Виконання вимоги кредитора щодо погашення боргу спадкодавця не має призводити до безпідставного погіршення майнового стану спадкоємців - LexInform: Правові та юридичні новини, юридична практика, коментарі
Connect with us

Судова практика

Виконання вимоги кредитора щодо погашення боргу спадкодавця не має призводити до безпідставного погіршення майнового стану спадкоємців

Дата публікації:

27 жовтня 2021 р. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 552/4892/19 задовольнив частково касаційну скаргу спадкоємиці позичальника, вказавши, що нормами матеріального права не передбачено такого способу звернення стягнення, як визнання права власності на майно.

Позикодавець звернувся до суду із позовом до спадкоємиці позичальника, третя особа – приватний нотаріус, про звернення стягнення на спадкове майно.

Між позикодавцем та позичальником укладено договір позики, за умовами якого позивач передав грошові кошти, які позичальник зобов’язувався повернути, одночасно надавши позивачу на забезпечення взятого на себе зобов’язання оригінал правовстановлюючого документа – Державний акт на право власності на земельну ділянку та оригінал технічної документації на неї. У зв’язку зі смертю боржника позивач звернувся до його спадкоємиці – дружини, яка відмовилася повертати кошти.

Читайте також: Частка в праві спільної часткової власності не стосується конкретної частки спадкового майна

Рішенням районного суду у задоволенні позову відмовлено.

Постановою апеляційного суду рішення районного суду скасовано та ухвалено нове судове рішення про задоволення позовних вимог.

Розглянувши касаційну скаргу відповідачки, Верховний Суд вказав, що виникнення у спадкоємців у разі прийняття спадщини обов’язку погасити заборгованість боржника повністю узгоджується зі змістом ст. 1218 ЦК України, яка визначає, що до складу спадщини входять усі права та обов’язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Кредитор, укладаючи договори кредитування, може бути упевненим у погашенні заборгованості у разі смерті позичальника за рахунок спадкового майна, яке приймають у спадщину спадкоємці боржника, що виключає можливість необґрунтованого покладення на спадкоємців боржника обов’язку погасити борг у розмірі більшому, ніж вартість набутого ними майна, що призведе до безпідставного погіршення їх майнового стану у зв’язку з виконанням зобов’язання, стороною якого вони не є і згоди на укладення якого не надавали.

Читайте також: Не допускається виділ частки у спірному майні, що належить на праві спільної часткової власності двом співвласникам, лише одному з них

У будь-якому разі виконання вимоги кредитора щодо погашення заборгованості, яку мав спадкодавець, не повинно зумовити погіршення майнового стану спадкоємця без одночасного отримання ним майнової вигоди у виді спадкового майна.

Найважливіші юридичні новини. Підписуйтесь на LexInform в Telegram

Оскільки зобов’язання дружини позичальника, як спадкоємця після смерті позичальника, залишається не виконаним, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що вимоги позикодавця в частині звернення стягнення на земельну ділянку відповідно до ст. 1282 ЦК України підлягають задоволенню.

Аналогічний висновок зроблено Верховним Судом у постанові від 3 квітня 2019 р. у справі № 369/11454/13 та у постанові від 10 квітня 2019 р. у справі № 758/8325/16-ц, підстав для відступу від яких Верховний Суд не вбачає.

У цій справі визнання права власності на вказану земельну ділянку як за кредитором, суд розцінив як ефективний захист порушеного права кредитора в розумінні ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Проте, Верховний Суд не погодився з таким висновком, оскільки нормами матеріального права не передбачений такий спосіб звернення стягнення, як визнання права власності на майно.

Читайте також: Перехід права на прийняття спадщини за спадковою трансмісією можливий лише у межах строків для прийняття спадщини

Порядком реалізації арештованого майна, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 29 вересня 2016 р. № 2831/5, передбачено процедуру здійснення продажу майна через електронні торги з аукціону.

За висновком Верховного Суду апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції, та задовольняючи позовні вимоги позикодавця про визнання за позивачем права власності на спірну земельну ділянку наведеного не врахував та дійшов неправильного висновку про наявність правових підстав для задоволення позову в цій частині. У свою чергу, суд першої інстанції врахував наведені вище норми матеріального права, визначився з характером спірних правовідносин та зробив правильний та обґрунтований висновку про відмову у задоволенні позовних вимог позикодавця про визнання права власності на земельну ділянку.

Підготував Леонід Лазебний

Повний текст рішення

Advertisement

Судова практика

Протидія домашньому насильству – обмежувальний припис стосовно кривдника

Опубліковано

on

От

Євген МОРОЗОВ,
адвокат

Видача судом обмежувального припису відносно кривдника для упередження повторюваності домашнього насильства.

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 202/267/21, провадження № 61-6916св21 (ЄДРСРУ № 99202632) досліджував питання щодо видачі обмежувального припису стосовно кривдника для упередження повторюваності домашнього насильства. Основним нормативно-правовим актом, який регулює спірні правовідносини, є Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству». Цей Закон визначає організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів осіб, які постраждали від такого насильства.

Читайте також: Стамбульська конвенція сприяє формуванню сімей, в яких немає насильства

Згідно з пунктами 3, 14 та 17 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» домашнє насильство – це діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім’ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім’єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, в тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 24 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» до спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству належить обмежувальний припис стосовно кривдника. Обмежувальним приписом (це важливо) визначаються один чи декілька заходів тимчасового обмеження прав кривдника або покладення на нього обов’язків, одним із яких є заборона наближатися на визначену відстань до місця проживання (перебування), навчання, роботи, інших місць частого відвідування постраждалою особою (частина друга статті 26 вказаного Закону).

Читайте також: Домашньому насильству запобігатиме урядовий контактний центр

Пунктом 7 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» визначено, що обмежувальний припис стосовно кривдника – це встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов’язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи. Згідно з частиною третьою статті 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків. Частиною другою статті 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» передбачено, що обмежувальним приписом визначаються один чи декілька таких заходів тимчасового обмеження прав кривдника або покладення на нього обов’язків:

1) заборона перебувати в місці спільного проживання (перебування) з постраждалою особою;

2) усунення перешкод у користуванні майном, що є об’єктом права спільної сумісної власності або особистою приватною власністю постраждалої особи;

Найважливіші юридичні новини. Підписуйтесь на LexInform в Telegram

3 ) обмеження спілкування з постраждалою дитиною;

4) заборона наближатися на визначену відстань до місця проживання (перебування), навчання, роботи, інших місць частого відвідування постраждалою особою;

5) заборона особисто і через третіх осіб розшукувати постраждалу особу, якщо вона за власним бажанням перебуває в місці, невідомому кривднику, переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею;

6) заборона вести листування, телефонні переговори з постраждалою особою або контактувати з нею через інші засоби зв’язку особисто і через третіх осіб.

Відповідно до частини четвертої статті 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» обмежувальний припис видається на строк від одного до шести місяців. У пункті 9 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» передбачено, що оцінка ризиків – це оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 350-4 ЦПК України в заяві про видачу обмежувального припису повинно бути зазначено обставини, що свідчать про необхідність видачі судом обмежувального припису, та докази, що їх підтверджують (за наявності).

Відповідно до частини першої статті 350-6 ЦПК України, розглянувши заяву про видачу обмежувального припису, суд ухвалює рішення про задоволення заяви або про відмову в її задоволенні. З урахуванням змісту вищевказаних норм, видача обмежувального припису є заходом впливу на кривдника, який може вживатися в інтересах постраждалих осіб та у разі настання певних обставин та наявності ризиків. Так, у постановах Верховного Суду від 5 вересня 2019 року у справі № 756/3859/19 (провадження № 61-11564св19), від 20 травня 2020 року у справі № 673/1607/19 (провадження № 61-1432св20) та від 17 лютого 2021 року у справі № 766/13927/20-ц (провадження № 61-17471св20, ЄДРСРУ № 95066994) зроблено висновок, що «враховуючи положення Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», обмежувальний припис за своєю суттю не є заходом покарання особи (на відміну від норм, закріплених у КУпАП та КК України), а тимчасовим заходом, виконуючим захисну та запобіжну функцію і направленим на попередження вчинення насильства та забезпечення першочергової безпеки осіб, з огляду на наявність ризиків, передбачених вищезазначеним законом, до вирішення питання про кваліфікацію дій кривдника та прийняття стосовно нього рішення у відповідних адміністративних або кримінальних провадженнях».

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (East/West Alliance Limited v. Ukraine, № 19336/04, § 166-168, від 23 січня 2014 року).

Критеріями сумісності заходу втручання в право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання в право:

– втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування – передбачуваними;

– якщо можливість втручання в право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів;

– втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов’язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення.

Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки: встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.

Відповідно до частин першої, другої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Тлумачення наведених норм дає підстави для висновку, що тимчасове обмеження права власності кривдника з метою забезпечення безпеки постраждалої особи шляхом встановлення судом обмежувального припису у порядку, визначеному Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», є легітимним заходом втручання у права та свободи особи. При вирішенні питання щодо застосуванні такого заходу суд на підставі установлених обставин справи та оцінки факторів небезпеки (ризиків) щодо вчинення домашнього насильства має оцінити пропорційність вручання в права і свободи особи враховуючи, що ці заходи пов’язані з протиправною поведінкою такої особи. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 травня 2021 року у справі № 522/19426/20-ц, провадження № 61-3094св21 (ЄДРСРУ № 96822439) та від 7 липня 2021 року в справі № 185/9753/19, провадження № 61-4504св21 (ЄДРСРУ № 98298958).

Суди під час вирішення заяви про видачу обмежувального припису мають надавати оцінку всім обставинам та доказам у справі, вирішувати питання про дотримання прав та інтересів дітей і батьків, а також забезпечити недопущення необґрунтованого обмеження прав у разі безпідставності та недоведеності вимог заяви.

Під час вирішення питання про наявність підстав для видачі обмежувального припису суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження в майбутньому домашнього насильства в будь-якому його прояві.

Висновок. Обмежувальний припис використовується як ефективний спосіб захисту від вчинення дій з домашнього насильства, однією з характеристик якого є повторюваність.

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі

Судова практика

Зупинення стягнення — ефективне забезпечення при оскарженні виконавчого напису нотаріуса

Опубліковано

on

От

Тринадцятого серпня минулого року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 902/1264/20 наголосив, що при оскарженні в судовому порядку виконавчого напису нотаріуса шляхом подання позову про визнання його таким, що не підлягає виконанню, застосування заходів забезпечення позову шляхом зупинення стягнення на підставі такого виконавчого напису є адекватним та ефективним способом забезпечення позову.

LEX.НОТАРІУС

Робочий простір для нотаріусів та реєстраторів з усіма документами.
Оновлення щоденно.

ДОКЛАДНІШЕ

Читайте також: Безспірне стягнення по кредитних договорах за виконавчими написами нотаріусів не проводиться

Так, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості й адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв’язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв’язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Таким чином, необхідною умовою вжиття заходів для забезпечення позову є наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду. Безпосередньою метою вжиття заходів є саме забезпечення виконання рішення суду. Інститут забезпечення позову в судовому процесі існує виключно з метою забезпечення гарантії виконання майбутнього судового рішення.

Адекватність заходу для забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії. Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, позивач повинен обґрунтувати причини звернення з такою заявою та надати суду докази наявності фактичних обставин, з якими пов’язується застосування певного заходу забезпечення позову.

Отже, в кожному конкретному випадку, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суду належить встановити наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду в разі задоволення позову. При цьому обов’язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника.

Верховний Суд зазначає, що в аналогічному випадку, коли позивач звернувся до суду з немайновою позовною вимогою, судове рішення в разі задоволення якої не вимагатиме примусового виконання, то в даному випадку не має взагалі застосуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, а має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

При цьому в таких немайнових спорах має досліджуватися те, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, оскільки позивач не зможе їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду (близька за змістом правова позиція викладена в постанові об’єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.08.2018 р. у справі № 910/1040/18, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, зокрема в від 25.02.2019 р. у справі № 924/790/18, від 11.10.2019 р. у справі № 910/4762/19, від 21.02.2020 р. у справі № 910/9498/19, від 30.09.2020 р. у справі № 910/19113/19, від 30.11.2020 р. у справі № 910/217/20, від 17.12.2020 у справі № 910/11857/20, від 15.01.2021 р. у справі № 914/1939/20, від 13.05.2021 р. у справі № 916/2761/20).

Верховний Суд неодноразово висловлював позицію про те, що у випадку оскарження в судовому порядку виконавчого напису нотаріуса шляхом подання позову про визнання його таким, що не підлягає виконанню, застосування заходів забезпечення позову шляхом зупинення стягнення на підставі такого виконавчого напису є адекватним та ефективним способом забезпечення позову. Наведене повністю узгоджується з правовою позицією, яка викладена в постановах Верховного Суду від 06.04.2020 р. у справі № 203/1491/19, від 30.09.2020 р. у справі № 910/19113/19 тощо.

Висновок. При оскарженні в судовому порядку виконавчого напису нотаріуса шляхом подання позову про визнання його таким, що не підлягає виконанню, — ефективним забезпеченням позову є зупинення стягнення на підставі такого виконавчого напису.

Найважливіші юридичні новини. Підписуйтесь на LexInform в Telegram

Євген МОРОЗОВ,
адвокат

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі

Судова практика

Розглядаючи кримінальне провадження, суд не зобов’язаний залучати перекладача за відсутності клопотань чи заяв учасників провадження про це

Опубліковано

on

От

19 жовтня 2021 р. Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у справі № 570/328/17 залишив без задоволення касаційні скарги засуджених, які посилались на порушення права на захист.

Вироком місцевого суду осіб визнано винуватими та засуджено кожного за ч. 2 ст. 186 КК. Цим же вироком їх визнано невинуватими у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.ч. 2, 3 ст. 186 КК (за окремими епізодами) і виправдано у зв’язку з недоведеністю в їх діях складу цих кримінальних правопорушень.

Апеляційним судом вирок місцевого суду змінено у частині призначеного покарання.

Читайте також: Якщо слідчі і процесуальні дії з підозрюваним проводилися за участю перекладача, немає підстав посилатися на неякісний переклад процесуальних документів

У касаційних скаргах засуджені зазначали, що апеляційний суд порушив їх право на захист, оскільки не залучив одному з них захисника, ураховуючи те, що він не повною мірою володіє українською мовою, а іншому (з тих самих міркувань) – перекладача.

Верховний Суд вказав, що згідно з ч. 1 ст. 68 КПК у разі необхідності у кримінальному провадженні перекладу пояснень, показань або документів сторони кримінального провадження або слідчий суддя чи суд залучають відповідного перекладача (сурдоперекладача).

Як слідує з матеріалів кримінального провадження засуджені та є громадянами України, уродженцями м. Горлівка Донецької області, проживають в Україні, протягом судового розгляду свою вину хоч не визнавали, але розуміли суть пред’явленого обвинувачення. Тобто будь-яких труднощів, пов’язаних із судовим розглядом пред’явленого їм обвинувачення в частині розуміння мови, якою ведеться судочинство, у них не було.

Читайте також: Не свідчить про необізнаність засудженого з його правами той факт, що апеляційний суд їх повторно не роз’яснив

Як вбачається із матеріалів кримінального провадження, у підготовчому судовому засіданні засуджені та їх захисники не заперечували щодо судового розгляду без перекладача.

Надалі вже в ході судового розгляду також ніхто не заявляв клопотання про те, що засуджені не володіють українською мовою та не висловив заперечень про судовий розгляд кримінального провадження за відсутності перекладача. Крім того, у цьому судовому засіданні захисники зазначили, що у випадку необхідності залучення перекладача ними буде заявлено відповідне клопотання. Позицію своїх захисників підтримали і засуджені.

Найважливіші юридичні новини. Підписуйтесь на LexInform в Telegram

В подальшому кримінальне провадження розглядалося без залучення перекладача і з цих підстав сторона захисту не оскаржувала вирок місцевого суду в апеляційному порядку.

Читайте також: Апеляційну скаргу, складену недержавною мовою, суд має залишити без руху з наданням строку на усунення недоліків, а не повертати її заявникові

Нормами КПК не передбачено обов’язку для суду залучати перекладача, якщо не буде встановлено такої необхідності. Разом з тим учасники судового провадження реалізовують свої права, в тому числі і право користуватися послугами перекладача, шляхом подання відповідних заяв чи клопотань. Відповідно їх неподання свідчить про відсутність потреби, наприклад, у залученні перекладача.

Отже, Верховний Суд дійшов висновку, що оскільки судами не було встановлено того факту, що у цьому кримінальному провадженні засуджений не володіє мовою, якою ведеться кримінальне провадження, то й підстав для визнання участі захисника обов’язковою колегія суддів не вбачила.

Підготував Леонід Лазебний

Повний текст рішення

Читати далі

Новини на емейл

Правові новини від LexInform.

Один раз на день. Найактуальніше.

В тренді

© ТОВ "АКТИВЛЕКС", 2018-2022
Використання матеріалів сайту лише за умови посилання (для інтернет-видань - гіперпосилання) на LEXINFORM.COM.UA
Всі права на матеріали, розміщені на порталі LEXINFORM.COM.UA охороняються відповідно до законодавства України.