Судова практика
За неможливості проведення експертизи суд може визнати факт, для з’ясування якого її було призначено
6 травня 2020 р. Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду справі № 201/11183/16-ц частково задовольнив касаційну скаргу позивача, який наполягав на експертизі ДНК для встановлення батьківства, від проведення якої відповідачка ухилилася.
Чоловік звернувся до суду із позовом про оспорювання батьківства, зобов`язання вчинити певні дії.
На обґрунтування позову зазначив, що він з відповідачкою у жовтні 1998 р. добровільно звернулися із заявою про встановлення батьківства відносно дитини, на підставі якої було видане свідоцтво про встановлення батьківства, та до органів реєстрації актів цивільного стану із заявою про реєстрацію народження дитини. У свідоцтві про народження його записано батьком дитини.
Невдовзі вони стали проживати окремо і позивач упевнений, що не є батьком дитини.
Рішенням районного суду, залишеним без змін постановою апеляційного суду, в задоволенні позовних вимог відмовлено з тих мотивів, що позивач не спростував факту свого батьківства стосовно дитини, цей факт також встановлений судовим рішенням про стягнення аліментів з позивача, а тому не підлягає доказуванню. На момент подання заяви про встановлення батьківства позивач достеменно знав, що він не є батьком дитини, проте дав згоду на те, щоб його записали батьком, а тому відсутні правові підстави, передбачені ч. 2 ст. 56 Кодексу про шлюб та сім’ю України (на час спірних правовідносин), для оспорення ним батьківства.
Передаючи справу на новий розгляд до апеляційного суду, Верховний Суд зазначив, що відповідно до ст. 56 КпШС України особа, записана батьком дитини за її заявою або за спільною заявою з матір’ю дитини, не має права оспорювати батьківство, якщо на момент подачі заяви їй було відомо, що вона фактично не є батьком цієї дитини.
Європейський суд з прав людини зауважив, що «на сьогодні ДНК-тест є єдиним науковим методом точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини; його доказова цінність суттєво переважає будь-який інший доказ, наданий сторонами, з метою підтвердити або спростувати факт оспорюваного батьківства» (рішення від 7 травня 2009 р. у справі «Калачова проти Російської Федерації», заява № 3451/05, § 34).
Відмовляючи в задоволенні позову, суд виходив із положень ст. 56 КпШС України та поклав в основу свого рішення взаємосуперечливі показання сторін, зокрема і відповідачки, щодо обізнаності позивача щодо того, що він не є батьком дитини на момент її реєстрації.
При цьому суд не врахував того факту, що позивач міг достовірно знати про своє батьківство стосовно дитини лише після проведення та ознайомлення з висновками молекулярно-генетичної експертизи ДНК, від проведення якої відповідачка ухилилася.
Питання щодо походження дитини суд вирішує на підставі будь-яких доказів про це. А висновки експертизи, у тому числі судово-генетичної, необхідно було оцінювати з урахуванням положень ст. 212 ЦПК України (у редакції на час розгляду справи), згідно з якою жоден доказ не має для суду наперед установленого значення, він оцінює докази в їх сукупності, а результати оцінки відображає в рішенні з наведенням мотивів їх прийняття чи відхилення.
У разі коли ухилення сторони у справі зазначеної категорії від участі в експертизі або від подання необхідних матеріалів, документів тощо унеможливлює її проведення, суд відповідно до ст. 146 ЦПК України може визнати факт, для з’ясування якого її було призначено, або відмовити в його визнанні (залежно від того, хто зі сторін ухиляється, а також яке значення має для них ця експертиза).
Суд апеляційної інстанції, встановивши, що причиною непроведення експертизи є неявка на експертизу відповідачки разом із дитиною, всупереч вимогам процесуального закону не надав цим обставинам, а також відповідним доводам позивача, належної правової оцінки. При цьому суд не встановив, чи були у відповідачки умисні дії, оскільки матеріали справи не містять доказів належного її повідомлення про час та місце відбору біологічних зразків з метою проведення вказаної експертизи.
Отже, Верховний Суд передав справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Підготував Леонід Лазебний
