Судова практика
Відмова від військової служби за мобілізацією через належність до релігійної організації, віровчення якої не допускає користування зброєю, є ухиленням від призову
13 червня 2024 р. Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у справі № 601/2491/22 залишив без задоволення касаційну скаргу захисника, який стверджував про правомірність відмови від військової служби.
Військовозобов’язаний особисто отримав повістку з вимогою прибути до ТЦК для відправки у складі команди для проходження військової служби у Збройних Силах України за призовом під час мобілізації на особливий період як водій за відповідною військово-обліковою спеціальністю. Однак до ТЦК не прибув, про причини своєї неявки не повідомив, тобто ухилився від призову на військову службу під час мобілізації.
Вироком районного суду його було визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК, та виправдано через відсутність у його діях складу кримінального правопорушення.
Апеляційний суд скасував рішення та ухвалив у справі новий вирок, яким визнав його винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК.
У касаційній скарзі захисник зазначав, що засуджений правомірно відмовився від військової служби, яка є несумісною з його релігійними переконаннями, що не може оцінюватися як прояв ухилення від призову за мобілізацією та бути підставою для кримінальної відповідальності.
Верховний Суд вказав, що конституційне право особи сповідувати свою релігію або переконання не є абсолютним і може бути обмежене за таких умов, як: законність; легітимна мета – інтереси громадської безпеки, необхідність охорони публічного порядку, здоров’я чи моралі, а також захист прав і свобод інших осіб; пропорційність, що окреслює межі правомірного втручання у право і дозволяє здійснення його лише в тій мірі, в якій це необхідно для досягнення зазначених законних цілей.
Ані положення Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, ані положення ЄКПЛ прямо не передбачають права людини відмовитися від виконання військового обов’язку з міркувань совісті, у тому числі з мотивів релігійних переконань, і не унормовують порядок його реалізації.
Досягнення справедливого балансу між правом людини закріпленого в ст. 9 Конвенції та ст. 35 Конституції України в аспекті можливості сумлінної відмови від військової служби та інтересами захисту суверенітету, територіальної цілісності України, прав і свобод інших осіб вимагає забезпечення об’єктивної перевірки тверджень особи про несумісність її релігійних переконань з військовою службою і підтвердження доказами наявності відповідних релігійних переконань. Це не означає, що можливість здійснення права на сумлінну відмову від військової служби обмежується членством у зареєстрованих релігійних організаціях, зміст віровчення яких передбачає безумовну неприпустимість такої служби, носіння та використання зброї.
Згідно зі ст. 17 Закону України «Про оборону України» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов’язком громадян України. Громадяни України чоловічої статі, придатні до проходження військової служби за станом здоров’я і віком, а жіночої статі – також за відповідною фаховою підготовкою, повинні виконувати військовий обов’язок згідно із законодавством.
Таким чином, жодні релігійні переконання не можуть бути підставою для ухилення громадянина України, визнаного придатним до військової служби, від мобілізації з метою виконання свого конституційного обов’язку із захисту територіальної цілісності та суверенітету держави від військової агресії з боку іноземної країни.
Допитаний у судовому засіданні в суді першої інстанції свідок (пастор) показав, що ця релігійна організація закликає своїх вірян не ухилятися від призову за мобілізацією, однак дотримуватися Божих заповідей і не брати до рук зброю.
Призов засудженого на військову службу по мобілізації не означає автоматично, що він був зобов’язаний брати до рук зброю, адже з огляду на його релігійні переконання та конституційний обов’язок із захисту Вітчизни під час несення служби він міг бути задіяний у ремонті техніки, будівництві укріплень, вивезенні поранених, перевезенні вантажів та виконанні інших функцій, не пов’язаних із використанням зброї.
Підготував Леонід Лазебний
З іншими правовими позиціями Верховного Суду, яких вже налічується понад 16 000, можна ознайомитися в аналітично-правовій системі LEX.
