Судова практика
Визнання нікчемного правочину недійсним не може призвести до реального відновлення порушених прав
Велика Палата Верховного Суду відступила від правових висновків, викладених у попередніх рішеннях Верховного Суду та зазначила, що визнання недійсним нікчемного договору (правочину) і встановлення нікчемності правочину є неналежними способами судового захисту.
4 червня 2019 р. Велика Палата Верховного Суду розглянула касаційну скаргу у справі № 916/3156/17 за позовом Публічного акціонерного товариства «Імексбанк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Акціонерного товариства «Імексбанк» до ТОВ «Авенсіс» про визнання недійсним нікчемного договору про розірвання договору застави майнових прав.
У грудні 2017 р. ПАТ «Імексбанк» особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Акціонерного товариства «Імексбанк» звернулося до Господарського суду Одеської області з позовом до ТОВ «Авенсіс» та просило суд застосувати наслідки недійсності договору про розірвання договору застави майнових прав, укладеного 23 грудня 2014 р., сторонами якого були ПАТ «Імексбанк» та ТОВ «Авенсіс», повернувши сторони у стан, який існував до укладання цього правочину, шляхом скасування державної реєстрації припинення обтяжень щодо майнових прав за договором.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що під час перевірки правочинів неплатоспроможного банку було встановлено вилучення ліквідних предметів застави шляхом укладення додаткових договорів і договорів про розірвання відповідних договорів застави. Розірвавши договір застави, фактично при непогашеній заборгованості за кредитним договором банк безпідставно відмовився від власних майнових вимог до заставодавця за дійсним договором забезпечення, а також від своїх прав звернути стягнення на предмет застави в рахунок погашення заборгованості позичальника, внаслідок чого відповідний договір про розірвання є нікчемним в силу п. 1 ч. 3 ст. 38 Закону України від 23 лютого 2012 р. № 4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
У подальшому ПАТ «Імексбанк» подало до суду заяву про зміну предмета позову, в якій просило визнати недійсним нікчемний договір про розірвання договору застави майнових прав, посилаючись на п. 2.5.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 р. № 11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними», за змістом якого нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, є недійсним незалежно від наявності чи відсутності відповідного рішення суду, однак це не виключає можливості подання та задоволення позову про визнання нікчемного правочину (господарського договору) недійсним.
Рішенням господарського суду, залишеним без змін апеляційним судом, у задоволенні позову відмовлено з мотивів відсутності підстав для визнання недійсним нікчемного договору, укладання якого не підтверджено належними доказами у справі, з посиланням на положення ст.ст. 11, 15, 16, 203, 215, 525, 526, 1054 ЦК України та ст.ст. 37, 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
Не погодившись з рішеннями судів, у касаційній скарзі позивач наголошував, зокрема, на правових висновках, викладених у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справах № 911/954/16, № 910/20827/16, № 914/1316/16, у яких зазначено, що сторона договору не позбавлена права звернутися до суду з вимогою про визнання недійсним нікчемного правочину. Також зазначав, що обраний ним спосіб захисту не заборонений Цивільним кодексом України, є ефективним та дозволить банку відновити свої порушені права, наголошував на відсутності підстав для відступлення від висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у справі № 577/5321/17.
Велика Палата Верховного Суду зазначила, що визнання недійсним нікчемного правочину не є установленим законом способом захисту прав та інтересів, але звернула увагу на те, що такий спосіб захисту, як встановлення нікчемності правочину, також не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Тому Велика Палата Верховного Суду не погодилася з висновками, викладеними в постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 21 листопада 2018 р. у справі № 577/5321/17, від 03 жовтня 2018 р. у справі № 369/2770/16-ц, від 7 листопада 2018 р. у справі № 357/3394/16-ц та у постанові Верховного Суду України від 02 березня 2016 р. у справі № 6-308цс16, у частині застосування таких способів захисту прав та інтересів, як визнання нікчемного правочину недійсним і встановлення нікчемності правочину.
Велика Палата Верховного Суду визнала за необхідне відступити від правових висновків Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду та Верховного Суду України у цій частині. Такий спосіб захисту цивільних прав та інтересів, як визнання правочину недійсним, застосовується до оспорюваних правочинів. Якщо наявний спір щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.
У розглядуваній справі правочин є нікчемним не за рішенням уповноваженої особи Фонду, а відповідно до закону. Такий правочин є нікчемним з моменту укладення на підставі ч. 2 ст. 215 ЦК України та ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Наслідки нікчемності правочину також настають для сторін у силу вимог закону, а не рішення уповноваженої особи Фонду, яке є внутрішнім розпорядчим документом.
З огляду на викладене визнання нікчемного правочину недійсним не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, адже нікчемний правочин є недійсним у силу закону.
У цій справі позивач стверджував, що нікчемним є договір про розірвання договору застави майнових прав. Наслідком такої нікчемності є чинність договору застави майнових прав. Отже, спір фактично стосується наявності чи відсутності права застави, а за таких умов належним способом захисту інтересів позивача є визнання права застави.
Отже, позовна вимога про визнання недійсним нікчемного договору не може бути задоволена, оскільки позивач просив застосувати неналежний спосіб захисту.
Підготував Леонід Лазебний
