Судова практика
Наявність оригіналу боргової розписки у позикодавця свідчить, що зобов’язання за договором позики не виконане
19 травня 2021 р. Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 128/891/20-ц залишив без задоволення касаційну скаргу позичальника, вказавши, що особа, яка має боргову розписку без зазначення в ній даних про позикодавця, вважається позикодавцем за відсутності належних і допустимих доказів, що спростовують зміст боргового документа, або наявності доказів неправомірного заволодіння ним.
Позикодавиця звернулася до суду з позовом до позичальниці про стягнення боргу за договором позики, зазначаючи, що між сторонами укладено договір позики, за умовами якого вона передала відповідачці у позику грошові кошти, які остання зобов’язалася повернути разом з процентами, що підтверджується письмовою розпискою, проте відповідачка свої зобов’язання за договором позики не виконала.
Читайте також: Які виправлення допускаються в борговій розписці?
Рішенням міського суду у задоволенні позову відмовлено з тих мотивів, що зі змісту розписки не вбачається, що позикодавицею є позивачка, у ній відсутня дата її написання та валюта виконання грошового зобов`язання. Разом з тим, відповідачка хоч і не заперечувала факт написання розписки, проте заперечувала як отримання у борг будь-яких коштів, так і зобов`язання повернути їх позивачці, а тому укладення між сторонами договору позики вважала таким, що не відбулося.
Суд апеляційної інстанції скасував рішення, виходячи з того, що між сторонами існують правовідносини, що виникли з договору позики, оскільки спірна розписка підтверджує факт передачі коштів у борг, доказів на спростування якого відповідачкою не надано. Зобов’язання повернути у визначений строк суму боргу, а також проценти, факт власноручного написання тексту розписки і її підписання відповідачка не заперечувала, розписка знаходиться у позивачки, а доказів неправомірного володіння нею не було надано, що свідчить про отримання відповідачкою коштів від позивачки та про те, що борг не повернуто. Разом з тим, врахувавши положення ч. 2 ст. 625 ЦК України, а також те, що сторони погодили розмір процентів за договором позики, апеляційний суд відмовив у задоволені вимог про стягнення трьох процентів річних за прострочення сплати суми боргу.
Розглянувши касаційну скаргу відповідачки, Верховний Суд вказав, що письмова форма договору позики унаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.
Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за договором позики несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.
За своєю суттю розписка про отримання у борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.
Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.
Особа, яка має боргову розписку, в якій немає даних про позикодавця, вважається позикодавцем за відсутності належних і допустимих доказів, визначених ч. 2 ст. 76 ЦПК України, що спростовують зміст боргового документа, або є докази неправомірного заволодіння такою розпискою особою, яка нею володіє (рішення правоохоронних органів тощо).
Зазначене узгоджується із правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 27 травня 2020 р. у справі № 583/97/19, на яку вірно послався апеляційний суд, а також зі змістом ст. 545 ЦК України.
Посилання на те, що у спірній розписці відсутня дата її складення, у ній не конкретизовано валюту виконання грошового зобов`язання, так як зазначено лише долар, не спростовують наявність боргових зобов`язань, оскільки у розписці вказана дата виконання зобов`язання.
Доводи про те, що спірна розписка, в якій не ідентифіковано ім’я позикодавця, може бути повторно використана для неправомірного стягнення з неї суми боргу ВС визнав безпідставними, оскільки вони спростовуються положеннями ст. 545 ЦК України, в якій визначено, що прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові.
Підготував Леонід Лазебний
