Якщо спадщина відкрилася, але не була ніким прийнята до 1 липня 2003 р., то підлягають застосуванню положення ЦК УРСР - LexInform: Правові та юридичні новини, юридична практика, коментарі
Connect with us

Судова практика

Якщо спадщина відкрилася, але не була ніким прийнята до 1 липня 2003 р., то підлягають застосуванню положення ЦК УРСР

Дата публікації:

24 травня 2021 р. Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у справі № 671/22/19 відмовив у задоволенні касаційної скарги на рішення судів, якими відмовлено у задоволенні заяви ОТГ.

Міська об`єднана територіальна громада в особі міської ради звернулася із заявою про визнання спадщини відумерлою та передачу нерухомого майна в комунальну власність, мотивуючи тим, що після смерті особи відкрилася спадщина на території Російської Федерації, а спадкоємці, які б прийняли спадщину у встановленому законом порядку, відсутні.

Читайте також: Формальний характер заяви про прийняття спадщини не може бути підставою для ненабуття права на спадщину чи тлумачитися як відмова від спадщини

Рішенням районного суду, залишеним без змін апеляційним судом, у задоволенні заяви відмовлено з тих мотивів, що спадщина відкрилася в період дії ЦК УРСР 1963 р., тому до спірних правовідносин необхідно застосовувати положення ЦК УРСР, який не передбачав можливість набуття органами місцевого самоврядування права на спадкове майно в порядку визнання спадщини відумерлою.

Найважливіші юридичні новини. Підписуйтесь на LexInform в Telegram

У касаційній скарзі міська ОТГ зазначала, що правила ст. 1277 ЦК України про відумерле майно мають застосовуватися до спадщини, яка відкрилася до 1 січня 2003 р. та не була прийнята ніким із спадкоємців, що мають право на спадкування відповідно до норм ЦК УРСР. Крім того, суди не врахували вимог абз. 2 п. 5 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, згідно з яким правила ст. 1277 ЦК України про відумерле майно застосовуються також до спадщини, від дня відкриття якої до набрання чинності ЦК України спливло не менше одного року.

Читайте також: У справі про визнання недійсними таких правочинів як видача довіреності і прийняття спадщини нотаріус не є належним відповідачем

Верховний Суд вказав, що тлумачення ст. 5 та абз. 2 п. 5 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України свідчить, що за загальним правилом, дія актів цивільного законодавства в часі має футороспективний характер, тобто спрямована на майбутнє. У зв`язку з чим законодавець передбачає, що акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Проте із загального правила про застосування актів цивільного законодавства до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ними чинності абз. 2 п. 5 Прикінцевих пунктом передбачається виняток і допускається застосування ЦК України до прав та обов`язків, які продовжують існувати після набрання ним чинності.

Читайте також: Відповідачами у спорах про призначення додаткового строку для прийняття спадщини є не органи місцевого самоврядування, а інші спадкоємці, якщо вони є

Системне тлумачення ч. 2 ст. 549, ч. 1 ст. 555 ЦК УРСР та абз. 2 п. 5 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України свідчить, що:

– у ЦК УРСР законодавець, на відміну від ЦК України та існування конструкції «відумерлої спадщини», передбачав автоматичний перехід спадщини за правом спадкоємства до держави. Будь-яких дій щодо прийняття спадщини держава не здійснювала. Держава при існуванні юридичних фактів, визначених п. 15 ч. 1 ст. 555 ЦК УРСР, завжди приймала спадщину і не могла від неї відмовитися;

– оскільки держава не мала права відмовитися від прийняття спадщини, то у випадку, коли спадкоємці за законом або за заповітом не прийняли спадщину або відмовилися від спадщини, спадщина вважалася прийнятою державою;

– з урахуванням того, що в ч. 1 ст. 555 ЦК УРСР закріплювався автоматичний перехід спадщини до держави, та існував строк шість місяців для прийняття спадщини іншими спадкоємцями, то абз. 2 п. 5 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України може застосовуватися тільки, якщо спадщина відкрилась після 1 липня 2003 р., проте не була прийнята ніким зі спадкоємців, що мали право спадкування відповідно до норм ЦК УРСР. Тому однорічний строк, який встановлений ч. 2 ст. 1277 ЦК України та в абз. 2 п. 5 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, може підлягати обчисленню, починаючи не раніше 1 липня 2003 р.

Читайте також: Те, що у спадкоємця знаходиться сертифікат про право на земельну ділянку (пай), не означає прийняття її попереднім спадкоємцем у спадщину

У справі, що переглядається, суди встановили, що спадщина після смерті особи відкрилася у 1996 р. та правильно зробили висновок, що до спірних відносин підлягають застосуванню норми матеріального закону, чинного на час відкриття спадщини, а саме – ЦК УРСР, яким не передбачалась можливість визнання спадщини відумерлою, оскільки після смерті спадкодавця протягом шестимісячного строку для прийняття спадщини ніхто спадщину не прийняв, то відповідно до ст. 555 ЦК УРСР спадкове майно за правом спадкоємства перейшло до держави.

Отже, Верховний Суд дійшов висновку, що підстави для відступу від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухвалених постановах Верховного Суду, зокрема: у складі колегії судів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 травня 2019 р. у справі № 391/769/17, від 31 жовтня 2019 р. у справі № 671/1072/18, від 11 листопада 2019 р. у справі № 671/24/19, від 26 березня 2020 р. у справі № 671/1152/18; у складі колегії судів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 жовтня 2019 р. у справі № 671/1153/18-ц, від 21 жовтня 2019 р. у справі № 671/23/19, від 4 грудня 2019 р. у справі № 671/1558/18; у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 жовтня 2019 р. у справі № 671/1656/17, від 13 січня 2020 р. у справі № 671/1090/18, від 27 травня 2020 р. у справі № 391/767/17 і кардинальної зміни судової практики відсутні.

Підготував Леонід Лазебний

Повний текст рішення

Судова практика

Позов про визнання переважного права на придбання відчужуваних корпоративних прав та часток не є належним способам захисту прав учасника товариства

Опубліковано

on

15 липня 2021 р. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі № 909/863/19 залишив без задоволення касаційну скаргу позивача, вказавши, що якщо позовні вимоги обґрунтовані посиланням на порушення переважного права на придбання частки у праві спільної часткової власності, належним способом захисту порушених прав позивача, який фактично прагне придбати таку відчужену частку іншого учасника, є позов про переведення на позивача прав і обов’язків покупця частки (частини частки).

Читайте також: Нотаріус є податковим агентом при посвідченні договору купівлі-продажу корпоративних прав між фізичними особами

Учасник Дочірнього підприємства звернувся до суду з позовом до власників 2/3 часток корпоративних прав у ДП про визнання переважного права на придбання корпоративних прав та часток у статутному капіталі ДП.

Мотивував позов тим, що відповідачі неправомірно відчужили як свої частки, так і належну позивачу 1/3 частину його корпоративних прав у зазначеному ДП, чим порушили як корпоративні права позивача, так і його переважне право на придбання часток інших учасників у статутному капіталі.

Найважливіші юридичні новини. Підписуйтесь на LexInform в Telegram

Рішенням господарського суду, залишеним без змін апеляційним судом, у позові відмовлено з тих мотивів, що визнання переваженого права на придбання корпоративних прав не є належним способом захисту порушеного права, оскільки корпоративні права не можуть переходити у власність, тобто не є об`єктом права власності. Об`єктом права власності є частка в статутному капіталі товариства.

Читайте також: Спір між фізичною особою, яка вважає себе власником частки в товаристві, і фізичною особою, яка володіє цією часткою, є корпоративним

Розглянувши касаційну скаргу позивача, Верховний Суд вказав, що позивач, заявляючи вимогу про визнання за ним переважного права на придбання відчужуваних корпоративних прав, фактично ототожнює такі різні поняття як «корпоративні права» (так звані «права з частки») з правами на частку, що не узгоджується з положеннями ст. 20 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» та ст. 362 ЦК України, які стосуються виключного переважного права на придбання саме частки, а не права з частки.

Позивач, звертаючись до суду з позовом у цій справі, фактично прагнув набути у власність частки інших учасників у статутному фонді (статутному капіталі) ДП.

Частиною 4 ст. 362 ЦК України передбачено, що у разі продажу частки у праві спільної часткової власності з порушенням переважного права купівлі співвласник може пред’явити до суду позов про переведення на нього прав та обов’язків покупця.

Читайте також: Учасник товариства, корпоративні права якого порушено внаслідок укладення директором товариства договору, має право ініціювати скликання загальних зборів учасників товариства для вирішення питання про звернення товариства з відповідним позовом до суду

Подібні положення містяться також і у ч. 5 ст. 20 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», відповідно до якої учасник товариства має право вимагати в судовому порядку переведення на себе прав і обов’язків покупця частки (частини частки), якщо переважне право такого учасника товариства є порушеним.

Якщо позовні вимоги обґрунтовані посиланням на порушення переважного права позивача на придбання частки у праві спільної часткової власності, належним способом захисту порушених прав позивача, який фактично прагне придбати таку відчужену частку іншого учасника, є позов про переведення на позивача прав і обов’язків покупця частки (частини частки). Саме такий спосіб захисту передбачений ч. 4 ст. 362 ЦК України та ч. 5 ст. 20 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю».

Належність та ефективність саме такого способу захисту порушених прав обумовлюється тим, що цей спосіб захисту безпосередньо передбачений законом та саме у такий спосіб (у разі задоволення позову) будуть відновлені порушені права/інтереси позивача. Саме по собі визнання судом за позивачем переважного права на придбання частки іншого учасника не призведе до захисту цього порушеного права (у разі, якщо будуть встановлені обставини наявності такого права та його порушення), оскільки фактично таке визнання буде декларативним, що не тягне за собою значущих для позивача наслідків у вигляді набуття права на частки інших учасників товариства.

Подання позову у цій справі про визнання за позивачем переважного права на придбання відчужуваних корпоративних прав та часток у статутному фонді (статутному капіталі) ДП   при наявності поданого позивачем іншого позову про визнання недійсним рішення загальних зборів та переведення на позивача прав та обов’язків покупця частки у статутному капіталі ДП, тобто з належним способом захисту, за яким відкрито провадження в іншій господарськиій справі, є надмірним.

Враховуючи те, що позовні вимоги у цій справі не відповідають належним та ефективним способам захисту, то відповідно не підлягають і розгляду по суті.

Підготував Леонід Лазебний

Повний текст рішення

Читати далі

Судова практика

Сама лише наявність надзвичайної ситуації на території Донецької області не була достатньою підставою для застосування переговорної процедури закупівлі у 2019 р.

Опубліковано

on

18 червня 2021 р. Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у справі № 905/72/20  відступив від висновку, викладеного у постанові ВС у справі № 905/1352/18 про те, що наявність на території Донецької області режиму надзвичайної ситуації, запровадженого Кабінетом Міністрів України, є достатньою підставою для застосування переговорної процедури закупівлі.

Заступник керівника місцевої прокуратури звернувся до суду в інтересах держави в особі офісу Державної аудиторської служби України до Комунального підприємства, Товариства з обмеженою відповідальністю про визнання недійсним рішення уповноважених осіб КП та визнання недійсним договору про закупівлю за переговорною процедурою через безпідставне застосування переговорної процедури закупівлі, та перевитрачання бюджетних коштів.

Читайте також: Десятки мільярдів гривень в обхід тендерів підуть на будівництво кільцевої дороги

Господарський суд своїм рішенням, залишеним без змін апеляційним судом, у задоволенні позову відмовив, посилаючись на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 6 серпня 2020 р. у справі № 905/1352/18, відповідно до якої проведення закупівлі за аналогічних обставин, узгоджується зі змістом ст. 35 Закону України «Про публічні закупівлі» (тут і далі – в редакції станом на момент виникнення спору).

Найважливіші юридичні новини. Підписуйтесь на LexInform в Telegram

Розглянувши касаційну скаргу позивача, Верховний Суд вказав, що згідно з п. 3 ч. 2 ст. 35 Закону України «Про публічні закупівлі» переговорна процедура закупівлі застосовується замовником як виняток у разі нагальної потреби у здійсненні закупівлі у зв`язку з виникненням особливих економічних чи соціальних обставин, що унеможливлюють дотримання замовниками строків для проведення тендеру, а саме пов`язаних з негайною ліквідацією наслідків надзвичайних ситуацій, а також наданням у встановленому порядку Україною гуманітарної допомоги іншим державам.

Читайте також: Послуги оцінщиків для Міноборони до 200 тис. грн – без тендеру

Суди попередніх інстанцій при вирішенні спору правильно виходили з того, що процедура закупівлі послуг з охорони об’єктів КП мала бути проведена КП з дотриманням вимог Закону України «Про публічні закупівлі». Діяльність як державних органів, так і органів місцевого самоврядування повинна бути спрямована не тільки на ліквідацію наслідків надзвичайних ситуацій, а, насамперед, на їх недопущення, а тому КП правомірно укладено спірний договір, шляхом проведення переговорної процедури закупівлі з метою недопущення припинення централізованого постачання технічної та питної води та з метою забезпечення гарантованих прав людини.

При цьому судами попередніх інстанцій не враховано, що відповідно до приписів пункту третього ч. 2 ст. 35 Закону України «Про публічні закупівлі» для застосування переговорної процедури має бути підтверджено виникнення особливих економічних чи соціальних обставин, що унеможливлюють додержання замовником строків проведення тендеру та наявність негативних наслідків надзвичайної ситуації і потреба в їх негайній ліквідації.

Читайте також: Акціонери дерибану, або Як АМКУ програв справу іноземному дилеру

Однак, КП при розгляді спору у цій справі, не обґрунтовано існування особливих економічних та соціальних обставин, пов`язаних з негайною ліквідацією наслідків надзвичайної ситуації.

Верховний Суд звернув увагу, що виключно наявність на території Донецької області режиму надзвичайної ситуації, запровадженого Кабінетом Міністрів України у 2015 р., без доведення існування обставин, що обумовлюють необхідність в негайній ліквідації цих наслідків, не могла бути достатньою підставою для застосування переговорної процедури закупівлі у 2019 р.

Отже, процедуру зазначеної закупівлі проведено із порушеннями вимог Закону України «Про публічні закупівлі», оскільки не було дотримано принципу добросовісної конкуренції серед учасників, а переможця торгів було визначено не в результаті конкурентного відбору, у зв’язку з чим рішення уповноважених осіб КП про визнання переможцем процедури закупівлі за переговорною процедурою є неправомірним, і це є підставою для визнання спірної закупівлі недійсною.

Верховний Суд дійшов висновку,  що застосування замовником переговорної процедури без наявності умов, визначених п. 3 ч. 2 ст. 35 Закону України «Про публічні закупівлі», є підставою для визнання недійсним договору як такого, що укладений з порушенням вимог ст. 35 Закону України «Про публічні закупівлі», скасував рішення господарського суду та постанову апеляційного суду, ухвалив нове рішення про задоволення позову.

Підготував Леонід Лазебний

Повний текст рішення

Читати далі

Судова практика

Позов до перевізника про стягнення штрафу за порушення термінів доставки пред’являється протягом 6 місяців після спливу 6 місяців для пред’явлення претензії та 3 місяців для відповіді на неї

Опубліковано

on

От

18 червня 2021 р. Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у справі № 910/11949/20 задовольнив касаційну скаргу позивача, який довів, що не порушив строків позовної давності.

ТОВ звернулося до суду з позовною заявою до АТ «Українська залізниця» про стягнення штрафу у зв’язку з порушенням термінів доставки вантажу відповідно до Статуту залізниць України (СЗ України).

Читайте також: Самого тільки визнання факту нестачі не досить для встановлення її обсягу

Рішенням господарського суду позов задоволено. Апеляційним судом рішення   скасовано, прийнято нове рішення, яким у позові відмовлено у зв’язку з пропуском строку позовної давності з обґрунтуванням, що помилковим є висновок місцевого господарського суду про те, що позов у даній справі може бути пред`явлений протягом 6 місяців після спливу 6-місячного строку, передбаченого для пред`явлення претензії та 3-місячного строку, передбаченого для надання відповіді на претензію, з посиланням на правові висновки, викладені в постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 4 березня 2020 р. у справі № 905/487/19, оскільки судом першої інстанції не враховано, що той висновок зроблено судом касаційної інстанції у справі, предметом позову в якій було відшкодування збитків внаслідок недостачі вантажу та, відповідно, виходячи з положень ст. 315 Господарського кодексу України. Натомість у цьому разі позивачем подано позовну заяву до суду з пропуском встановленого строку для захисту права.

Найважливіші юридичні новини. Підписуйтесь на LexInform в Telegram

Читайте також: Мультимодальні перевезення – на підставі єдиного договору

Розглянувши касаційну скаргу ТОВ, Верховний Суд вказав, що причиною спору зі справи стало питання про наявність або відсутність підстав для стягнення штрафу за порушення термінів доставки вантажу, і зокрема, про застосування у зв`язку з цим позовної давності.

Попередніми судовими інстанціями у цій справі встановлено обставини несвоєчасної доставки відповідачем вантажу вантажоодержувачам.

Відповідно до ст. 136 СЗ України позови до залізниць можуть бути пред`явлені у шестимісячний термін, що обчислюється відповідно до вимог ст. 134 цього Статуту, яким передбачено також і 6-місячний строк для пред`явлення претензії, з визначенням певних умов, обставин, підстав та строку його обмеження.

Частиною 5 ст. 307 ГК України, яка кореспондується з ч. 4 ст. 909 та ст. 920 ЦК України, встановлено, що умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб`єктів за цими перевезеннями визначаються транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами.

Читайте також: Захист порушеного права в разі пропущення строків позовної давності

Отже, ст.ст. 134, 136 СЗ України є спеціальними нормами, які регулюють питання перебігу позовної давності за позовами про відшкодування збитків внаслідок недостачі вантажобагажу. СЗ України затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 6 квітня 1998 р. № 457, і останні зміни до зазначених статей СЗ України вносилися постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2002 р. № 1973.

Статтею 315 ГК передбачено певні особливості обчислення позовної давності за договором перевезення; він також є спеціальним законом, який повинен застосовуватися до правовідносин сторін переважно щодо норм права як такий, що прийнятий пізніше та містить порядок обчислення позовної давності.

Відтак положення ст.ст. 134, 136 СЗ України слід застосовувати у системному зв`язку з положеннями ст. 315 ГК України таким чином, що позовна давність починає свій перебіг з дня одержання відповіді на пропозицію позивача або з дня закінчення строку, встановленою ч. 3 ст. 315 ГК України для відповіді на пропозицію. Враховуючи, що дотримання претензійного порядку  не є обов`язковим, у вирішенні питання про початок перебігу позовної давності у розумінні цієї норми ГК України слід виходити з того, що такий перебіг починається після закінчення строку пред`явлення претензії і строку її розгляду (ч.ч. 2 та 3 ст. 315 ГК України), незалежно від того, чи пред`являлася відповідна претензія до перевізника.

При цьому відсутність відомостей щодо звернення позивача до відповідача з претензією не впливає на порядок обчислення позовної давності, оскільки визначений законом строк, у межах якого особа має право звернутися до суду, не може починатися строком на реалізацію права на досудове врегулювання спору.

Аналогічний правовий висновок виклав Верховний Суд у постановах від 11 квітня 2019 р. у справі № 905/729/18, від 13 серпня 2019 р. у справі № 910/11614/18, від 10 вересня 2019 р. у справі № 905/2303/18.

Таким чином, позов до перевізника у цій справі мав бути пред`явлений протягом 6 місяців після спливу 6 – місячного строку, передбаченого для пред`явлення претензії, та 3 – місячного строку, передбаченого для надання відповіді на претензію, що узгоджується з положеннями ст.ст. 134, 136 СЗ України та ст. 315 ГК України.

Тому Верховний Суд не знайшов підстав для відступу від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 23 грудня 2019 р. у справі № 910/1002/19, від 2 грудня 2019 р. у справі № 910/3745/19 та від 9 квітня 2020 р. у справі № 910/6762/19, скасував постанову апеляційного суду, а рішення господарського суду залишив у силі.

Підготував Леонід Лазебний

Повний текст рішення

Читати далі

Новини на емейл

Правові новини від LexInform.

Один раз на день. Найактуальніше.

В тренді

© ТОВ "АКТИВЛЕКС", 2018-2021
Використання матеріалів сайту лише за умови посилання (для інтернет-видань - гіперпосилання) на LEXINFORM.COM.UA
Всі права на матеріали, розміщені на порталі LEXINFORM.COM.UA охороняються відповідно до законодавства України.

Вже йдете? Перш ніж Ви підете ...

Запрошуємо до нашого каналу Telegram

Не варто пропускати жодної актуальної новини ;)
close-link