Connect with us

Судова практика

Визнання підозрюваним, обвинуваченим своєї вини у вчиненні кримінального правопорушення не є обов’язковою умовою звільнення від кримінальної відповідальності

Опубліковано

Верховний Суд у справі № 462/2762/14 задовольнив касаційну скаргу захисника,  судові рішення скасував, звільнив засуджену від кримінальної відповідальності, а кримінальне провадження щодо неї закрити.

Вироком  районного суду, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду, особу було засуджено за ч. 1 ст. 190 КК та призначено покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки. На підставі п. 2 ч. 1 ст. 49 КК та ч. 5 ст. 74 КК звільнено від покарання у зв’язку із закінченням строків давності.

У касаційній скарзі захисник наполягав, що на порушення вимог п. 4 ст. 286 КПК у судовому засіданні стороні захисту було безпідставно відмовлено в задоволенні клопотання про звільнення засудженої від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням строків давності та продовжено розгляд справи й постановлено вирок, яким на тих самих підставах звільнено її від покарання. Захисник твердив, що в такий спосіб суд неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність, а саме здійснив неправильне тлумачення ст. 49 КК, яке суперечить її точному змісту.

Верховний Суд зазначив, що кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 190 КК, у вчиненні якого обвинувачувалася особа, віднесене до злочинів невеликої тяжкості, за які найбільш суворим покаранням є обмеження волі на строк до трьох років. Пов’язані із злочином події відбувалися 11-12 липня 2013 р.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 49 КК особа звільняється від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням строків давності, якщо у разі вчинення нею злочину невеликої тяжкості, за який передбачено покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на строк не більше двох років, минуло три роки. На момент розгляду судом кримінального провадження щодо засудженої передбачений законом строк давності притягнення її до кримінальної відповідальності за цей злочин сплинув.

У судовому засіданні 4 листопада 2016 р. захисник звернувся до суду з клопотанням про звільнення обвинуваченої від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням строків давності. Обвинувачена вказане клопотання  підтримала, надала на це свою згоду і в письмовій заяві вказала, що правові наслідки такого звільнення їй роз’яснені та зрозумілі.

Однак районний суд у задоволенні клопотання захисника відмовив на тих підставах, що судове слідство у справі не завершено, а обвинувачена свою вину у вчиненні інкримінованого злочину не визнає, та, продовживши судовий розгляд, 1 березня 2017 р. постановив вирок, яким визнав обвинувачену винуватою у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 190 КК, і на підставі п. 2 ч. 1 ст. 49 та ч. 5 ст. 74 КК звільнив її від покарання у зв’язку із закінченням строків давності.

При перегляді справи суд апеляційної інстанції, приймаючи рішення про відмову в задоволенні скарги захисника та залишення без змін вироку районного суду, в своїй ухвалі зазначив, що оскільки особа свою вину у вчиненні злочину не визнала, то суд першої інстанції правильно ухвалив рішення про проведення судового розгляду та постановив вирок, яким визнав її винуватою у вчиненні інкримінованого злочину і звільнив від призначеного покарання у зв’язку із закінченням строків давності. Апеляційний суд акцентував увагу на тому, що звільнення особи від покарання у зв’язку із закінченням строків давності може бути застосовано лише у випадках, коли суд не може звільнити особу від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням строків давності.

Однак така позиція судів першої та апеляційної інстанцій не узгоджується з вимогами кримінального процесуального закону.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК у разі звільнення особи від кримінальної відповідальності суд закриває кримінальне провадження. За правилами ч. 8 ст. 284 КПК закриття кримінального провадження на підставі, передбаченій п. 1 ч. 2 цієї статті, не допускається лише у випадку, коли підозрюваний, обвинувачений проти цього заперечує. У цьому разі розгляд кримінального провадження продовжується в загальному порядку.

Положеннями ч. 4 ст. 286 КПК визначено, що, якщо під час судового розгляду сторона у кримінальному провадженні звернеться до суду з клопотанням про звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності, суд має невідкладно розглянути таке клопотання.

Правилами ч. 3 ст. 288 КПК передбачено, що суд своєю ухвалою закриває кримінальне провадження та звільняє обвинуваченого від кримінальної відповідальності у випадку встановлення підстав, передбачених законом України про кримінальну відповідальність.

Таким чином, за змістом статей 284 – 288 КПК підставами для звільнення особи від кримінальної відповідальності при розгляді справи в суді є наявність відповідної норми кримінального закону, яка передбачає таке звільнення, клопотання сторони кримінального провадження про звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності та згода обвинуваченого на закриття кримінального провадження на цих підставах.

Отже, наявність цих умов є правовою підставою для прийняття судом рішення про звільнення підозрюваного, обвинуваченого від кримінальної відповідальності. Визнання підозрюваним, обвинуваченим своєї вини у вчиненні кримінального правопорушення як обов’язкової умови такого звільнення кримінальним процесуальним законом не передбачено.

Відповідно до положень ст. 63 Конституції України та ст. 18 КПК жодну особу не може бути примушено визнати свою вину у вчиненні кримінального правопорушення або примушено давати пояснення чи показання, які можуть стати підставою для її підозри або обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення.

Виходячи з цих положень закону, визнання винуватості є правом, а не обов’язком підозрюваного, обвинуваченого, а отже невизнання вказаними особами своєї вини у вчиненні кримінального правопорушення за наявності їхньої згоди на звільнення від кримінальної відповідальності не може бути перешкодою в реалізації ними свого права на таке звільнення та правовою підставою для відмови судом у задоволенні заявленого клопотання. Передбачений законом (ст. 49 КК) інститут звільнення підозрюваного, обвинуваченого від кримінальної відповідальності не пов’язує таке звільнення із визнанням ними своєї винуватості у вчиненні злочину.

Таким чином, невизнання підозрюваним, обвинуваченим вини у вчиненні кримінального правопорушення за наявності їхньої згоди на звільнення від кримінальної відповідальності у передбачених законом випадках за умови роз’яснення їм судом суті підозри чи обвинувачення, підстав звільнення від кримінальної відповідальності та права заперечувати проти закриття кримінального провадження не є правовою підставою для відмови в задоволенні клопотання сторони кримінального провадження про таке звільнення.

Отже, колегія суддів ВС дійшла висновку, що місцевий суд незаконно відмовив у задоволенні клопотання захисника про звільнення обвинуваченої від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням строків давності, а суд апеляційної інстанції це порушення не усунув.

Підготував Леонід Лазебний

Повний текст рішення

Продовжити читання →

Новини на емейл

Правові новини від LexInform.

Один раз на день. Найактуальніше.

Digital-партнер


© ТОВ "АКТИВЛЕКС", 2018-2024
Використання матеріалів сайту лише за умови посилання (для інтернет-видань - гіперпосилання) на LEXINFORM.COM.UA
Всі права на матеріали, розміщені на порталі LEXINFORM.COM.UA охороняються відповідно до законодавства України.