Судова практика
Виселення зі службового житла, яке не є єдиним місцем проживання для особи чи її сім’ї, не порушує справедливого балансу між суспільним інтересом і правами цієї особи
12 листопада 2025 р. Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 521/11914/21 відмовив у задоволення касаційної скарги особи, яку виселили з квартири.
Квартирно-експлуатаційний відділ звернувся із позовом особи про виселення без надання іншого житлового приміщення із посиланням на те, що у спірній квартирі проживає особа, якій жодних дозвільних документів на його проживання у цьому приміщенні у встановленому законом порядку не надавалося. На вимогу про виселення жодних дій відповідачем вчинено не було.
Справу неодноразово розглядали суди різних інстанцій.
Суд першої інстанції позов задовольнив, мотивуючи тим, що позивач самовільно й без достатніх правових підстав зайняв спірну квартиру, а тому його виселення із незаконно займаної ним квартири не порушує справедливого баланс між потребами суспільства та потребами збереження фундаментальних прав особи.
Тривале проживання не є підставою для зайняття спірного житла. Суд дослідив пропорційність втручання у право особи на мирне володіння житлом відповідно до ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод,. Апеляційний суд погодився з рішенням суду першої інстанції, при цьому врахував, що спірна квартира для відповідача не є єдиним житлом, а також не може визнаватись житлом, яке захищається п. 1 ст. 8 Конвенції, так як матеріалами справи не доведено існування достатнього та тривалого зв`язку відповідача зі спірною квартирою.
Верховний Суд, розглянувши касаційну скаргу відповідача, вказав, що виселення без надання іншого житла може застосовуватись до осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення (ч. 3 ст. 116 ЖК України). Самоправним визнається зайняття житлового приміщення особою, яка усвідомлювала відсутність права на це, або зайняла приміщення після відмови у його наданні.
Читайте також: Перехід права власності на житло до іншої особи не є безумовною підставою для виселення членів сім’ї попереднього власника
Єдиною підставою для вселення у службове житло є спеціальний ордер, виданий на підставі рішення про надання службового жилого приміщення (ст. 122 ЖК України). Проживання в службовому житлі без отримання спеціального ордера, лише на підставі акта прийому-здачі квартири під охорону до визначення кандидатури на вселення, та остаточного оформлення документів з подальшим отриманням ордеру, є самоправним зайняттям житлового приміщення і є підставою для виселення.
Службове житло надається особі тимчасово та після того, як відпала підстава надання його працівнику, службове приміщення має бути повернене роботодавцю для того, щоб в ньому мали можливість проживати інші працівники. Отже, виселення особи зі службового житла після поліпшення її житлових умов переслідує легітимну мету в розумінні ст. 8 Конвенції.
Приміщення не може визнаватись житлом у розумінні п. 1 ст. 8 Конвенції, якщо особа не довела існування достатнього та тривалого зв’язку з ним. Наявність у члена сім’ї, зокрема дружини, іншого житла на праві власності, а також нетривалий період проживання у спірному приміщенні свідчать про те, що таке приміщення не є єдиним житлом особи та не підлягає захисту за ст. 8 Конвенції відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ.
Підготував Леонід Лазебний
З іншими правовими позиціями Верховного Суду, яких вже налічується понад 19 000, можна ознайомитися в аналітично-правовій системі LEX.
