Судова практика
Відкриваючи провадження у справі про відібрання дитини, незаконно утримуваної за межами України, суд має визначити юрисдикцію національного суду України
17 серпня 2022 р. Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 613/1185/19 частково задовольнив касаційну скаргу батька, чиїх дітей було вивезено за кордон.
Батько малолітніх дітей звернувся до суду з позовом до їхньої матері, третя особа – Служба у справах дітей, у якому просив негайно повернути дітей за їх попереднім місцем проживання – до батька.
За матеріалами провадження позивач надав згоду на виїзд дітей за кордон разом із матір’ю строком на один рік. Мати разом з дітьми виїхала до міста Єревана (Республіка Вірменія), а після закінчення строку наданого дозволу не повернулися в Україну.
Позивач посилався на положення Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей від 25 жовтня 1980 р. (Гаазька конвенція 1980 р.), зокрема правила ст. 11 Гаазької конвенції, що судові та адміністративні органи договірних держав без затримок здійснюють усі процедури для повернення дітей.
Заочним рішенням районний суд відмовив у задоволенні позову.
Апеляційний суд скасував рішення суду першої інстанції та ухвалив нове рішення про залишення позову без задоволення на підставі ст.ст. 7, 8, 10, 11 Гаазької конвенції 1980 р., зробивши висновок, що ефективним способом захисту порушеного права позивача як батька на повернення малолітніх дітей до країни постійного проживання, в Україну, є саме ініціювання ним процедури повернення дітей у порядку, визначеному Гаазькою конвенцією 1980 р.
Верховний Суд вказав, що у цій категорії справ суди, вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, зобов’язані визначати юрисдикцію розгляду судом України спору про повернення дитини відповідно до правил Гаазької конвенції 1980 р. та Гаазької конвенції 1996 р.
За правилами Гаазької конвенції 1980 р. заявник має право звернутися до:
1) Центрального органу держави за місцем постійного проживання дитини (в Україні – до Міністерства юстиції України);
2) Центрального органу держави, до якої дитину вивезено та в якій вона утримується (у Республіці Вірменія – Міністерство юстиції);
3) суду.
Гаазька конвенція 1980 р. жодним чином не перешкоджає судам договірних держав розглядати справу про викрадення дітей, не звертаючись до центральних органів влади.
Читайте також: Які документи потрібні для виїзду чоловіка, який сам виховує дітей?
Водночас суди першої та апеляційної інстанцій не вирішили першочергового питання, а саме – чи підлягає цей спір розгляду судами України.
Відповідно до ст. 5 Конвенції про юрисдикцію, право, що застосовується, визнання, виконання та співробітництво щодо батьківської відповідальності та заходів захисту дітей від 19 жовтня 1996 р. (Гаазька конвенція 1996 р.) з урахуванням ст. 7 у разі зміни звичайного місця проживання дитини на іншу Договірну Державу юрисдикцію мають органи Держави нового звичайного місця проживання.
Звичайне місце проживання дитини слід розуміти як таке місце, існування якого доводить певний ступінь прив’язаності дитини до соціального та сімейного її оточення.
Суди першої та апеляційної інстанцій не дослідили питання про встановлення звичайного місця проживання дітей заявника в Україні до їх незаконного переміщення/утримання в іншій державі.
Отже, Верховний Суд дійшов висновку, що апеляційний суд помилково відмовив у задоволенні позову, вважаючи, що позивач обрав неналежний спосіб захисту своїх прав, а мав звертатися у порядку, визначеному Гаазькою конвенцією 1980 р., оскільки звернення до суду з позовом відбулося саме на підставі Гаазької конвенції 1980 р. у спосіб, передбачений цією Конвенцією.
Водночас суди першої та апеляційної інстанцій, розглядаючи справу, не з’ясували питання, чи підлягає вирішенню цей спір судами України за правилами міжнародних договорів, в порядку яких підлягає вирішенню спір.
У цій категорії справ юрисдикція вирішення спору закріплюється за місцем постійного проживання дитини, а тому якщо місце постійного проживання дитини переноситься до іншої держави, органи влади держави нового місця постійного проживання набувають юрисдикції щодо суті спору.
Верховний Суд вказав, що для вирішення питання, чи підлягає розгляду така справа судами України, потрібно з’ясувати:
- Чи було звичайним місцем проживання дітей в Україні до їхнього переміщення за кордон?
- Чи обрали діти інше місце постійного проживання за межами України?
- Чи прижилися діти в новому середовищі?
- Якщо неможливо встановити звичайне місце проживання дітей, то на території якої з держав вони перебувають у зв’язку з переміщенням?
- Чи завершилася процедура повернення дітей, ініційована заявником у країні ймовірного перебування дітей, за правилами Гаазької конвенції 1980 року?
Залежно від встановлення обставин того, чи підлягає вирішенню спір судами України, судам належить або вирішити спір по суті, або закрити провадження у справі через те, що спір не підлягає розгляду судами України.
Підготував Леонід Лазебний
