Як Нафтогаз програв уряду компенсацію

Юрій Котнюк, ЮВУ

Наприкінці березня Господарський суд Києва нарешті опублікував рішення судді Вікторії Джарти, ухвалене ще 28 лютого за позовом НАК «Нафтогаз України» до Кабінету Міністрів про стягнення 6,6 мільярдів гривень компенсації. Попри те, що суддя визнала всі доводи позивача правомірними, а заперечення відповідача необґрунтованими, в задоволенні позову було відмовлено. Складається враження, що мотивувальну й резолютивну частину писали різні люди. Навіть у такій «веселій» установі як столичний арбітражний суд важко знайти ще один подібний приклад того, як молитва була розпочата за здоров’я, а закінчена за упокій.

Уряд ігнорує закон

Предметом позову була компенсація витрат Нафтогазу, пов’язаних із виконанням ним у IV кварталі 2015 року спеціальних обов’язків, покладених на нього урядом постановою № 758 від 1.10.2015 р. Ці обов’язки полягали в тому, щоби забезпечувати поставки блакитного палива за зниженими цінами пільговим категоріям споживачів, серед яких, зокрема, населення і комунальні теплоенергетичні підприємства.

Відповідно до статті 11 ухваленого в квітні 2015 року Закону України «Про ринок природного газу» Кабінет Міністрів має право тимчасово і для забезпечення загальносуспільних інтересів покладати на суб’єктів цього ринку певні обов’язки. Зауважимо, що предметом турботи уряду в цьому відношенні може бути не лише житлово-комунальний сектор: Кабмін, зокрема, неодноразово зобов’язував Нафтогаз фактично безкоштовно постачати природний газ на Одеський припортовий завод, намагаючись у такий спосіб втримати на плаву і вдихнути нове життя в приречене підприємство, але всі потуги виявилися марними, бо не в коня корм. Та коли ми говоримо про покладення спеціальних обов’язків у газовому господарстві, то все ж таки перш за все маємо на увазі побутових споживачів. Саме для їх забезпечення Нафтогаз зобов’язаний придбавати газ у кого завгодно і за скільки завгодно, але продавати за тією ціною, яку назве уряд.

Але при цьому, відповідно до положень тієї ж статті того ж Закону, суб’єкт ринку природного газу, на якого покладаються спеціальні обов’язки, має право на отримання компенсації економічно обґрунтованих витрат, здійснених при виконанні цих обов’язків. Зі змісту статті випливає, що ця компенсація являє собою різницю між сумою, яку Нафтогаз заплатив за придбання палива, і сумою, яку він все ж таки одержав від його продажу за встановленими урядом цінами. А ще в Законі сказано, що в урядовому рішенні про покладання таких обов’язків мають бути визначені джерела фінансування та порядок визначення компенсації.

Отже, в Законі все написано чітко, проте уряд, керований спочатку Арсенієм Яценюком, а потім Володимиром Гройсманом, вирішив, що в цій частині він може на нього начхати. З моменту ухвалення Закону України «Про ринок природного газу» уряд приймав три постанови про покладення спеціальних обов’язків: перша в жовтні 2015 р. (№ 758), друга в березні 2017 р. (№ 187), третя — в жовтні 2018-го (№ 867), але в жодній із них ні слова не було за компенсацію витрат.

Зрозуміло, що таке ігнорування вимог закону сподобалося не всім, а найбільше — Нафтогазу, який зазнавав значних втрат від виконання спеціальних обов’язків. Саме він і подав до Окружного адміністративного суду Києва два позови, в одному з яких просив визнати протиправною бездіяльність уряду, яка полягала в тому, що він не визначив джерела фінансування та порядок визначення компенсації у постанові № 758. Другий позов стосувався того ж самого, тільки в ньому вже йшлося про постанову № 187. Обидва позови були задоволені, рішення про це були залишені без змін у суді апеляційної інстанції, а суд касаційної інстанції, прийнявши скаргу уряду про їх перегляд, тим не менше відмовився зупинити виконання цих рішень. Та оскільки вони так і не були виконані Кабміном, який не ухвалив ніякого нормативно-правового акта стосовно компенсацій, то Нафтогаз подав до суду позов про стягнення конкретної суми компенсації за конкретний період, і вже не до адміністративного, а до господарського суду, оскільки в ході розгляду справи необхідно було копирсатися в бухгалтерії, аби визначити суми витрат.

Непереконливий розрахунок Нафтогазу

Як уже зазначалося, на думку Нафтогазу, за виконання покладених урядом спеціальних обов’язків протягом IV кварталу 2015 року йому належало компенсувати 6 633 860 тисяч гривень. Формула, за якою була вирахувана дана сума, складалася з чотирьох основних елементів. Перший — це собівартість палива власного видобутку, придбаного в акціонерного товариства «Укргазвидобування», сто відсотків акцій якого належить Нафтогазу. Другий — собівартість газу, придбаного у вітчизняних чи закордонних приватних структур. Нафтогаз зобов’язаний був це робити, якщо для потреб житлово-комунального сектору не вистачало власного. Тут слід зазначити, що весь газ даної категорії був імпортним. Очевидно тому, що найменшу ціну можна виторгувати, купуючи великими партіями, а великі партії можна придбати лише за кордоном. Третій елемент проходить у справі як «Інші економічно обґрунтовані витрати». Для того щоб отримати остаточну цифру компенсації, все це треба підсумувати, й від того, що вийшло, відняти четвертий елемент — кошти, які Нафтогаз одержав від реалізації газу, нехай і за заниженою ціною.

На жаль, суддя Джарти в тексті свого рішення виклала підрахунок доволі однобоко. В ньому, зокрема, є відомос ті, що протягом спірного періоду Нафтогаз придбав 3,512 млрд власного газу на 5,642 млрд гривень і на додачу до того прикупив ще 2,138 млрд м3 імпортного палива, заплативши за нього 11,35 млрд грн. Отже, якщо перемішати той і другий, то вийде 5,65 млрд м3 за 17 млрд грн — в середньому по три гривні за один кубічний метр. Після цього, слідуючи тій же логіці,в тексті рішення мало бути названо величини решти двох елементів, а по цьому вирахувана остаточна цифра, яка мала би становити 6,6 млрд грн, тобто суму позову. Але ні суми інших економічно обґрунтованих витрат, ні суму доходу від реалізації газу в тексті рішення не названо.

До речі, величину останнього з перелічених елементів ми можемо приблизно прикинути й без допомоги судді Джарти. Хто не пам’ятає, нагадаю, що у IV кварталі 2015 року газ для населення коштував 3,6 гривень. Це навіть дорожче, ніж він обійшовся Нафтогазу. Зрозуміло, що певна частина сплачених житлово-комунальним сектором коштів пішла на оплату послуг транспортування й розподілу газу, але й при цьому Нафтогазу мав дістатися чималий куш. Тож у тексті рішення варто було би пояснити, звідки взялися претензії позивача на таку велику суму як 6,6 млрд грн. Але пані Джарти, напевно, вирішила, що цю інформацію викладати не варто. Це дуже дивно, бо, наприклад, для перерахунку номерів і дат п’яти сотень договорів купівлі-продажу й актів приймання-передачі вона не пожаліла ні часу, ні паперу, а в такому ключовому питанні запропонувала публіці повірити їй на слово, що правильність розрахунків позивача підтверджується матеріалами справи.

Непереконливі заперечення Кабміну

Один із головних аргументів уряду проти задоволення позову полягав у тому, що Нафтогаз є акціонерним товариством, єдиним акціонером якого є держава, тож його позов до Кабміну про відшкодування збитків, які будуть відшкодовуватися за рахунок держави, суперечить основоположним принципам господарювання. Суддя визнала таке твердження помилковим, оскільки Нафтогаз є суб’єктом підприємницької діяльності, і оскільки він має обов’язок платити державі податки, то, відповідно, має і право звертатися до суду з позовом до органів цієї держави про відшкодування ними збитків, завданих невиконання ними того чи іншого закону.

Решта доводів представників уряду були схожі на дитяче лепетання. Так, вони стверджували, що рішення Окружного адміністративного суду Києва від 10 квітня 2018 р., яким була визнана протиправною бездіяльність КМУ в питанні з постановою № 758, не має преюдиційного значення для вирішення даної справи, а визнання його преюдиційності порушить принцип рівності учасників процесу та змагальності сторін. Суддя оцінила таке твердження критично.

В іншому місці кабмінівські юристи написали, що право на отримання компенсації не є абсолютним і безумовним, бо залежить від інших положень законодавства та цілої низки обставин. Оскільки, мовляв, ні Закон України «Про ринок природного газу», ні жоден інший нормативно-правовий акт не встановлює обов’язку Кабінету Міністрів України затверджувати порядок відшкодування економічно обґрунтованих витрат на рівні ста відсотків понесених витрат. Суддя критично оцінила таке твердження, яке фактично означало, що отримання компенсації є нібито абстрактним правом Нафтогазу. Спростовуючи його, вона написала, що згаданий вище закон не дає уряду можливості обирати з кількох юридично допустимих рішень. Він, навпаки, зобов’язує його при прийнятті рішення про покладення на Нафтогаз спеціальних обов’язків одночасно визначити як джерела фінансування компенсації, так і порядок її надання.

Подібних недолугих аргументів уряду можна наводити багато, але підсумок, який зробила суддя Джарти, полягає в тому, що Кабінет Міністрів неодноразово заперечував належність доказів позивача, проте належних доказів на спростування позиції Нафтогазу не надав, як і не надав жодного доказу на підтвердження своїх заперечень. При цьому, на її думку, заперечуючи розрахунок суми компенсації, відповідач не надав власних розрахунків.

Прочитавши цю фразу, ніхто, напевне, не став би сумніватися в тому, що справа однозначно буде вирішена на користь Нафтогазу. Однак резолютивна частина звучить як грім з ясного неба: у задоволенні позову відмовити повністю. Пояснюючи такий несподіваний поворот, Вікторія Джарти написала тільки одне-однісіньке речення: «Суд дійшов обґрунтованого ви сновку про відмову в задоволенні позову, оскільки порушене імперативне право сторони на отримання матеріальної компенсації не може бути інтерпретоване такою стороною як завдання шкоди». А чому не може, згідно з якою статтєю якого кодексу — анічичирк. Стільки позитиву на адресу Нафтогазу і в результаті така величезна дуля. Лишається сподіватися, що суд апеляційної інстанції, куди неодмінно звернеться Наф тогаз, надасть більш розлоге пояснення цьому феномену.

Джерело: Юридичний вісник України

Поділитися

Твітнути