За відсутності невідповідності намірів забудовника положенням містобудівної документації, спеціально уповноважений орган містобудування та архітектури зобов’язаний видати заявнику містобудівні умови

Рішення суду про зобов`язання органу місцевого самоврядування надати містобудівні умови та обмеження проектування житлового будинку і забудови земельної ділянки не складає втручанням у дискреційні повноваження органу та є належним способом захисту особою своїх прав.

5 червня 2019 р. Велика Палата Верховного Суду розглянула заяву Управління архітектури та містобудування Одеської міської ради про перегляд з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 237 КАСУ, ухвали Вищого адміністративного суду України від 29 вересня 2016 р. у справі № 522/6069/14-а за позовом власниці земельної ділянки до Управління про визнання неправомірним рішення й зобов`язання вчинити певні дії.

У квітні 2014 р. власниця ділянки звернулася до суду з позовом до Управління, у якому просила визнати протиправною відмову відповідача у видачі їй містобудівних умов та обмежень на розробку проекту будівництва індивідуального житлового будинку, та зобов`язати Управління надати позивачу містобудівні умови та обмеження проектування житлового будинку і забудови земельної ділянки. На обґрунтування позову зазначила, що вона є власником земельної ділянки з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), однак Управління відмовляє їй у наданні вихідних даних та обмежень для проектування й забудови цієї земельної ділянки, посилаючись на те, що за зазначеною адресою не передбачене нове розміщення індивідуальної житлової забудови.

Приморський районний суд м. Одеси постановою від 7 листопада 2014 р., залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 25 лютого 2015 р., позов задовольнив.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 29 вересня 2016 р. касаційну скаргу Управління залишив без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.

Не погодившись із ухвалою суду касаційної інстанції, Управління 11 січня 2017 р. звернулося до Верховного Суду України із заявою про її перегляд з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у редакції, чинній на час звернення із заявою до суду. На обґрунтування заяви послався на неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції різної юрисдикції положень ст.ст. 1, 26, 29 Закону України від 17 лютого 2011 р. № 3038-VI «Про регулювання містобудівної діяльності» (у редакції від 16 жовтня 2013 р., що була чинною на момент виникнення спірних відносин) та Порядку надання містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки, їх склад та зміст, затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 7 липня 2011 р. № 109, у подібних правовідносинах під час вирішення позовних вимог про визнання протиправним рішення органу архітектури та містобудування про відмову у наданні містобудівних умов та обмежень, що, на його думку, підтверджується ухвалами Вищого адміністративного суду України від 26 січня 2016 р. (№ К/800/53164/14), 31 березня 2016 р. (№ К/800/46066/15), 06 жовтня 2016 р. (№ К/800/36925/15), 19 жовтня 2016 р. (№№ К/800/19108/16, К/800/19112/16).

Крім того, заявник вважав, що в оскаржуваній ухвалі суд касаційної інстанції допустив неоднакове застосування вищевказаних норм матеріального права також під час вирішення позовних вимог про зобов`язання органу архітектури та містобудування вчинити дії, що підтверджується ухвалами Вищого адміністративного суду України від 21 листопада 2013 р. (№ К/9991/75079/12), 31 липня 2014 р. (№ К/800/978/14), 14 квітня 2015 року (№ К/800/19076/13) та ухвалою Вищого господарського суду України від 19 лютого 2013 р. (№ 5002-15/5243-2011).

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 29 вересня 2016 р. передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Велика Палата Верховного Суду зазначила, що єдиною підставою для відмови у видачі містобудівних умов та обмежень є невідповідність намірів забудови земельної ділянки положенням відповідної містобудівної документації на місцевому рівні. Водночас у разі відсутності такої невідповідності у спеціально уповноваженого органу містобудування та архітектури виникає обов`язок видати заявнику містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки.

При цьому, задовольняючи вимоги позивача в частині зобов`язання відповідача надати містобудівні умови та обмеження проектування житлового будинку і забудови земельної ділянки, суди обґрунтовано зазначили, що обрання такого способу захисту та відновлення прав позивача не є втручанням у дискреційні повноваження відповідача, оскільки ч. 5 ст. 29 Закону № 3038-VI та п. 2.4 Порядку № 109 передбачають лише єдину підставу для відмови у видачі містобудівних умов та обмежень – невідповідність намірів забудови земельної ділянки положенням відповідної містобудівної документації на місцевому рівні.

Оскільки факт такої невідповідності судами не встановлений, то підстави для відмови у наданні Управлінням позивачу містобудівних умов та обмежень забудови вказаної земельної ділянки – відсутні.

Підготував Леонід Лазебний 

Повний текст рішення

Поділитися

Твітнути