Забезпечення позову шляхом зупинення дії рішення про зупинення реєстрації ПН/РК в ЄРПН - LexInform: Правові та юридичні новини, юридична практика, коментарі
Connect with us

Судова практика

Забезпечення позову шляхом зупинення дії рішення про зупинення реєстрації ПН/РК в ЄРПН

Дата публікації:

Євген МОРОЗОВ,
адвокат

Двадцять п’ятого лютого цього року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 380/5012/20, адміністративне провадження № К/9901/23665/20 (ЄДРСРУ № 95139248) досліджував питання щодо доцільності в забезпеченні позову шляхом зупинення дії рішення про зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних про відповідність/невідповідність платника податку на додану вартість критеріям ризиковості.

Як відомо, наслідки зупинення реєстрації ПН/РК в ЄРПН для платника носять виключно негативний характер:

— строк реєстрації кожної податкової накладної значно збільшується, а на платника покладається додатковий обов’язок щодо надання пояснень та документів, при цьому остаточне рішення про реєстрацію податкової накладної чи про відмову в реєстрації буде прийнято лише після надання таких пояснень та документів;

Найважливіші юридичні новини. Підписуйтесь на LexInform в Telegram

— контрагенти платника не мають можливості сформувати податковий кредит за податковою накладною, реєстрація якої зупинена, що в подальшому несе ризики припинення господарських відносин між платником та його контрагентами.

Отже, доцільність у забезпеченні позову шляхом зупинення дії рішення про зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних про відповідність/невідповідність платника податку на додану вартість критеріям ризиковості платника є очевидною, відповідає критеріям розумності, обґрунтованості та адекватності, забезпечення збалансованості інтересів учасників спірних правовідносин, запобігання порушенню в зв’язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних інтересів учасників процесу та відповідатиме інституту забезпечення позову в адміністративному судочинстві, але… не на думку Верховного Суду.

Частинами першою та другою статті 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред’явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:

1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав, або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся, або має намір звернутися до суду; або:

2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка зверну – лася до суду, таким рішенням, дією чи бездіяльністю.

Згідно з положеннями частини першої статті 151 КАС України позов може бути забезпечено:

1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта;

2) забороною відповідачу вчиняти певні дії;

3) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору;

4) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється в безспірному порядку.

Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб (частина 2 статті 151 КАС України).

В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову та підстави його обрання (частина 6 статті 154 КАС України). Тобто, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення. При цьому заходи забезпечення мають вживатися лише в межах позовних вимог, бути співмірними з ними, а необхідність їх застосування повинна обґрунтовуватись поважними підставами й підтверджуватися належними доказами.

Разом з тим співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Таким чином, суд, розглядаючи заяву про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, з огляду на докази, надані заявником для підтвердження своїх вимог, має пересвідчитися, зокрема, в тому, що існує дійсна і реальна загроза невиконання рішення суду чи суттєва перешкода в такому виконанні.

Вирішуючи питання щодо забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з’ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

При цьому, вживаючи заходи забезпечення позову, суд в ухвалі про забезпечення позову повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Також суд має вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов’язані з відновленням прав, будуть значними.

Так само суд повинен вказати підстави, з яких він дійшов висновку про існування очевидних ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, цим рішенням, дією або бездіяльністю до ухвалення рішення у справі.

Слід зазначити, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість самого позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не можуть вирішуватись ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову.

Пунктом 201.16 статті 201 Податкового кодексу України передбачено, що реєстрація податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних може бути зупинена в порядку та на підставах, визначених Кабінетом Міністрів України.

Дійсно, в разі, коли за результатами автоматизованого моніторингу платник податку, яким складено податкову накладну/розрахунок коригування, відповідає хоча б одному критерію ризиковості платника податку, реєстрація таких податкової накладної/розрахунку коригування зупиняється (пункт 6 Порядку №1165).

Водночас, підпункт 3 пункту 11 Порядку №1165 передбачає, що у квитанції про зупинення реєстрації податкової накладної/ розрахунку коригування зазначається, серед іншого, пропозиція щодо надання платником податку пояснень та копій документів, необхідних для розгляду питання прийняття контролюючим органом рішення про реєстрацію податкової накладної/ розрахунку коригування в Реєстрі або відмову в такій реєстрації. При цьому пункт 5 Порядку №1165 визначає, що платник податку, яким складено та/або подано для реєстрації в Реєстрі податкову накладну/розрахунок коригування, що не відповідають жодній з ознак безумовної реєстрації, перевіряється щодо відповідності критеріям ризиковості платника податку (додаток 1), показникам, за якими визначається позитивна податкова історія платника податку (додаток 2). Податкова накладна/розрахунок коригування, що не відповідають жодній з ознак безумовної реєстрації, перевіряються щодо відповідності відображених у них операцій критеріям ризиковості їх здійснення (додаток 3).

Таким чином, наголошую, перевірка контролюючим органом на відповідність критеріям ризиковості платника податків здійснюється при реєстрації кожної податкової накладної/ розрахунку коригування, незалежно від факту віднесення платника податків до переліку ризикових, та є передбаченим законом заходом контролю.

Висновки судів попередніх інстанцій, що невжиття заходів щодо зупинення дії оскаржуваного платником рішення зумовить настання негативних та незворотних наслідків для його господарської діяльності не підтверджені оцінкою судами будьяких доказів. Так само суди не зазначили, на підставі яких саме доказів визнано підтвердженими доводи позивача, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити ефективність захисту і унеможливити поновлення порушених прав позивача.

Вжиття заходів забезпечення позову в запропонований платником спосіб (зупинення дії рішення комісії) фактично вирішило спір по суті, що суперечить меті застосування статті 150 КАС України. З приводу негативних наслідків для господарської діяльності платника Верховний суд зазначає, що безумовно, рішення чи дії суб’єктів владних повноважень справляють певний вплив на суб’єктів господарювання. Такі рішення можуть завдавати шкоди й мати наслідки, які позивач оцінює негативно. Проте, відповідно до статті 150 КАС України зазначені обставини, навіть у разі їх доведення, не є безумовними підставами для застосування заходів забезпечення позову в адміністративній справі.

При цьому суд також зазначає, що віднесення певних платників податків до ризикових є по суті формою здійснення контролюючим органом податкового контролю, який, у тому числі, спрямований і на забезпечення прав та інтересів інших суб’єктів господарювання в частині правильності відображення ними результатів господарської діяльності з метою оподаткування. Водночас, за позивачем залишається право належними документами довести реальність здійснення фінансово-господарських операцій у межах своєї господарської діяльності, та в разі повноти документів по даних операціях, подальшого прийняття позитивного рішення про реєстрацію податкових накладних/розрахунків коригування. Та обставина, що надання додаткових документів та пояснень у кожному конкретному випадку вимагає значного часу та зусиль, не може сприйматися як визначена законом підстава для забезпечення позову.

Окрім цього, визнання відповідачем на підставі оцінки податкової поведінки платника податків таким, що відповідає критеріям ризиковості, не впливає на його господарську діяльність, та не створює перешкод для цього, так само, як і не завдає шкоди його діловій репутації. Аналогічний висновок викладено і в постанові Верховного Суду від 19 травня 2020 року (справа № 160/10287/19).

Суд звертає увагу, що аналогічний підхід щодо застосування положень статей 150, 151 КАС України прослідковується із чіткої та послідовної судової практики. Так, аналогічні за змістом висновки викладено, зокрема, в постановах Верховного Суду від 8 жовтня 2020 року у справі №280/2284/20, від 19 травня 2020 року у справі № 160/10287/19, від 3 грудня 2020 року №140/8457/20, 18 лютого 2021 року у справі № 420/7063/20.

Висновок

З огляду на вказане, подавати заяву про забезпечення позову шляхом зупинення дії рішення про зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних про відповідність/невідповідність платника податку на додану вартість критеріям ризиковості є практично недоцільним, але якщо вдасться довести, що рішення фіскального органу явно протиправне та суттєво перешкоджає фінансово-господарській діяльності платника або фактично паралізує роботу підприємства, створює неможливість отримання прибутку, забезпечує відсутність коштів на оплату оренди, виплату заробітної плати працівникам, сплати митних, податкових та інших загальнообов’язкових платежів тощо, то спробувати можна, хоча…

Джерело: Юридичний вісник України

Судова практика

Ухвала суду про повернення зустрічної позовної заяви підлягає апеляційному оскарженню навіть якщо первісний позов залишено без розгляду

Опубліковано

on

От

1 листопада 2021 р. Верховний Суд у складі Об’єднаної палати Касаційного цивільного суду у справі № 333/6667/20 скасував ухвалу апеляційного суду, який повернув апеляційну скаргу заявнику.

Концерн звернувся до суду з позовом до споживачів про стягнення заборгованості за послуги з централізованого опалення та гарячого водопостачання.

Споживач пред’явив зустрічний позов до Концерну про захист прав споживачів та відшкодування шкоди.

Ухвалою районного суду відмовлено у прийнятті зустрічної позовної заяви, матеріали зустрічного позову повернуто заявнику з тих мотивів, що первісний позов за заявою позивача залишено без розгляду.

Найважливіші юридичні новини. Підписуйтесь на LexInform в Telegram

Ухвалою апеляційного суду апеляційну скаргу споживача повернуто заявнику з посиланням на те, що приписами ст. 353 ЦПК України не передбачено оскарження ухвали суду першої інстанції про відмову у прийнятті зустрічного позову окремо від рішення суду.

Читайте також: Ухвала районного суду про відмову у витребуванні доказів шляхом звернення до іноземного суду підлягає апеляційному оскарженню окремо від рішення суду

Розглянувши касаційну скаргу споживача, Верховний Суд вказав, що відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 353 ЦПК України в апеляційному порядку окремо від рішення суду може бути оскаржена ухвала про повернення заяви позивачеві (заявникові).

Частиною 6 ст. 185 ЦПК України, до якої відсилає ч. 2 ст. 194 ЦПК України, передбачено, що про повернення позовної заяви суд постановляє ухвалу. Ухвалу про повернення позовної заяви може бути оскаржено. Про залишення зустрічної позовної заяви в суді у випадку її повернення заявнику зазначено у ч. 3 ст. 194 ЦПК України.

Вищенаведене свідчить про те, що процесуальним законом визначено уніфікований, єдиний підхід при застосуванні наслідків подання позовної заяви (як первісної, так і зустрічної), яка подана без додержання вимог, що визначені ЦПК України. Таким чином існує необхідність і у застосуванні єдиного підходу при реалізації учасниками справи права на апеляційне оскарження ухвали суду про повернення позовної заяви (як первісної, так і зустрічної).

Читайте також: Ухвалу про відмову у затвердженні мирової угоди, укладену на стадії виконання судового рішення, може бути оскаржено в апеляційному порядку

У п. 15.10 розд. ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України зазначено, що разі подання апеляційної скарги на ухвали суду першої інстанції, передбачені п.п. 1, 6-9, 11, 14-16, 20, 22, 23, 37-39 ч. 1 ст. 353 ЦПК України (крім ухвал про відмову у прийнятті або повернення зустрічного позову, про відмову у прийнятті або повернення позову третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, ухвал про зупинення провадження у справі, які подані з пропуском строку на їх оскарження), чи подання касаційної скарги на ухвали суду апеляційної інстанції (крім ухвал щодо забезпечення позову, зміни заходу забезпечення позову, щодо зустрічного забезпечення, ухвал про зупинення провадження у справі, які подані з пропуском строку на їх оскарження, про накладення штрафу в порядку процесуального примусу, окремих ухвал) – до суду апеляційної або касаційної інстанції передаються всі матеріали.

Зі змісту вказаної норми слідує, що ухвала про відмову у прийнятті або повернення зустрічного позову підлягає апеляційному оскарженню.

Ухвалою суду першої інстанції було вирішено питання про повернення заявнику зустрічної позовної заяви на підставі ч. 3 ст. 194 ЦПК України. Така ухвала суду охоплюється поняттям «заява позивача (заявника)», яке міститься у п. 6 ч. 1 ст. 353 ЦПК України, тому ця ухвала підлягає апеляційному оскарженню окремо від рішення суду.

Читайте також: Скасування заходів забезпечення позову чи зустрічного забезпечення із залишенням у силі ухвали суду про їх забезпечення є неможливим

Отже, виходячи зі змісту положень ч. 6 ст. 185, ч. 2, 3 ст. 194, п. 15.10 розд. ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України, ухвала суду першої інстанції про повернення зустрічної позовної заяви підлягає апеляційному оскарженню у відповідності до п. 6 ч. 1 ст. 353 ЦПК України.

Такі висновки узгоджуються із висновками колегії суддів Касаційного господарського суду, викладеними у постанові від 8 жовтня 2018 р. у справі № 927/490/18.

Із урахуванням наведеного Верховний Суд визнав необґрунтованим висновок апеляційного суду щодо наявності підстав для повернення апеляційної скарги споживача у частині оскарження ухвали суду першої інстанції про відмову у прийнятті та повернення зустрічного позову.

Отже, Верховний Суд погодився з правовими висновками, викладеними у постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 лютого 2021 р. у справі № 686/32337/19, від 3 березня 2021 р. у справі № 753/11293/16, від 3 березня 2021 р. у справі № 753/18694/18, від 24 березня 2021 р. у справі № 613/1281/19, від 24 березня 2021 р. у справі № 753/6582/18. Підстав для відступлення від висновків, викладених у зазначених постановах Верховний Суд не встановив.

Підготував Леонід Лазебний

Повний текст рішення

Читати далі

Судова практика

Ухвалу про відмову у затвердженні мирової угоди, укладену на стадії виконання судового рішення, може бути оскаржено в апеляційному порядку

Опубліковано

on

От

1 листопада 2021 р. Верховний Суд у складі Об’єднаної палати Касаційного цивільного суду у справі № 2-41/2006 скасував ухвалу апеляційного суду, який необґрунтовано повернув апеляційну скаргу.

Рішенням районного суду задоволено позов стягувача до боржників про визнання будівництва самочинним, знесення самочинного будівництва, усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою та 1/3 частиною будинковолодіння, приведення житлового будинку до попереднього стану, визнання недійсним договору дарування кафетерію, свідоцтва про право власності, реєстраційного посвідчення, звільнення приміщень будинку

До суду від заступника начальника ВДВС надійшла мирова угода на стадії виконання рішення у вказаній справі.

Читайте також: Як відмову, так і задоволення подання державного чи приватного виконавця про обмеження у виїзді за кордон може бути оскаржено в апеляційному порядку

Найважливіші юридичні новини. Підписуйтесь на LexInform в Telegram

Суди розглядали справу неодноразово.

Ухвалою суду першої інстанції відмовлено у затвердженні мирової угоди, укладеної в процесі примусового виконання рішення суду між стягувачем та боржниками.

Ухвалою апеляційного суду апеляційну скаргу на ухвалу суду першої інстанції повернуто з посиланням не те, що згідно з ч. 2 ст. 352 ЦПК України учасники справи мають право оскаржити в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції окремо від рішення суду лише у випадках, передбачених ст. 353 ЦПК України. Оскарження ухвал суду, які не передбачені ст. 353 ЦПК України, окремо від рішення суду не допускається, зокрема і ухвали про відмову у затвердженні мирової угоди.

Читайте також: Ухвала районного суду про відмову у витребуванні доказів шляхом звернення до іноземного суду підлягає апеляційному оскарженню окремо від рішення суду

Розглянувши касаційні скарги стягувача та боржника, Верховний Суд вказав, що тлумачення та застосування положень ст. 353 ЦПК України має відбуватися із урахуванням можливості/неможливості поновити свої права особою, яка подає апеляційну скаргу, в інший спосіб, аніж шляхом оскарження в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції окремо від рішення суду. При цьому будь-яка ухвала суду підлягає перегляду в апеляційному порядку самостійно або разом з рішенням суду. Ухвала про відмову у затвердженні мирової угоди, укладеної на стадії виконання судового рішення, може бути оскаржена в апеляційному порядку, оскільки, з урахуванням стадії укладення мирової угоди, особа, яка подає апеляційну скаргу, не може поновити свої права в інший спосіб аніж шляхом оскарження в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції про відмову у затвердженні мирової угоди.

Читайте також: Ухвалу суду першої інстанції щодо відмови у визнанні виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, можна оскаржити в апеляційному порядку

У зв’язку із цим Верховний Суд відступив від висновку, викладеного в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 липня 2021 р. у справі № 460/3535/16-ц про те, що норма п. 11 ч.1 ст. 353 ЦПК України не передбачає можливості оскарження ухвали суду першої інстанції про відмову в затвердженні мирової угоди.

У справі, що переглядалася, за висновком Верховного Суду апеляційний суд не врахував того, що ухвала про відмову у затвердженні мирової угоди, укладеної на стадії виконання судового рішення, може бути оскаржена в апеляційному порядку, оскільки, з урахуванням стадії укладення мирової угоди, особа, яка подає апеляційну скаргу, не може поновити свої права в інший спосіб аніж шляхом оскарження в апеляційному порядку.

Підготував Леонід Лазебний

Повний текст рішення

Читати далі

Судова практика

Перешкоди, зумовлені правовим режимом на тимчасово окупованій території України, є поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини

Опубліковано

on

От

30 листопада 2021 р. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 418/3478/19 відмовив у задоволенні касаційної скарги на рішення суду про задоволення вимоги про визначення додаткового строку для прийняття спадщини.

Спадкоємець звернувся до суду з позовом до селищної ради про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини, посилаючись на те, що він проживає на тимчасово окупованій території України в місті Луганськ, а тому з незалежних від нього обставин він не мав об’єктивної можливості виїхати на підконтрольну Україні територію для своєчасного оформлення документів.

Рішенням районного суду в задоволенні позову відмовлено.

Читайте також: Відповідачами у спорах про призначення додаткового строку для прийняття спадщини є не органи місцевого самоврядування, а інші спадкоємці, якщо вони є

Найважливіші юридичні новини. Підписуйтесь на LexInform в Telegram

Постановою апеляційного суду рішення районного суду скасовано та ухвалено нове рішення про задоволення позову з посиланням на те, що відповідно до наказу Міністерства юстиції України «Про невідкладні заходи щодо захисту прав громадян на території проведення антитерористичної операції» від 17 червня 2014 р. № 953/5 до закінчення антитерористичної операції на сході України було тимчасово призупинено: 1) проведення державної реєстрації актів цивільного стану (що нам цікаво з погляду отримання свідоцтва про смерть); 2) доступ нотаріусів до Державного реєстру обтяжень рухомого майна, Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Спадкового реєстру, що підтверджує само по собі виникнення значних перешкод у реалізації прав громадян. Тобто спадкоємці повинні були звернутись лише до нотаріусів на контрольованій Україною території із заявою про прийняття спадщини, такому зверненню як правило стало передувати звернення до суду із заявою про встановлення факту смерті на окупованій території і лише після розгляду справи судом та отримання судового рішення було можливе отримання свідоцтва про смерть спадкодавця в органах цивільного стану, що було необхідно для ініціювання відкриття спадкової справи.

Читайте також: Наявність хронічних захворювань та інвалідність самі собою не є поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини

Розглянувши касаційну скаргу селищної ради, Верховний Суд вказав, що правила ч. 3 ст. 1272 ЦК України про надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини можуть бути застосовані, якщо: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви; 2) ці обставини суд визнав поважними.

Вирішуючи питання визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. При цьому необхідно виходити з того, що поважними є причини, пов’язані з об’єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Звертаючись до суду з позовом, спадкоємець як на поважність причин пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини посилався на те, що свідоцтво про смерть матері, яка померла на тимчасово окупованій території, було отримано ним лише 20 червня 2019 р. на підставі рішення суду про встановлення факту смерті матері у місті Луганську.

Читайте також: Необізнаність спадкоємця про наявність заповіту є поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини

Ураховуючи те, що у спадкоємця існували перешкоди для подання заяви про прийняття спадщини, а саме – відсутність свідоцтва про смерть спадкодавця, виданого органом державної реєстрації актів цивільного стану, проте спадкоємцем вживались заходи: звернення до органів державної реєстрації про реєстрацію смерті на підставі свідоцтва, виданого органами на тимчасово окупованій території України; звернення до суду з позовом про встановлення факту смерті матері на тимчасово окупованій території України, – суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення вимоги про визначення додаткового строку для прийняття спадщини.

Висновки апеляційного суду у цій справі не суперечать висновкам, викладеним у постанові Верховного Суду від 5 грудня 2018 р. у справі № 756/2764/15-ц, оскільки суд встановив, що причини пропуску строку для прийняття спадщини є поважними.

Підготував Леонід Лазебний

Повний текст рішення

Читати далі

Новини на емейл

Правові новини від LexInform.

Один раз на день. Найактуальніше.

В тренді

© ТОВ "АКТИВЛЕКС", 2018-2022
Використання матеріалів сайту лише за умови посилання (для інтернет-видань - гіперпосилання) на LEXINFORM.COM.UA
Всі права на матеріали, розміщені на порталі LEXINFORM.COM.UA охороняються відповідно до законодавства України.

Вже йдете? Перш ніж Ви підете ...

Запрошуємо до нашого каналу Telegram

Не варто пропускати жодної актуальної новини ;)
close-link