Судова практика
Якщо законом про кримінальну відповідальність істотно змінено зміст норми права, то висновок ВСУ щодо її застосування є не обов’язковим
20 січня 2021 р. Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у справі № 233/8772/19 задовольнив касаційну скаргу прокурора, вказавши, що суб’єктом ухилення від відбування покарання у виді громадських чи виправних робіт (ч. 2 ст. 389 КК у редакції Закону № 1492-ІІІ від 7 вересня 2016 р.) може бути не лише особа, якій одне з указаних покарань призначено за вироком суду, а й особа, якій інші види покарань за рішенням суду було замінено на одне із цих покарань.
Особу засуджено місцевим судом за ч. 1 ст. 309 КК до покарання у виді штрафу. Ухвалою цього ж суду призначений за вироком суду штраф замінено на покарання у виді 50 годин громадських робіт, особу поставлено на облік у центрі пробації, попереджено про наслідки ухилення від відбування покарання у виді громадських робіт.
Через невиконання умов відбування покарання засудженому було винесено два попередження про те, що у разі продовження порушення порядку та умов відбування покарання він може бути притягнутий до кримінальної відповідальності за ч. 2 ст. 389 КК.
Після вчинення засудженим крадіжки його вироком місцевого суду було визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 185, ч. 2 ст. 389 КК.
Ухвалою апеляційного суду зазначений вирок місцевого суду змінено, кримінальне провадження на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК закрито у зв’язку з відсутністю у його діях складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 389 КК.
У клопотанні про передачу кримінального провадження на розгляд Великої Палати Верховного Суду прокурор посилався на недотримання висновку Верховного Суду України, наведеного у постанові від 12 квітня 2012 р. у справі №5-1кс12, щодо застосування положень ст. 389 КК України.
Верховний Суд вказав, що у постанові ВСУ від 12 квітня 2012 р. по справі № 5-1кс12 було зроблено висновок, що за змістом ч. 2 ст. 389 КК суб’єктом цього злочину може бути лише особа, засуджена до громадських чи виправних робіт, тобто така, якій одне з цих покарань було призначено вироком суду, а не та, яка відбуває це покарання на підставі інших судових рішень.
Однак цей висновок стосувався попередньої редакції ч. 2 ст. 389 КК, яка передбачала кримінальну відповідальність за «ухилення від відбування громадських чи виправних робіт особою, засудженою до цього покарання». Законом № 1492-ІІІ від 7 вересня 2016 р. ч. 2 ст. 389 КК була викладена в новій редакції, відповідно до якої змінилося формулювання суб’єкта вказаного злочину, яким визнана не особа, засуджена до покарання у виді громадських чи виправних робіт, а засуджений до одного з указаних видів покарань.
Таким чином, законодавець поширив дію ч. 2 ст. 389 КК як на осіб, яким покарання у виді громадських чи виправних робіт було призначено вироком суду, так і на осіб, яким таке покарання було призначено ухвалою суду в результаті заміни на відповідній правовій підставі раніше призначеного вироком суду покарання.
Висновок про застосування норми права, викладений у постанові ВСУ по справі №5-1кс12, не є обов’язковим під час застосування норми права, передбаченої ч. 2 ст. 389 КК, після її зміни законодавцем, оскільки сам термін «висновок щодо застосування норми права» указує на те, що такий висновок має похідний характер від норми права і не може зберігати обов’язковий характер після внесення змін та/чи доповнень до відповідної норми права, які істотно змінюють її зміст, або після її скасування. Протилежний підхід по суті надавав би висновку ВСУ щодо застосування норми права більшої юридичної сили, ніж сама правова норма, якої він стосується, і означав би, що суди повинні ігнорувати внесені законодавцем зміни аж до моменту ухвалення ВП нового рішення про відступ від попереднього висновку ВСУ.
З наведених вище підстав, з урахуванням того, що ч. 2 ст. 389 КК була викладена в новій редакції, яка передбачає кримінальну відповідальність не тільки для осіб, що ухиляються від покарання, призначеного їм вироком суду, але й для осіб, які ухиляються від покарання призначеного у порядку зміни згідно з актом про помилування, відповідно до ст.ст. 57, 82, 83 КК, у разі невиконання таких покарань висновок суду апеляційної інстанції про відсутність у діях особи складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 389 КК, є неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність і суперечить висновкам ВС, сформульованим постановах від 4 квітня 2019 р. (справа № 346/5142/17) та від 29 травня 2019 р. (справа № 51-9221км18).
Отже, Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду і призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Підготував Леонід Лазебний
