Судова практика
Висновку комісії лікарів-психіатрів про ознаки психічного розладу у пацієнта недостатньою для його примусової госпіталізації до психіатричного закладу
10 вересня 2020 р. Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 127/25395/18 залишила без змін рішення судів, якими відмовили у примусовій госпіталізації особи до психіатричного закладу.
Комунальний заклад «Вінницька обласна психоневрологічна лікарня ім. акад. О. І. Ющенка» звернувся до суду із заявою про госпіталізацію особи в примусовому порядку без його згоди.
Заява мотивована тим, що особу у супроводі дружини та працівника поліції було доставлена до заявника. Після огляду черговим психіатром особу було госпіталізовано для обстеження та лікування у зв’язку з наявністю хронічного розладу, який може призвести до негативних наслідків для здоров’я особи та здоров’я оточуючих внаслідок погіршення психічного стану.
Відповідно до акта огляду комісії лікарів-психіатрів, особа виявляє ознаки психічного розладу, вчиняє дії, що являють собою безпосередню небезпеку для себе та для оточуючих. У висновку зазначено, що особа потребує примусової госпіталізації.
Рішенням міського суду, залишеним без змін апеляційним судом, у задоволенні заяви відмовлено у зв’язку з відсутністю безумовних підстав для госпіталізації до психіатричного закладу в примусовому порядку без усвідомленої згоди особи, передбачених ст. 14 Закону України «Про психіатричну допомогу».
У касаційній скарзі дружина хворого зазначила, що суди не врахували висновок лікаря-психіатра та акт огляду комісії лікарів-психіатрів, які відповідно до ч. 2 ст. 340 ЦПК України є достатніми доказами для ухвалення рішення про задоволення заяви.
Верховний Суд вказав, що згідно зі ст. 3 Закону України «Про психіатричну допомогу» кожна особа вважається такою, яка не має психічного розладу, доки наявність такого розладу не буде встановлено на підставах та в порядку, передбачених цим Законом та іншими законами України.
Надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку шляхом її госпіталізації до психіатричного закладу розглядається як позбавлення свободи у розумінні п. 1 ст. 5 Конвенції про захист прав і основоположних свобод.
Однак згідно з практикою Європейського суду з прав людини щодо застосування пп. «е» п. 1 ст. 5 Конвенції про захист прав і основоположних свобод особу може бути позбавлено свободи як «психічно хвору», якщо дотримано трьох мінімальних умов: по-перше, має бути достовірно доведено, що особа є психічно хворою; по-друге, психічний розлад повинен бути такого виду або ступеня, що слугує підставою для примусового тримання у психіатричній лікарні; по-третє, обґрунтованість тривалого тримання у психіатричній лікарні залежить від стійкості відповідного захворювання.
У цій справі суди встановили, що особа на обліку як психічно хвора людина не перебуває, раніше не лікувався та звернень щодо нього не було, має можливість самостійно задовольняти свої основні життєві потреби на рівні, який забезпечує її життєдіяльність, на час розгляду справи не проявляє агресії.
Дані про поведінку зазначені лише у заяві цивільної дружини, тому суди не встановили, що особа становить небезпеку для себе і оточуючих та може завдати суттєвої шкоди своєму здоров’ю та життю чи здоров’ю інших осіб внаслідок погіршення її психічного стану.
Колегія суддів ВС погодилася з висновком суду про те, що сама по собі наявність висновку лікарів-психіатрів про ознаки психічного розладу в особи, за відсутності інших належних і допустимих доказів про відповідний стан особи, є недостатньою для ухвалення рішення про примусову госпіталізацію до психіатричного закладу без усвідомлюваної згоди особи.
Підготував Леонід Лазебний
