Connect with us

Судова практика

Заборонено накладати арешт на кошти, призначені для виплати зарплати, а не на рахунки, де вони знаходяться

19 травня 2020 р. Велика Палата Верховного Суду у справі № 905/361/19  скасувала рішення судів попередніх інстанцій, якими було задоволено скаргу підприємства-боржника на дії приватного виконавця, однак вказала, що у разі виникнення в боржника зобов’язання з виплати заробітної плати в певному розмірі, на кошти, які знаходяться на поточному рахунку боржника, у такому ж розмірі не може бути накладений арешт, а якщо він накладений, то підлягає зняттю.

На виконання наказу господарського суду приватний виконавець наклав арешт на рахунки боржника. Банк повідомив виконавця про те, що один із рахунків підприємство-боржник використовувало для виплати заробітної плати його працівникам, а також сплати обов`язкових платежів. Також банк повідомив, що даний рахунок не є рахунком із спеціальним чи обмеженим режимом використання.

Підприємство-боржник звернулося до приватного виконавця із заявою про зняття арешту з цього рахунку, у задоволенні якої було відмовлено, а тоді звернулося до суду.

Рішенням суду першої інстанції, залишеним без змін апеляційним судом було задоволено скаргу підприємства-боржника. Дії приватного виконавця були визнані неправомірними та зобов’язано зняти арешт з указаного рахунку. Місцевий господарський суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що своєчасність та обсяги виплати заробітної плати працівникам не можуть бути поставлені в залежність від здійснення інших платежів та їх черговості.

У касаційній скарзі кредитор зазначив, що законодавством не передбачено заборону виконавцю накладати арешт на рахунки, призначені для виплати заробітної плати. Скаржник наполягав, що боржник не надав жодного обґрунтування стосовно суми грошових коштів, необхідних для виплати заробітної плати, не підтвердив, що арештований рахунок використовується виключно з метою оплати праці та здійснення пов`язаних відрахувань.

Велика Палата Верховного Суду, розглянувши справу, вказала, що відповідно до положень ст.ст. 52, 59 Закону України «Про виконавче провадження», виконавець може накладати арешт на будь-які кошти на рахунках боржника в банківських установах, крім тих, накладення арешту на які заборонено законом. При цьому саме банк, який виконує відповідну постанову виконавця зобов’язаний повідомити виконавця про цільове призначення коштів на рахунку та повернути його постанову без виконання.

Чинним законодавством України не передбачено відкриття суб’єктам господарювання рахунків зі спеціальним режимом їх використання для виплати заробітної плати, а з установлених судами обставин вбачається, що рахунок боржника, на кошти на якому виконавцем був накладений арешт, є поточним рахунком боржника, який використовується для зберігання грошей та здійснення різних розрахунково-касових операцій боржника, у тому числі виплати заробітної плати.

Хоча зобов’язання з виплати заробітної плати мають пріоритет перед іншими зобов’язаннями суб’єкта господарювання, в даному випадку цей рахунок і кошти на ньому не можна визнати такими, на які законом заборонено накладати арешт та звертати стягнення.

Якщо в боржника виникає зобов’язання із виплати заробітної плати працівникам, можливе зняття арешту здійснюється відповідно до ч. 4 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» на підставі відповідних підтвердних документів.

Отже, Велика Палата дійшла висновку, що у цій справі заяву боржника про зняття арешту було цілком правомірно відхилено, оскільки боржник не додав до заяви будь-яких підтвердних документів.

Повний текст рішення

У низці рішень Верховний Суд дотримувався позиції, що рахунки, які передбачені для виплати заробітної плати та сплати податків, зборів і обов`язкових платежів до Державного бюджету України, є рахунками із спеціальним режимом (див. докладніше процедуру Скасування арешту зарплатних коштів). 

Підготував Леонід Лазебний

Судова практика

Якщо у заяві про перегляд вироку за нововиявленими обставинами є недоліки, її має бути повернуто для їх виправлення

21 липня 2020 р. Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у справі № 219/669/19 задовольнив касаційну скаргу засудженого, якому суд першої інстанції не надав строк на усунення допущених недоліків у заяві про перегляд вироку за нововиявленими обставинами, а одразу ж повернув заяву.

Ухвалою місцевого суду, залишеною без змін апеляційним судом, засудженому повернуто його заяву про перегляд за нововиявленими обставинами вироку апеляційного суду через невідповідність її вимогам ст. 462 КПК, закінчення тримісячного строку, визначеного ч. 1 ст. 461 цього закону, та відсутність клопотання про його поновлення.

У касаційній скарзі засуджений вказував, що суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, безпідставно повернув його заяву, без надання строку на усунення недоліків, визначених вимогами кримінального процесуального закону.

Верховний Суд, проаналізувавши положення ст.ст. 429, 460, ч. 1 ст. 461, ч.ч. 2, 3 ст. 464 КПК, ухвалив рішення задовольнити касаційну скаргу і призначив новий розгляд у суді першої інстанції.

З огляду на вказані вище статті КПК суд першої інстанції встановив, що заява засудженого не відповідає вимогам ст. 462 КПК, проте всупереч положенню ст. 429 КПК  не надав заявнику строк на усунення допущених недоліків, а одразу ж повернув заяву.

Суд першої інстанції у своєму рішенні зазначив про те, що заява засудженого про перегляд судового рішення стосовно нього подана після закінчення тримісячного строку, визначеного ч. 1 ст. 461 КПК, тобто повернув засудженому заяву з підстав, передбачених як ст. 462, так і ст. 461 КПК, при цьому не дотримавшись вказаних вимог кримінального процесуального закону.

Суд апеляційної інстанції на зазначене порушення уваги не звернув і безпідставно погодився з висновком суду першої інстанції.

Підготував Леонід Лазебний

Повний текст рішення

Читати далі

Судова практика

Ухвала слідчого судді про передачу арештованого майна в управління АРМА оскарженню не підлягає

21 липня 2020 р. Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у справі № 757/52393/19-к залишив без задоволення касаційну скаргу адвоката, який оскаржував ухвалу слідчого про визначення порядку зберігання речових доказів у кримінальному провадженні, на яке накладено арешт, шляхом передачі в управління АРМА.

Ухвалою слідчого судді районного суду задоволено клопотання прокурора – передано в управління за договором Національному агентству України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, об`єкт нерухомого майна – будівлю диспетчерської, що належить ТОВ.

Ухвалою судді апеляційного суду відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою адвоката в інтересах ТОВ на ухвалу слідчого судді з тих підстав, що вказане судове рішення в апеляційному порядку не оскаржується.

У касаційній скарзі адвокат наполягав, що суд апеляційної інстанції безпідставно відмовив у відкритті апеляційного провадження за його апеляційною скаргою, оскільки передача майна в управління є складовою або похідною частиною арешту майна у кримінальному провадженні, а тому ухвала про визначення порядку зберігання речових доказів також підлягає апеляційному оскарженню відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 309 КПК України.

Верховний Суд на підставі системного аналізу ч. 2 ст. 84, ч. 6 ст. 100, ст.ст. 307, 309 КПК дійшов висновку, що визначення порядку зберігання речових доказів у кримінальному провадженні шляхом передачі в управління АРМА здійснюється у спеціальний спосіб, зокрема, за рішенням слідчого судді. Тому ухвала слідчого судді про визначення порядку зберігання речових доказів у кримінальному провадженні шляхом передачі в управління АРМА, яке є речовим доказом у цьому кримінальному провадженні і на яке накладено арешт, оскарженню в апеляційному порядку не підлягає.

Саме такий висновок зробила ОП ККС ВС 27 січня 2020 р. у провадженні № 51-620кмо19 (справа № 758/16546/18).

Доводи представника заявника про те, що неможливість оскарження власниками арештованого майна ухвали слідчого судді про визначення порядку зберігання речових доказів у кримінальному провадженні шляхом передачі в управління АРМА потягне порушення прав цих осіб Верховний Суд визнав безпідставними, оскільки кримінальним процесуальним законом передбачено право підозрюваного або власника майна звернутися з клопотанням про скасування арешту майна або про зміну порядку зберігання речових доказів у кримінальному провадженні.

Підготував Леонід Лазебний

Повний текст рішення

Читати далі

Судова практика

Відсутність однієї сторінки в наданій засудженому копії ухвали суду не є підставою для зміни чи скасування рішення

15 липня 2020 р. Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у справі № 243/8249/17 залишив без задоволення касаційну скаргу засудженого, який міг звернутися з клопотанням про повторну видачу йому належної копії судового рішення, але не зробив цього.

Вироком міськрайонного суду, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду, особу визнано винуватою у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК, та призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 12 років.

У касаційній скарзі засуджений посилався на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, просив скасувати ухвалені щодо нього судові рішення і закрити кримінальне провадження у зв`язку з відсутністю в його діях складу злочину, зазначав, що в копії ухвали апеляційного суду, врученої йому до відома, була відсутня третя сторінка.

Верховний Суд, перевіривши долучену до касаційної скарги копію цієї ухвали, а також матеріали судової справи, встановив, що оригінал повного тексту ухвали міститься в судовій справі та складається з восьми сторінок, де, зокрема, є і третя сторінка. Водночас у направленій засудженому копії цієї ухвали дійсно відсутня третя сторінка.

Отже, очевидно, що під час виготовлення копії ухвали працівником суду було допущено технічну помилку, в результаті якої одну з восьми сторінок не було долучено до їх загальної кількості, які надалі було сформовано, підшито, завірено та направлено засудженому, що безумовно є порушенням, однак таким, що відповідно до ст. 438 КПК не може бути підставою для зміни чи скасування судового рішення.

Крім того, засуджений після отримання такої ухвали, де була відсутня одна з її сторінок, міг звернутися з клопотанням про повторну видачу йому належної копії судового рішення, проте цього не зробив. Також після постановлення ухвали апеляційного суду засуджений неодноразово ознайомлювався з матеріалами судової справи щодо нього, зокрема, і з оскаржуваною ухвалою апеляційного суду, про що свідчить його розписка, де він вказує про ознайомлення з матеріалами справи в повному обсязі.

Підготував Леонід Лазебний

Повний текст рішення

Читати далі

Новини на емейл

Правові новини від LexInform.

Один раз на день. Найактуальніше.

Facebook

TWITTER

Календар юриста

В тренді

Telegram