Судова практика
Якщо строк повернення позики визначено моментом пред`явлення вимоги, то перебіг позовної починається з дати невиконання вимоги, а не укладення договору
19 квітня 2023 р. Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 755/7216/21 задовольнив частково касаційну скаргу позичальника, який посилався на сплив позовної давності.
Позикодавець звернувся до суду з позовом до позичальника про стягнення боргу за договором позики, за яким позичальник мав повернути позику на першу вимогу позикодавця. 27 лютого 2020 р. позивач звернувся до відповідача з письмовою вимогою щодо повернення суми коштів, однак відповідач її не повернув.
Позичальник звернувся до суду із зустрічним позовом до позикодавця, у якому, посилаючись на положення ст. 231, 233 Цивільного кодексу України, просив визнати недійсним договір позики.
Рішенням районного суду позовні вимоги позикодавця задоволено частково. У задоволенні зустрічних позовних вимог відмовлено.
Апеляційний суд скасував рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог про стягнення процентів за користування коштами, 3 % річних, інфляційних втрат та моральної шкоди, виходячи з відсутності правових підстав для зменшення розміру процентів на підставі ч. 3 ст. 551 ЦК України, а також розміру моральної шкоди, визначеного умовами договору.
Читайте також: Які виправлення допускаються в борговій розписці?
У касаційній скарзі позичальник зазначав, що суди попередніх інстанцій помилково не розглянули його заяву про застосування наслідків спливу позовної давності.
Верховний Суд вказав, що у разі пред’явлення позову про стягнення боргу за позикою кредитор повинен підтвердити своє право вимагати від боржника виконання боргового зобов’язання. Для цього з метою правильного застосування ст. 1046, 1047 ЦК України суд повинен установити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умови.
Подібні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 р. у справі № 6-63цс13, від 2 липня 2014 р. у справі № 6-79цс14 та від 13 грудня 2017 р. у справі № 6-996цс17, Верховного Суду від 25 березня 2020 р. у справі № 569/1646/14-ц, від 14 квітня 2020 р. у справі № 628/3909/15 та від 21 липня 2021 р. у справі № 758/2418/17.
Факт отримання коштів у борг підтверджує не будь-яка розписка, а саме розписка про отримання коштів, зі змісту якої можливо установити, що відбулася передача певної суми коштів від позичальника до позикодавця.
Читайте також: Наявність оригіналу боргової розписки у позикодавця свідчить, що зобов’язання за договором позики не виконане
Наявність оригіналу боргової розписки у позивача (кредитора) свідчить про те, що боргове зобов’язання не виконане.
Схожі правові висновки викладено у постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 р. у справі № 6-63цс13; від 2 липня 2014 року у справі № 6-79цс14.
У цій справі суди, встановивши наявність оригіналу боргової розписки у позивача (без зазначення у ній відомостей про повернення оспорюваних сум), дійшли обґрунтованого висновку про стягнення з відповідача суми боргу за договором позики. При цьому суди правильно врахували погоджені сторонами умови договору позики щодо сплати боргу з урахуванням 3 % річних, інфляційних втрат та відшкодування моральної шкоди.
Оспорюваний договір позики укладено на невизначений строк, зокрема строк виконання зобов’язання по поверненню позики визначено моментом пред’явлення вимоги, а відтак початок перебігу позовної давності по поверненню основної суми позики розпочався не з дати укладення договору позики, як стверджує позичальник, а з дати невиконання пред’явленої позикодавцем вимоги про повернення позики від 27 лютого 2020 р., у зв’язку із чим поданий позов у квітні 2021 р. є таким, що пред’явлений у межах строків позовної давності.
Водночас, враховуючи положення ч. 1 ст. 261, ч. 1 ст. 1048 ЦК України, перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу по процентах починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема прострочення виконання) відповідачем обов’язку зі сплати чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу.
Зазначений підхід відповідає правовим висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду України від 6 листопада 2013 р. у справі № 6-116цс13. від 19 березня 2014 р. у справі № 6-20цс14, від 12 листопада 2014 р. у справі № 6-167цс14, від 3 червня 2015 р. у справі № 6-31цс15, від 30 вересня 2015 р. у справі № 6-154цс15, від 29 червня 2016 р. у справі № 6-272цс16, від 23 листопада 2016 р. у справі № 6-2104цс16 і від 14 грудня 2016 р. у справі № 6-2462цс16.
Здійснюючи розрахунок процентів за договором позики, суд апеляційної інстанції виходив з періоду з 23 грудня 2015 р. по 27 лютого 2020 р. Однак, з огляду на визначений ч. 1 ст. 1048 ЦК України порядок виплати процентів, заяву відповідача про застосування наслідків спливу позовної давності, а також відсутності в матеріалах справи доказів, які вказували б на поважність причин пропуску позовної давності, Верховний Суд визнав, що задоволенню підлягають вимоги лише щодо стягнення процентів, нарахованих та не сплачених за період трьох років до звернення до суду.
Здійснюючи розрахунок процентів за користування позикою, суд апеляційної інстанції на зазначене уваги не звернув, у зв’язку із чим Верховний Суд постанову апеляційного суду змінив у частині визначення розміру процентів, які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.
Підготував Леонід Лазебний
