй в строкове оплатне користування за відповідним договором оренди, яким на позивача покладався обов’язок крім орендної плати сплачувати інші платежі (електропостачання, додаткове споживання електроенергії пристроями зовнішньої реклами орендаря, телефонний зв`язок, оплата з теплопостачання, обслуговування прибудинкової території), які не входять в орендну плату.

Оплата за надані послуги проведена в повному обсязі у готівковій формі, про що свідчать надані для перевірки рахунки та квитанції про оплату за надані послуги, та у відповідності до умов договору оренди.

Підготував Леонід Лазебний

Повний текст рішення

Читати далі

Судова практика

Відповідальність споживача за зірвані пломби на приладах обліку електроенергії

Опубліковано

on

Відповідальність споживача електроенергії за збереження поквартирних приладів обліку, встановлених на сходових клітках, та пломб на них.

Другого листопада 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 759/8382/18, провадження № 61-1000св20 (ЄДРСРУ № 92571024) досліджував питання щодо відповідальності споживача електроенергії за збереження поквартирних приладів обліку, встановлених на сходових клітках, та пломб на них. Згідно з частинами першою, четвертою статті 26 Закону споживання енергії можливе лише на підставі договору з енергопостачальником. Споживач електроенергії несе відповідальність згідно із законодавством за порушення умов договору та Правил користування електроенергією, затверджених Кабінетом Міністрів України.

За змістом статті 11 ЦК України за відсутності письмового договору факт відкриття особового рахунку, видача книжки та постачання електричної енергії вважається укладенням договору на умовах, передбачених Законом України «Про електроенергетику». Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі № 509/3536/15-ц.

Відносини з приводу постачання фізичним особам електричної енергії регулюються статтею 714 ЦК України, статтями 24-27 Закону України «Про електроенергетику», Правилами та Методикою визначення обсягу й вартості електричної енергії, необлікованої внаслідок порушення споживачами правил користування електричною енергією, затвердженою постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України від 4 травня 2006 року № 562 (далі — Методика). Частиною 4 статті 26 Закону України «Про електроенергетику» передбачено, що споживач електроенергії несе відповідальність згідно із законодавством за порушення умов договору та Правил користування електроенергією, затверджених Кабінетом Міністрів України. Відповідно до частин другої, третьої статті 27 Закону України «Про електроенергетику» правопорушення в електроенергетиці тягне за собою встановлену законодавством України цивільну, адміністративну і кримінальну відповідальність. Правопорушеннями в електроенергетиці є, зокрема, крадіжка електричної і теплової енергії, самовільне підключення до об`єктів електроенергетики й споживання енергії без приладів обліку.

Згідно з пунктами 9, 10 ПКЕЕН споживання електричної енергії без приладів обліку не допускається, крім випадків, передбачених цими Правилами. Прилади обліку встановлюються відповідно до вимог правил улаштування електроустановок. Прилад обліку повинен мати пломбу з відбитком повірочного клейма територіального органу Держспоживстандарту та пломбу з відбитком клейма або логотипу енергопостачальника. Відповідно до пункту 14 ПКЕЕН, у разі виявлення зовнішнього пошкодження приладу обліку, зриву пломби або його несправності в роботі споживач зобов`язаний негайно письмово повідомити про це енергопостачальника.

В пункті 42 ПКЕЕН визначено, що побутовий споживач електричної енергії зобов’язаний: невідкладно повідомляти енергопостачальника про недоліки в роботі засобу обліку; оплачувати спожиту-електричну енергію та здійснювати інші платежі відповідно до умов договору та цих Правил; узгоджувати з енергопостачальником нові підключення та переобладнання внутрішньої електропроводки, здійснювані з метою збільшення споживання електричної потужності.

Згідно з пунктом 48 ПКЕЕН побутовий споживач несе відповідальність згідно із законодавством за порушення правил користування електричною енергією; розкрадання електричної енергії, в разі самовільного підключення до електричних мереж і споживання електричної енергії без засобів обліку. Пунктом 4 Порядку визначення розміру й відшкодування збитків, завданих енергопостачальнику внаслідок викрадення електричної енергії, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 2006 року № 122, встановлено, що розмір збитків, завданих енергопостачальнику, розраховується відповідно до оформленого акта про виявлене порушення та згідно з Методикою. Відповідно до пункту 3.1 розділу 3 Методики вона застосовується на підставі акту про порушення, складеного з урахуванням вимог ПКЕЕН, та в разі виявлення порушень ПКЕЕН, зокрема, самовільного підключення електроустановок, струмоприймачів або електропроводки до електричної мережі поза засобами обліку електричної енергії.

Слід враховувати, що втручання споживача в роботу приладу обліку має бути підтверджено висновком відповідної експертизи, проведеної спеціалізованою організацією, а при знятті та опломбуванні лічильника повинен бути присутній представник житлової організації (балансоутримувача будинку). Вказаний висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 27 червня 2019 року, справа № 756/7748/16-ц (ЄДРСРУ № 82826812).

У той же час пунктом 11 ПКЕЕН встановлено, що відповідальність за збереження квартирних засобів обліку, встановлених на сходових клітках та пломб на них несе власник будинку або організація у відданні якої перебуває будинок. У пункті 42 ПКЕЕН встановлено, що побутовий споживач електричної енергії зобов`язаний, зокрема, забезпечувати збереження засобів обліку і пломб на них у разі розміщення засобу обліку в квартирі або на іншому об`єкті побутового споживача.

Висновок

Відповідальність за збереження поквартирних приладів обліку, встановлених на сходових клітках, та пломб на них несе власник будинку або організації, у віданні якої перебуває будинок, а побутовий споживач електричної енергії зобов`язаний забезпечувати збереження засобів обліку і пломб на них у разі розміщення засобу обліку в квартирі.

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі

Судова практика

Право на формування податкового кредиту

Опубліковано

on

Євген МОРОЗОВ,
адвокат

Дванадцятого лютого 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 380/5397/20, адміністративне провадження № К/9901/31796/20 (ЄДРСРУ № 94840257) досліджував питання щодо права на формування податкового кредиту.

Зміст правовідносин щодо реєстрації податкової накладної розкривається в статті 201 Податкового кодексу України (далі – ПК України), відповідно до якої на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації в порядку, визначеному законодавством, кваліфікованого електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Пунктом 201.10 ПК України встановлено, що при здійсненні операцій із постачання товарів/ послуг платник податку – продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, для покупця таких товарів/послуг є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. Податкова накладна та/або розрахунок коригування до неї, складені та зареєстровані після 1 липня 2017 року в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/ послуг достатньою підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту, та не потребує будь-якого іншого додаткового підтвердження.

Відсутність факту реєстрації платником податку – продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту та не звільняє продавця від обов`язку включення суми податку на додану вартість, вказаної в податковій накладній, до суми податкових зобов`язань за відповідний звітний період.

Датою виникнення податкових зобов`язань є дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше згідно з пунктом 187.1 статті 187 ПК України. На дату виникнення податкових зобов`язань платник податків зобов`язаний скласти податкову накладну і зареєструвати її в ЄРПН. У подальшому податкові зобов`язання відображаються в податковій декларації за звітний період і підлягають сплаті протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого ПК України для подання податкової декларації.

Таким чином, у процедурі реєстрації податкових накладних суттєве значення мають наслідки відмови в її реєстрації або реєстрації з порушенням граничних строків. При цьому, у випадку відмови у реєстрації податкової накладної, негативні наслідки більшою мірою несе покупець (отримувач) товарів, який внаслідок відсутності податкової накладної в ЄРПН позбавлений права на формування податкового кредиту в звітному періоді.

Підпунктом 14.1.181. пункту 14.1. статті 14 Податкового кодексу України надано визначення поняттю податковий кредит – це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього кодексу.

Правила формування податкового кредиту визначені статтею 198 ПК України. Зокрема, відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПКУ, в редакції діючій на час виникнення спірних правовідносин, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього кодексу.

У разі, коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними в абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього кодексу.

Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/ послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. Разом із тим слід враховувати, що здійснення моніторингу відповідності податкових накладних критеріям оцінки ступеня ризиків є превентивним заходом, спрямованим на убезпечення від безпідставного формування податкового кредиту за операціями, що не підтверджені первинними документами, або підтверджені платником податку копіями документів, які складені з порушенням законодавства. Здійснення моніторингу не повинно підміняти за своїм змістом проведення податкових перевірок як способу реалізації владних управлінських функцій податкового органу. Аналогічні правові висновки викладені в постановах Верховного Суду від 23.10.2018 р. у справі № 822/1817/18, від 04.12.2018 р. у справі № 821/1173/17, від 21.05.2019 р. у справі № 0940/1240/18, від 12.11.2019 р. у справі № 816/2183/18.

У разі, якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних/розрахунків коригування до таких податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 1 095 календарних днів з дати складення податкової накладної/розрахунку коригування. Суми податку, сплачені (нараховані) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, зазначені в податкових накладних/ розрахунках коригування до таких податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних з порушенням строку реєстрації, включаються до податкового кредиту за звітний податковий період, в якому зареєстровано податкові накладні/розрахунки коригування до таких податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних, але не пізніше, ніж через 1 095 календарних днів із дати складення податкових накладних/ розрахунків коригування до таких податкових накладних.

Висновок

Таким чином, право на формування податкового кредиту прямо залежить від факту реєстрації податкової накладної, а відтак і на визначення податкових зобов`язань, що підлягають сплаті в звітному періоді.

P.S. Застосування способу захисту порушеного права платника податків шляхом зобов`язання ДПС зареєструвати подану податкову накладну в ЄРПН не є втручанням в її дискреційні повноваження та відповідає завданням адміністративного судочинства. Аналогічний підхід щодо обрання способу захисту порушеного права застосовано Верховним Судом у постановах від 31.01.2018 р. по справі № 825/849/17 та від 06.03.2018 р. по справі № 826/4475/16.

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі


Новини на емейл

Правові новини від LexInform.

Один раз на день. Найактуальніше.

Facebook

TWITTER

Календар юриста

В тренді

© ТОВ "АКТИВЛЕКС", 2018-2021
Використання матеріалів сайту лише за умови посилання (для інтернет-видань - гіперпосилання) на LEXINFORM.COM.UA
Всі права на матеріали, розміщені на порталі LEXINFORM.COM.UA охороняються відповідно до законодавства України.

Telegram