Connect with us

Судова практика

Частка в праві спільної часткової власності не стосується конкретної частки спадкового майна

Дата публікації:

16 вересня 2020 р. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 344/5437/17 скасував постанову апеляційного суду, який вийшов за межі позовних вимог.

Спадкоємець звернувся з позовом до дочки спадкодавця про визнання права власності на спадкове майно за заповітом.

Позивач зазначив, що є сином спадкодавця, якому належала 71/100 ідеальної частки будинку з господарськими спорудами. Заповіт складений на користь позивача, проте йому відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину у зв’язку з відсутністю оригіналу правовстановлюючого документа на спадкове майно.

Заочним рішенням міського суду позов задоволено.

Підписуйтесь на LexInform в Telegram. Найважливіші юридичні новини

Постановою апеляційного суду рішення суду першої інстанції скасовано, позов задоволено частково, визнано право власності на 41/100 будинку з господарськими спорудами, за відповідачкою – право власності на 59/100 будинковолодіння.

У касаційній скарзі позивач зазначав, що всупереч нормам ст.ст. 13, 264, 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції: визнав за ним на право на 41/100 домоволодіння і визначив йому конкретні частини домоволодіння, хоча позивач цього не просив, тобто суд апеляційної інстанції вийшов за межі позовних вимог, ще й визнав за відповідачкою 59/100 домоволодіння, визначивши їй конкретні частини домоволодіння, хоча такої позовної вимоги взагалі не заявлялося.

Верховний Суд вказав, що апеляційний суд встановив, що за згодою співвласників житлового будинку було проведено перерозподіл ідеальних часток спірного будинку. За спадкодавцем зареєстровано право власності на цей будинок, який подарував дочці 29/100 частин будинку з відповідною частиною господарських будівель.

Також суд встановив, що було дозволено увести до складу будинковолодіння літню кухню та переобладнати частину горища під житлове приміщення. Зазначене переобладнання горища (мезоніну) у житлові кімнати здійснювалось відповідачкою за згодою іншого співвласника – спадкодавця. За наслідками такого переобладнання змінились характеристики будинковолодіння, збільшилась житлова площа, в результаті чого проведено технічну інвентаризацію та за згодою співвласників здійснено новий розрахунок часток у будинковолодінні, згідно з яким частка спадкодавця становила 41/100 частини, а відповідачки – 59/100 частин відповідно.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд вважав, що за позивачем слід визнати право власності за заповітом на 41/100 будинковолодіння, а за відповідачкою – право власності на 59/100 його частин.

При цьому апеляційний суд зазначив, які саме об’єкти в натурі відповідають цим часткам, проте не звернув уваги на те, що у справі, яка переглядається, позивач як спадкоємець за заповітом співвласника в спільній частковій власності пред’явив вимогу про визнання права на частку до відповідача (за вказівкою позивача відповідачка є дочкою спадкодавця та має право на обов’язкову частку). Тому суду необхідно було встановити, чи прийняли сторони спадщину, чи належить відповідачка до осіб, які мають право на обов’язкову частку (ст.ст. 1224, 1241 ЦК України).

Апеляційний суд не врахував, що частка в праві спільної часткової власності, що належить кожному зі співвласників, виступає не як частина речі й не як право на частину речі, а як частина права на всю річ як єдине ціле.

Тобто право спільної часткової власності поширюється на все спільне майно, а частка в праві спільної часткової власності не стосується частки майна. Позов про визнання права на частку в праві спільної часткової власності не є вимогою про поділ майна в натурі. Тому при визнанні права на частку не здійснюється вказівка, які саме об’єкти в натурі відповідають частці в праві спільної часткової власності. Крім того, відповідачка позовних вимог про визнання права на частку не заявляла.

Отже, Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Підготував Леонід Лазебний

Повний текст рішення

Advertisement

Судова практика

Судове рішення стосовно юридичної особи, постановлене за скаргою її представника, вправі оскаржити інший представник цієї ж юридичної особи

Опубліковано

on

22 березня 2021 р. Перша судова палата Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду у справі №760/120/18 відступила від попереднього висновку і задовольнила касаційну скаргу представника юридичної особи на рішення, яким було обмежено право юридичної особи на доступ до правосуддя.

Ухвалою слідчого судді місцевого суду скасовано арешт на грошові кошти, які розміщено на рахунку ТОВ, що був накладений ухвалою слідчого судді місцевого суду. Наступного дня ухвалою слідчого судді задоволено заяву адвоката про роз’яснення вказаної вище ухвали та роз’яснено на виконання яких зобов’язань мають бути використані кошти, арешт яких скасовано.

Ухвалою апеляційного суду на підставі п. 2 ч. 3 ст. 399 КПК було повернуто апеляційну скаргу директора ТОВ на ухвалу слідчого судді місцевого суду про роз’яснення судового рішення.

Адвокат ТОВ у касаційній скарзі, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, вимагав скасувати оскаржуване рішення та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції, посилаючись на те, що ТОВ у справі №760/120/18 беззаперечно наділене правом на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді про роз`яснення ухвали слідчого судді цього ж суду, що прямо передбачене нормами статей 64-2, 380, 392 КПК України.

Підписуйтесь на LexInform в Telegram. Найважливіші юридичні новини

Колегія суддів ККС погодилася з твердженнями захисника про те, що суд апеляційної інстанції, повернувши апеляційну скаргу на ухвалу слідчого, порушив право ТОВ на доступ до правосуддя. Ухвалюючи рішення про накладення арешту на майно ТОВ, слідчий суддя визнав його речовим доказом і вказав, що воно може бути предметом спеціальної конфіскації згідно зі ст. 96-2 КК.

Відповідно до положень ч. 4 ст. 380 і пунктів 9-2, 10 ч. 1 ст. 393 КПК представник юридичної особи, щодо майна якої вирішується питання про накладення арешту на майно, яке може бути предметом спеціальної конфіскації, як сторона кримінального провадження та учасник судового провадження має право на апеляційне оскарження судових рішень, які стосуються його інтересів.

З матеріалів провадження вбачається, що заяву про роз’яснення в порядку ст. 380 КПК ухвали слідчого судді про скасування арешту на грошові кошти ТОВ, подав до суду адвокат – представник цього підприємства, а ухвалу про роз’яснення вказаного рішення оскаржила до суду апеляційної інстанції інший представник ТОВ – директор, надавши на підтвердження своїх повноважень відповідні документи та заяву про поновлення строку апеляційного оскарження, вважаючи, що цей строк вона порушила з поважних причин.

Проте апеляційний суд, посилаючись на те, що з заявою про роз’яснення ухвали слідчого судді звертався адвокат, а не директор підприємства, незважаючи на те, що постановлені слідчим суддею судові рішення стосувалися інтересів саме ТОВ, який є учасником цього провадження, а не його представників, дійшов безпідставного висновку, що представник товариства – його директор – не є учасником судового провадження, та повернув її апеляційну скаргу і заяву про поновлення строку апеляційного оскарження.

Отже, Перша судова палата ККС дійшла висновку, що ухвалу апеляційного суду   постановлено з порушеннями вимог ч. 2 ст. 24, ч. 4 ст. 380, п. 10 ч. 1 ст. 393 КПК.

З огляду на те, що в раніше ухваленому рішенні колегії суддів з цієї палати від у цій же справі № 760/120/18 висловлено іншу правову позицію, а саме – відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою адвоката на ухвалу апеляційного суду від, якою апеляційний суд повернув апеляційну скаргу заступника директора ТОВ на ту саму ухвалу слідчого судді місцевого суду про роз’яснення судового рішення, з тих підстав, що згідно зі ст. 380 КПК заступник директора не є особою, яка має право оскаржити це рішення в апеляційному порядку, Перша судова палата ККС визнала за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах та зробила висновок щодо застосування ч. 1 ст. 393 КПК: якщо учасником судового провадження є юридична особа і за скаргою (заявою) її представника постановлено судове рішення стосовно юридичної особи, таке рішення до суду вищої інстанції вправі оскаржити інший представник цієї ж юридичної особи.

Підготував Леонід Лазебний

Повний текст рішення

Читати далі

Судова практика

Не передбачене КПК рішення місцевого суду про повернення клопотання засудженого про зміну невідбутого покарання більш м’яким підлягає апеляційному оскарженню

Опубліковано

on

3 лютого 2021 р. Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у справі № 722/1228/20 задовольнив частково касаційну скаргу засудженого, який був позбавлений права на апеляційне оскарження судового рішення.

Ухвалою місцевого суду було повернуто клопотання засудженого про зміну невідбутого покарання більш м`яким та про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання.

Апеляційний суд відмовив засудженому у відкритті апеляційного провадження за його скаргою на зазначену ухвалу з підстав, передбачених ч. 4 ст. 399 КПК України, оскільки скаргу подано на судове рішення, яке не підлягає оскарженню в апеляційному порядку.

У касаційній скарзі засуджений зазначав, що ухвала місцевого суду, за якою  повернуто клопотання про застосування стосовно нього ст. 81 КК України, не відповідає вимогам КПК України, оскільки не передбачена Кодексом.

Підписуйтесь на LexInform в Telegram. Найважливіші юридичні новини

Верховний Суд вказав, що з матеріалів провадження вбачається, що засуджений на підставі ч. 2 ст. 539 та п. 3 ч. 1 ст. 537 КПК звернувся до суду першої інстанції з клопотанням про застосування до нього ст. 81 КК.

Ухвалою судді місцевого суду вказане клопотання було повернуто з метою уточнення його правової підстави.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, засуджений оскаржив його до апеляційного суду, однак у відкритті апеляційного провадження йому було відмовлено з тих мотивів, що порядок та перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені в апеляційному порядку, чітко визначені та регламентовані главою 31 КПК і розширеному тлумаченню не підлягають. Водночас, посилаючись на ч. 6 ст. 539  КПК, якою передбачено, що за наслідками розгляду клопотання (подання) про вирішення питання, пов’язаного з виконанням вироку, суд постановляє ухвалу, яка може бути оскаржена в апеляційному порядку, апеляційний суд дійшов висновку, що вищевказане клопотання засудженого не було предметом розгляду в суді першої інстанції, тому ухвала місцевого суду апеляційному оскарженню не підлягає.

Однак суд апеляційної інстанції не врахував, що, постановляючи ухвалу, суд першої інстанції не дотримався встановленого положеннями ст. 539 КПК порядку вирішення судом питань, пов’язаних із виконанням вироку, та за наслідками розгляду зазначеного клопотання постановив рішення, яке не передбачене кримінальним процесуальним законом.

Таким чином, посилаючись на приписи ч. 4 ст. 399 КПК, суд апеляційної інстанції був не вправі відмовити у перевірці законності зазначеної ухвали суду.

Отже, рішення апеляційного суду, за висновком Верховного Суду, було передчасним, необґрунтованим і таким, що позбавляє апелянта права на апеляційне оскарження судового рішення й значно обмежує його право на доступ до правосуддя.

За таких обставин оскаржувану ухвалу апеляційного суду Верховний Суд скасував на підставі п. 1 ч. 1 ст.438 КПК України та призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Підготував Леонід Лазебний

Повний текст рішення

Рішення в ЄДРСР – https://reyestr.court.gov.ua/Review/94737931

Читати далі

Судова практика

Для встановлення факту постійного проживання особи разом зі спадкодавцем слід довести не менше п`яти років такого проживання до дня смерті спадкодавця

Опубліковано

on

27 травня 2021 р. Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 552/196/20 залишив без задоволення касаційну скаргу спадкоємця, який не довів факту проживання зі спадкодавцем однією сім’єю.

Особа звернувся до суду з позовом до територіальної громади про встановлення факту проживання однією сім`єю зі спадкодавцем не менше як п`ять років до часу відкриття спадщини. Як третю особу залучено приватного нотаріуса.

Заявлені вимоги позивач обґрунтовував тим, що із 2010 року проживав однією сім`єю із подружжям, які не мали власних дітей та потребували сторонньої допомоги. Проживаючи разом із ними, він забезпечував їх потреби, придбавав ліки, оплачував комунальні послуги та усі витрати, пов`язані з побутом, а після їх смерті займався похованням.

Він, як спадкоємець четвертої черги, звернувся до приватного нотаріуса із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину, але йому у видачі свідоцтва було відмовлено.

Підписуйтесь на LexInform в Telegram. Найважливіші юридичні новини

Рішенням районного суду, залишеним без змін апеляційним судом, у задоволенні позову відмовлено з тих мотивів, що позивачем не доведено, що упродовж п`яти років він разом із померлим вели спільне господарство, мали спільний бюджет, здійснювали покупки, утримували житло та сплачували комунальні послуги.

Розглянувши касаційну скаргу, Верховний Суд вказав, що ст. 1264 ЦК України встановлено, що у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини.

Статтею 3 СК України передбачено, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

У п. 6 рішення від 3 червня 1999 р. № 5-рп/99 Конституційний Суд України зазначив, що до членів сім`ї належать особи, що постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, але й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв`язках. Обов`язковою умовою для визнання їх членами сім`ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт і т. п.

При вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила ч. 2 ст. 3 СК України. Зазначений п`ятирічний строк повинен виповнитися на момент відкриття спадщини і його необхідно обчислювати з урахуванням часу спільного проживання зі спадкодавцем однією сім`єю до набрання чинності СК України.

Вирішуючи спір, суди на підставі поданих сторонами доказів, які належним чином оцінені, дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Позивач із покійним проживали по сусідству і він, маючи власне житло, надавав спадкодавцю допомогу в догляді та по господарству, що не є тотожним із фактом проживання однією сім`єю. Доказів проживання однією сім`єю, ведення спільного побуту, сплати побутових послуг, взаємних прав та обов`язків, позивачем як суду першої, так і апеляційній інстанцій не надано, відсутні й докази хвороби спадкодавця та відомості про необхідність стороннього догляду за станом його здоров`я.

Апеляційний суд зазначав, що надані позивачем фотознімки чоловіка та місця його поховання, а також копія квитанції на суму 300 грн, отримувач Обласне бюро судово-медичної експертизи, не є належними доказами в розумінні ст. 77 ЦПК України, оскільки не містять інформації щодо предмета доказування.

Власне ставлення позивача до нині померлого подружжя, періодичне придбання їм продуктів харчування та участь в сплаті комунальних послуг, а згодом і похованні, не є підтвердженням факту спільного проживання зі спадкодавцем однією сім`єю, їх пов`язаності спільним побутом та взаємними правами і обов`язками, що в розрізі ст. 1264 ЦК України, дає право на спадщину.

Тому Верховний Суд відхилив доводи касаційної скарги про те, що судами було неналежним чином оцінено показання свідків та пояснення самого позивача, якими доводиться факт того, що він опікувався подружжям та проживав із спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини.

Підготував Леонід Лазебний

Повний текст рішення

Читати далі

Новини на емейл

Правові новини від LexInform.

Один раз на день. Найактуальніше.

Facebook

TWITTER

Календар юриста

В тренді

© ТОВ "АКТИВЛЕКС", 2018-2021
Використання матеріалів сайту лише за умови посилання (для інтернет-видань - гіперпосилання) на LEXINFORM.COM.UA
Всі права на матеріали, розміщені на порталі LEXINFORM.COM.UA охороняються відповідно до законодавства України.

Telegram