Судова практика
Вимога про визнання права власності не є належним способом захисту права на приватизацію державного чи комунального майна
Належним способом захисту в разі порушення права при приватизації майна є визнання безпідставною відмови органу приватизації передати у приватну власність таке майно з державного житлового фонду з покладенням обов`язку на останнього оформити приватизацію житлового приміщення, а не вимога визнання права власності на таке майно.
12 березня 2020 р. Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 483/731/19 залишив без задоволення касаційну скаргу позивачів, оскільки ними було обрано неналежний спосіб захисту свого порушеного права.
Пенсіонер із сім’єю звернулися до суду з позовом до виконавчого комітету міської ради та Міністерства оборони України про визнання права власності на квартиру, на яку житловою комісією гарнізону було видано ордер. Посилаючись на те, що свідоцтво про право власності ними не було видано, а державний реєстратор відмовив у реєстрації права власності, оскільки речове право на спірну квартиру зареєстровано за Міністерством оборони України, позивачі, посилаючись на ст. 392 ЦК України, просили суд визнати за ними право власності на квартиру.
Рішенням міськрайонного суду позов задоволено. Апеляційний суд скасував рішення та відмовив у задоволенні позову, виходячи з того, що передання у власність приватизованого житла відбувається на підставі рішення органу приватизації, оформляється свідоцтвом про право власності на житло, яке реєструється органом приватизації, а орган приватизації Міністерства оборони України не було залучено до участі у справі як відповідача. Отже, позивачами обрано неналежний спосіб захисту свого порушеного права.
У касаційній скарзі позивачі зазначили, що звернулися до суду для захисту свого права власності на нерухоме майно у зв`язку із тим, що їхні права на квартиру не визнаються Міністерством оборони України та оспорюються, а суд апеляційної інстанції при ухваленні оскаржуваного судового рішення дійшов помилкового висновку про обрання ними неналежного способу захисту порушеного права.
Залишаючи касаційну скаргу без задоволення, Верховний Суд зазначив, що відповідно до ст. 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» приватизація державного житлового фонду здійснюється уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією, та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд.
Компетенція і порядок утворення органів приватизації передбачені постановою Кабінету Міністрів України «Про механізм впровадження Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» від 8 жовтня 1992 р. № 572.
Вказаними законодавчими актами визначено процедуру здійснення передачі квартир державного та комунального житлового фонду у власність громадян, яка здійснюється лише уповноваженими на те органами.
Отже, враховуючи, що передача у власність приватизованого житла відбувається на підставі рішення органу приватизації, оформляється свідоцтвом про право власності на житло, яке реєструється органом приватизації, цей орган приватизації у будь-якому випадку має бути залучений до участі у справі як відповідач.
Звертаючись із позовом до суду про визнання права власності на спірну квартиру на підставі ст. 392 ЦК України, позивачі пред`явили позовні вимоги до Міністерства оборони України та виконавчого комітету міської ради.
Південне територіальне квартирно-експлуатаційне управління Міністерства оборони України як орган приватизації не було залучене до участі у справі як відповідач, і вимог щодо приватизації житла заявлено не було.
Спори, що виникають при приватизації квартир (будинків) державного житлового фонду хоча й вирішуються судом, однак належним способом захисту у разі порушення такого права є не визнання права власності на квартиру, а визнання безпідставною відмови органу приватизації передати у приватну власність квартиру з державного житлового фонду з покладенням обов`язку на останнього оформити приватизацію житлового приміщення.
Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог у спосіб, обраний позивачами, а також, що положення ст. 392 ЦК України не поширюються на спірні правовідносини.
Підготував Леонід Лазебний
