Connect with us

Судова практика

Кримінальне провадження може бути закрито через закінчення строків давності тільки якщо не встановлено особу правопорушника

Дата публікації:

23 лютого 2021 р. Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у справі № 397/42/20 задовольнив касаційну скаргу потерпілого на рішення судів, якими було необґрунтовано закрито кримінальне провадження.

Ухвалою районного суду, залишеною без змін апеляційним судом, закрито кримінальне провадження за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 194 КК України, у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності.

У касаційній скарзі потерпілий зазначав, що підстави для закриття судом кримінального провадження за п. 31 ч. 1 ст. 284 КПК України відсутні, оскільки в ході досудового розслідування фактично встановлено осіб, які ймовірно причетні до вчиненого злочину.

Верховний Суд вказав, що п. 3-1 ст. 284 КПК передбачено закриття кримінального провадження в разі, якщо не встановлено особу, яка вчинила кримінальне правопорушення, у разі закінчення строків давності притягнення до кримінальної відповідальності, крім випадків вчинення особливо тяжкого злочину проти життя чи здоров’я особи або злочину, за який згідно із законом може бути призначено покарання у виді довічного позбавлення волі.

Підписуйтесь на LexInform в Telegram. Найважливіші юридичні новини

Це кримінальне провадження здійснювалося щодо злочину середньої тяжкості, строк давності притягнення до кримінальної відповідальності за який згідно з п. 3 ч. 1 ст. 49 КК складає 5 років.

Відповідно до клопотання прокурора про закриття кримінального провадження протиправні дії, які полягали у демонтажі будівлі ферми, що належить потерпілому, мали місце в період із квітня по червень 2009 р. Місцевий суд, дослідивши надані матеріали, встановив, що з моменту вчинення злочину пройшло більше 11 років, строки давності притягнення до кримінальної відповідальності закінчилися, а тому кримінальне провадження, незважаючи на те, що в результаті проведення слідчих дій встановлено осіб, які ймовірно причетні до умисного знищення майна потерпілого, підлягає закриттю на підставі п. 3-1 ч. 1 ст. 284 КПК.

При цьому суд у мотивувальній частині ухвали зазначив, що ця процесуальна норма, яка зобов’язує задовольнити відповідне клопотання прокурора про закриття кримінального провадження, передбачає дві окремі самостійні підстави для прийняття такого рішення: закінчення строків давності та невстановлення осіб, причетних до протиправного діяння.

Однак такий висновок Верховний Суд визнав хибними з огляду на те, що у п. 3-1 ч. 1 ст. 284 КПК законодавцем встановлено імперативне правило, за яким суд приймає рішення про закриття кримінального провадження у разі закінчення строків давності притягнення до кримінальної відповідальності за умови, що не встановлено особу, яка вчинила кримінальне правопорушення.

Приймаючи рішення про задоволення клопотання прокурора і закриття кримінального провадження з підстав закінчення строків, визначених у ст. 49 КК, однак із вказівкою на встановлення конкретних осіб, які причетні до вчинення злочину, суд допустив суперечність з нормою КПК, що призвело до істотного порушення вимог кримінального процесуального закону.

Апеляційний суд зазначеної помилки не виправив, доводів апеляційної скарги потерпілого належним чином не перевірив, унаслідок чого ухвалив рішення, яке не відповідає вимогам ні ст. 370, ні ст. 419 КПК.

Враховуючи вказане, Верховний Суд скасував ухвалу місцевого суду та ухвалу суду апеляційної інстанції, призначив новий розгляд у суді першої інстанції.

Підготував Леонід Лазебний

Повний текст рішення

Судова практика

Те, що відчужувача за спадковим договором відвідував соціальний працівник, не означає невиконання умов договору набувачем майна

Опубліковано

on

7 квітня 2021 р. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 280/1380/17 задовольнив касаційну скаргу відповідачки на рішення апеляційного суду, який встановив невиконання нею  розпоряджень за спадковим договором без належних і допустимих доказів.

Відчужувачка звернулася до суду з позовом до набувачки майна про розірвання спадкового договору, посилаючись на те, що та ухиляється від виконання розпоряджень, передбачених цим договором, та ігнорує її прохання про допомогу, посилаючись на зайнятість.

Районний суд в задоволенні позову відмовив.

Апеляційний суд рішення районного суду скасував та ухвалив нове, яким розірвав спадковий договір з тих мотивів, що відповідачка допустила істотне порушення умов спадкового договору та не виконала розпорядження відчужувача щодо належного забезпечення харчуванням і лікуванням. При цьому взяв до уваги той факт, що в період чинності спадкового договору позивачку щопонеділка та щочетверга відвідувала соціальний працівник, яка займалася її забезпеченням ліками та продуктами харчування.

Підписуйтесь на LexInform в Telegram. Найважливіші юридичні новини

Розглянувши касаційну скаргу відповідачки, Верховний Суд вказав, що у ст. 1305 ЦК України передбачено, що набувач у спадковому договорі може бути зобов`язаний вчинити певну дію майнового або немайнового характеру до відкриття спадщини або після її відкриття.

За змістом положень ст. 1308 ЦК України спадковий договір може бути розірвано судом на вимогу відчужувача у разі невиконання набувачем його розпоряджень.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 651 ЦК України  зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 30 грудня 2020 р. в справі № 607/5404/18 дійшов висновку, що «вирішуючи питання про оцінку істотності порушення стороною договору, суди повинні встановити не лише наявність істотного порушення договору, а й наявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, яка може бути виражена у вигляді реальних збитків та (або) упущеної вигоди, її розмір, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору, а також установити, чи є справді істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що в дійсності вона змогла отримати».

Установивши, що позивачка не надала суду належних і допустимих доказів на підтвердження факту невиконання відповідачкою розпоряджень відчужувача за спадковим договором, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Та обставина, що позивачку відвідувала соціальний працівник, сама по собі не дає підстав для висновку про невиконання відповідачкою умов спадкового договору.

Апеляційний суд із порушенням принципу змагальності сторін судового процесу обґрунтував оскаржену постанову припущеннями щодо невиконання відповідачкою розпоряджень відчужувача за спадковим договором, з огляду на що скасував законне і обґрунтоване рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову.

Отже, Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та залишив в силі рішення суду першої інстанції.

Підготував Леонід Лазебний

Повний текст рішення

Читати далі

Судова практика

Замов маркетинг у кота

Опубліковано

on

Прес-служба Верховного Суду оприлюднила повідомлення про судову практику щодо врахування витрат на маркетингові послуги до складу податкових витрат.

Ідеться про постанову Касаційного адміністративного суду від 25 березня у справі № 813/2781/17 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Орфей» до Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області про скасування податкового повідомлення рішення, яким позивачеві було збільшено суму грошових зобов’язань за податком на прибуток на 457 тисяч гривень, з яких 398 тисяч – основний платіж, а ще 59 – штрафні фінансові санкції.

Названа вище фірма займається реалізацією канцелярських товарів і предметів побутової хімії. В ході проведеної податковим органом перевірки була встановлена недійсність низки господарських операцій, в ході яких «Орфей» придбав у трьох фізичних осіб-підприємців різноманітні послуги на суму 2,21 мільйона гривень. Причому всі ці ФОПи одночасно були працівниками зазначеної компанії. Так, одна з її співробітниць, яка працювала виконавчим директором, нібито надавала інформаційно-консультаційні послуги, інша (укладальниця-пакувальниця) – послуги з пакування, третій (водій) – послуги з транспортного експедитування.

На підтвердження факту закупівель позивач надав договори купівлі-продажу послуг, акти їх приймання-передачі, а у випадку з маркетинговими дослідженнями ще й звіт, обов’язкова наявність якого передбачена вимогами статті 14 Податкового кодексу України. Та попри це фіскали все одно вирішили, що їм підсунули липу, оскільки ніхто жодних послуг не надавав – насправді люди виконували свою роботу, передбачену функціональними обов’язками штатного розкладу, за що отримували зарплату. Тому вони, поділивши на сто й помноживши на вісімнадцять суму сплачених за, нібито, придбані послуги коштів, вирахували суму податку на прибуток, від сплати якої хотіли ухилитися хитруни, та до якої потім додали ще й суму штрафних фінансових санкцій.

Підписуйтесь на LexInform в Telegram. Найважливіші юридичні новини

Львівський окружний адміністративний суд погодився з доводами ГУ ДФС, що надані ФОПами позивачеві послуги не пов’язані з господарською діяльністю підприємства та не мали жодного впливу на її фінансові результати, а відтак надавали податкову вигоду у вигляді ухилення від сплати податків. З його висновками погодилися й суди наступних інстанцій, які, при цьому, зазначили, що формально складені первинні документи не можуть слугувати належною підставою для формування даних податкового обліку, оскільки реальність операцій із надання маркетингових послуг позивачу та зв’язок цих послуг із господарською діяльністю позивача не були підтверджені документально.

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі

Судова практика

Суд не може відмовити у відкритті провадження у справі окремого провадження, якщо не з’ясовано між ким існує спір

Опубліковано

on

14 квітня 2021 р. Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 205/2102/19-ц задовольнив касаційну скаргу на рішення судів, які дійшли помилкового висновку про наявність спору про право.

Заявник звернулася до суду в порядку окремого провадження із заявою про встановлення факту постійного проживання на час відкриття спадщини разом із спадкодавцем (померлою матір’ю), посилаючись на те, що він звернувся до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, проте йому відмовлено у вчиненні нотаріальної дії, оскільки на день смерті матері його зареєстрованим місцем проживання була інша адреса.

Ухвалою районного суду, залишеною без змін апеляційним судом, йому було відмовлено у відкритті провадження у справі з тих мотивів, що відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 р. № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» у разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутись до суду за правилами позовного провадження. Оскільки нотаріус відмовив у видачі свідоцтва про право на спадщину, існує спір про право, який має розглядатися в позовному провадженні за участю усіх заінтересованих осіб.

У касаційній скарзі заявник зазначав, що суди не врахували відсутність спору про право, оскільки відсутні інші спадкоємці, які б могли прийняти спадщину та/або претендували на її прийняття.

Підписуйтесь на LexInform в Telegram. Найважливіші юридичні новини

Верховний Суд вказав, що у ч. 4 ст. 315 ЦПК України передбачено, що суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, – залишає заяву без розгляду.

Справи про спадкування розглядаються судами за правилами позовного провадження, якщо особа звертається до суду з вимогою про встановлення фактів, що мають юридичне значення, які можуть вплинути на спадкові права й обов`язки інших осіб та (або) за наявності інших спадкоємців і спору між ними.

Якщо виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися до суду із заявою про встановлення цих фактів, яка у разі відсутності спору, розглядається за правилами окремого провадження.

Якщо постійне проживання особи зі спадкодавцем на час відкриття спадщини не підтверджено відповідними документами, у зв`язку із чим нотаріус відмовив особі в оформленні спадщини, спадкоємець має право звернутися в суд із заявою про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Відповідно до ч. 3 ст. 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого ст. 1270, він не заявив про відмову від неї.

Отже, для підтвердження прийняття спадщини має значення встановлення факту постійного проживання спадкоємця за законом чи заповітом із спадкодавцем на час відкриття спадщини.

Згідно з ч. 1 ст. 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.

Разом з тим, незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (ч. 5 ст. 1268 ЦК України).

Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (ч. 3 ст. 1296 ЦК України).

Таким чином, спадкові права є майновим об`єктом цивільного права, оскільки вони надають спадкоємцям можливість успадкувати майно (прийняти спадщину), але право розпорядження нею виникає після оформлення успадкованого права власності у встановленому законом порядку.

Відмовляючи у відкритті провадження у справі за заявою особи з підстав того, що із заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, суди цього до уваги не взяли, тому їхні висновки є помилковим.

Суди не зазначили, хто є спадкоємцем у порядку, передбаченому спадковим правом (норми ЦК України), який би оспорював право заявника на прийняття спадщини, тобто не встановили між ким існує спір, оскільки існування спору про право повинно реальним, а не гіпотетичним.

Аналогічний висновок сформульовано у постанові Верховного Суду від 7 листопада 2018 р. у справі №336/709/18-ц.

Отже, Верховний Суд скасував ухвалу районного суду та постанову апеляційного суду, передав справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Підготував Леонід Лазебний

Повний текст рішення

Читати далі

Новини на емейл

Правові новини від LexInform.

Один раз на день. Найактуальніше.

Facebook

TWITTER

Календар юриста

В тренді

© ТОВ "АКТИВЛЕКС", 2018-2021
Використання матеріалів сайту лише за умови посилання (для інтернет-видань - гіперпосилання) на LEXINFORM.COM.UA
Всі права на матеріали, розміщені на порталі LEXINFORM.COM.UA охороняються відповідно до законодавства України.

Telegram