Connect with us

Судова практика

Захист порушеного права в разі пропущення строків позовної давності

Дата публікації:

Євген МОРОЗОВ,
адвокат

Поважні причини пропуску строків позовної давності та захист порушеного права в разі їх пропущення.

Двадцять дев’ятого грудня 2020 року  Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 909/1165/19 (ЄДРСРУ № 93999548) досліджував питання застосування строків позовної давності як підстави для відмови в позові. Початок перебігу позовної давності обчислюється за правилами статті 261 Цивільного кодексу України, частина перша якої пов’язує його з днем, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться в статті 261 Цивільного кодексу України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов’язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права й саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого частиною 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України, про обов’язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Для визначення моменту виникнення права на позов важливим є як об’єктивні (сам факт порушення права), так і суб’єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) моменти. При цьому за змістом зазначеної норми (ст. 261 ЦК України) законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й об’єктивної можливості цієї особи знати про ці факти. Якщо встановити день, коли особа довідалась про порушення права або про особу, яка його порушила, неможливо, або наявні докази того, що особа не знала про порушення права, хоч за наявних умов повинна була знати про це, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа повинна була довідатися про порушення свого права.

Під можливістю довідатисья про порушення права або про особу, яка його порушила, в цьому випадку слід розуміти передбачувану неминучість інформування особи про такі обставини, або існування в особи певних зобов’язань, як міри належної поведінки, в результаті виконання яких вона мала б змогу дізнатися про відповідні протиправні дії та того, хто їх вчинив.

Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовної вимоги. Тобто перш ніж застосувати позовну давність суд має з’ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в задоволенні позову через його необґрунтованість. Лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла, і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє в позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем.

Такі правові висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц; від 31 жовтня 2018 року у справі № 367/6105/16-ц; від 7 листопада 2018 року у справі № 575/476/16-ц; від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункт 73); від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (пункт 80); від 5 грудня 2018 року у справах № 522/2202/15-ц (пункт 61); № 522/2201/15-ц (пункт 62) та № 522/2110/15-ц (пункт 61); від 7 серпня 2019 року у справі № 2004/1979/12 (пункт 71); від 18 грудня 2019 року у справі № 522/1029/18 (пункт 134); від 16 червня 2020 року у справі № 372/266/15-ц (пункт 51).

Статтею 264 Цивільного кодексу України визначено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов’язку. Позовна давність переривається в разі пред’явлення особою позову до одного з кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Пред’явлення позову до суду — це реалізація позивачем права на звернення до суду. Саме з цією процесуальною дією пов’язується початок процесу в справі. Відповідно до вимог процесуального законодавства суддя відкриває провадження у справі не інакше, як на підставі заяви, поданої й оформленої в порядку, встановленому процесуальним кодексом.

Виходячи з аналізу наведених норм, перебіг позовної давності шляхом пред’явлення позову може перериватися в разі звернення позивача до суду, в тому числі й направлення позовної заяви поштою, здійсненого з додержанням вимог процесуального законодавства. Якщо суд у прийнятті позовної заяви відмовив або повернув її, то перебіг позовної давності не переривається. Не перериває перебігу такого строку й подання позову з недодержанням правил підвідомчості, а також з іншим предметом спору та з іншими матеріально-правовими підставами. В разі подання позову з недодержанням правил підсудності й наступного саме закриття провадження у справі, а не відмови або повернення позову, подання такого позову перериває перебіг позовної давності.

Закон не наводить переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права, у випадку подання позову з пропуском строку позовної давності, дане питання віднесено до компетенції суду, який розглядає судову справу по суті заявлених вимог. До висновку про поважність причин пропуску строку позовної давності можна дійти лише після дослідження всіх фактичних обставин та оцінки доказів у кожній конкретній справі. При цьому поважними причинами при пропущенні позовної давності є такі обставини, які роблять своєчасне пред’явлення позову неможливим або ускладненим. При цьому, наголосив у постанові Верховний Суд, очевидно, що перебування справи в провадженні судових органів, вчинення в ній передбачених законом дій, на думку добросовісного й розсудливого спостерігача, виключає необхідність вчинення процесуальних дій, спрямованих на припинення цього процесу, а саме подачі заяв про закриття провадження у справі, подачі позовів у порядку іншого судочинства тощо. За таких обставин є неправильним та несправедливим покладення виключно на позивача відповідальності за помилку у визначенні підвідомчості відповідної справи й позбавлення його права на захист у спірних правовідносинах.

Вказані висновки викладені в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.04.2019 р. у справі № 902/326/16 та від 24.09.2019 р. у справі № 922/1151/18, постанові Верховного Суду у складі колегії суддів об’єднаної палати Касаційного господарського суду від 15.05.2020 р. у справі № 922/1467/19, постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 07.09.2020 р. у справі № 904/1080/19.6.14 та від 28 жовтня 2020 року у справі № 910/10963/19.

Відповідно до статті 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлена тривалістю в три роки. Якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною в справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов’язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 Цивільного кодексу України й вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв’язку зі спливом позовної давності, або, за наявності поважних причин її пропущення, захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір із посиланням на зазначену норму).

Аналогічну правову позицію викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.11.2019 р. у справі № 911/3677/17. При цьому Верховний Суд звертає увагу, що частиною п’ятою статті 267 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Висновок

Отже, чинне законодавство не наводить переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права, у випадку подання позову з пропуском строку позовної давності. Тому дане питання віднесено до компетенції суду, який розглядає судову справу по суті заявлених вимог, однак у цьому випадку передумовою захисту порушеного права є подання клопотання про визнання поважними причин пропуску строку позовної давності.

Джерело: Юридичний вісник України

Судова практика

Вирішуючи питання про поновлення строку на апеляційне оскарження, суд має мотивувати свій висновок про наявність поважних причин

Опубліковано

on

14 грудня 2020 р. Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у справі № 521/2816/15-ц вказав, що сама по собі вказівка на наявність поважних причин для поновлення строку на апеляційне оскарження не є належним мотивуванням для його поновлення.

Особа звернулась із позовом до Польських авіаліній ЛОТ, ТОВ про захист прав споживача.

Рішенням районного суду позов про відшкодування вартості авіаквитків, інфляційних втрат і компенсації моральної шкоди задоволено.

Апеляційним судом скаргу ТОВ задоволено частково: рішення суду першої інстанції в частині стягнення з ТОВ вартості авіаквитків, інфляційних втрат та моральної шкоди скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення про відмову в позові.

Ухвалою апеляційного суду скаргу Польських авіаліній на рішення районного суду залишено без руху з наданням строку для усунення недоліків апеляційної скарги, яку до того ж було подано поза межами строку апеляційного оскарження.

Апеляційний суд поновив Польським авіалініям ЛОТ строк на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, зазначивши, що причину для поновлення процесуального строку обґрунтовано, рішення суду першої інстанції в частині стягнення з Польських авіаліній ЛОТ вартості авіаквитків, інфляційних втрат та моральної шкоди скасував та ухвалив у цій частині нове рішення про відмову в позові.

Розглянувши касаційну скаргу позивача, Верховний Суд вказав, що в ч. 1 ст. 73 ЦПК України (у редакції, чинній на момент подання апеляційної скарги) передбачено, що суд поновлює або продовжує строк, встановлений відповідно законом або судом, за клопотанням сторони або іншої особи у разі його пропущення з поважних причин.

Європейський суд з прав людини неодноразово зауважував, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Сама концепція «поважних причин», згідно з якою національні суди виправдали відновлення провадження у справі заявника, не є чіткою. За таких обставин для національних судів ще важливішим було вказати причини свого рішення про поновлення пропущеного строку і відновлення провадження у справі заявника.

Тлумачення вказаних норм, з урахуванням усталеної практики Європейського суду з прав людини, свідчить, що апеляційний суд при вирішенні питання про поновлення строку на апеляційне оскарження має мотивувати свій висновок про наявність поважних причин. Сама по собі вказівка про те, що є поважні причини для поновлення строку на апеляційне оскарження, не є належним мотивуванням поновлення строку на апеляційне оскарження. Безпідставне поновлення строку на оскарження судового рішення, що набрало законної сили, зокрема у разі вказівки тільки про наявність поважних причин, є порушенням вимог ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Вказане процесуальне порушення є самостійною підставою для скасування як оскарженого судового рішення апеляційного суду, так і ухвали апеляційного суду про поновлення строку на апеляційне оскарження і відкриття апеляційного провадження, та направлення справи до апеляційного суду зі стадії відкриття апеляційного провадження.

У справі, що переглядається, апеляційний суд, поновлюючи строк на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, не зазначивши поважної причини пропуску строку на апеляційне оскарження, і за відсутності такої причини в клопотанні Польських авіаліній ЛОТ, не навівши належного обґрунтування поновлення такого строку, порушив вимоги ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Тому Верховний Суд передав справу до суду апеляційної інстанції зі стадії відкриття апеляційного провадження.

Підготував Леонід Лазебний

Повний текст рішення

Читати далі

Судова практика

Гроші, позичені за договором без визначеного строку їх повернення, мають бути повернені протягом тридцяти днів з дня пред’явлення вимоги позикодавцем

Опубліковано

on

28 грудня 2020 р. Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 499/144/17 відмовив у задоволенні касаційної скарги позичальника, який посилався на те, що для пред’явлення позову про стягнення позичених коштів сплив строк позовної давності

Позикодавець звернувся до суду з позовом до позичальника про стягнення грошових коштів за договорами позики, підтвердженими розписками, оскільки на його вимогу позичальник їх не повернув

Рішенням суду першої інстанції у задоволенні позову відмовлено у зв’язку з тим, що дата підписання боргових розписок є датою, коли у позичальника виникає право вимоги від боржника, та датою початку перебігу позовної давності, яка за загальними правилами становить три роки, а сплив позовної давності позбавляє можливості одержати судовий захист свого порушеного цивільного права за умови заявлення стороною у спорі про її застосування до постановлення судом рішення.

Апеляційним судом рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про задоволення позову з тих мотивів, що якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред’явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Розглянувши касаційну скаргу відповідача, Верховний Суд вказав, що за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.

Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Таким чином, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов’язання, має містити умови отримання позичальником у борг грошових коштів із зобов’язанням їх повернути та дату отримання цих коштів.

За своїми правовими характеристиками договір позики є реальною, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана в оригіналі розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. У разі пред’явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов’язання. З метою забезпечення правильного застосування ст.ст. 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

У цій справі суд апеляційної інстанції, ухвалюючи рішення про задоволення позову, виходив із того, що письмова форма договору позики внаслідок її реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й факту передачі грошової суми позичальнику. Оригінали боргових розписок надано суду позивачем, що доводить невиконання відповідачем своїх зобов’язань.

При цьому відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України, якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред’явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Встановивши, що грошові кошти відповідач взяв у позивача у борг, однак у розписках не зазначено строк повернення цих коштів, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що борг має бути повернутий у порядку та строки, встановлені ч. 1 ст. 1049 ЦК України, тобто протягом тридцяти днів від дня пред’явлення позикодавцем вимоги про це.

Підготував Леонід Лазебний

Повний текст рішення

Читати далі

Судова практика

Недійсність паспорта сторони договору купівлі-продажу не є підставою для визнання договору недійсним

Опубліковано

on

2 грудня 2020 р. Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 759/22877/19 відмовив у задоволенні касаційної скарги позивача, який вимагав визнання недійсним договору купівлі-продажу через відсутність у його паспорті фотокартки у зв’язку із досягненням двадцятип’ятирічного віку при підписанні договору.

Продавець звернувся до суду з позовом до покупця про визнання договору купівлі-продажу автомобіля недійсним.

Позивач посилався на те, що договір купівлі-продажу автомобіля, укладений між ним та відповідачем, підлягає визнанню недійсним, оскільки на час укладення договору був недійсним його паспорт у зв’язку із тим, що до нього не вклеєно фотокартку після досягнення двадцятип’ятирічного віку.

Рішенням суду першої інстанції, залишеним без змін апеляційним судом, у задоволенні позову відмовлено з тих мотивів, що позивачем не надано доказів, які б обґрунтовували заявлені позовні вимоги та свідчили про порушення його прав при укладенні договору купівлі-продажу транспортного засобу. Та обставина, що на момент укладення договору купівлі-продажу автомобіля у паспорті позивача не була вклеєна фотокартка у зв`язку із досягненням ним двадцятип’ятирічного віку не свідчить про невідповідність волевиявлення відчужувача автомобіля на його продаж, зважаючи, зокрема, на той факт, що позивачем не заперечувались обставини укладення договору та факт його підписання.

У касаційній скарзі позивач наполягав, що паспорт, в якому не вклеєно таких фотокарток при досягненні його власником зазначеного віку, вважається недійсним, що визначено у п. 8 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 р. № 2503-ХІІ. Недійсність паспорту громадянина України має наслідком недійсність правочину, при укладенні якого було використано недійсний паспорт.

Верховний Суд вказав, що вирішуючи спір, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, правильно встановив, що позивачем не надано належних доказів, які б безспірно підтверджували наявність правових підстав для визнання оспореного правочину, укладеного між сторонами спору, недійсним: недотримання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 13, 5 та 6 ст. 203 ЦК України.

Відсутність у паспорті позивача фотокартки у зв’язку із досягненням двадцятип’ятирічного віку не є безумовною підставою для визнання договору купівлі-продажу транспортного засобу недійсним відповідно до ст. 215 ЦК України із урахуванням встановлених у цій справі обставин.

Згідно з матеріалами справи позивач не заперечував добровільне укладення ним договору купівлі-продажу.

Відповідно до Положення про паспорт громадянина до паспортної книжечки при досягненні громадянином 25- і 45-річного віку вклеюються нові фотокартки, що відповідають його вікові. Паспорт, в якому не вклеєно таких фотокарток при досягненні його власником зазначеного віку, вважається недійсним.

Враховуючи те, що сторони договору купівлі-продажу не мали сумніву в ідентичності особи кожної з них, знали про наявність дефекту паспорта позивача, договір купівлі-продажу вчинили за взаємною згодою, зокрема добровільні дії позивача були спрямовані на відчуження транспортного засобу, подання ним особисто документів, необхідних для перереєстрації транспортного засобу, недійсність паспорта позивача не може бути підставою для задоволення його позовних вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу, укладеного між сторонами у справі.

Підготував Леонід Лазебний

Повний текст рішення

Читати далі

Новини на емейл

Правові новини від LexInform.

Один раз на день. Найактуальніше.

Facebook

TWITTER

Календар юриста

В тренді

© ТОВ "АКТИВЛЕКС", 2018-2020
Використання матеріалів сайту лише за умови посилання (для інтернет-видань - гіперпосилання) на LEXINFORM.COM.UA
Всі права на матеріали, розміщені на порталі LEXINFORM.COM.UA охороняються відповідно до законодавства України.

Telegram