Захист порушеного права в разі пропущення строків позовної давності - LexInform: Правові та юридичні новини, юридична практика, коментарі
Connect with us

Судова практика

Захист порушеного права в разі пропущення строків позовної давності

Дата публікації:

Євген МОРОЗОВ,
адвокат

Поважні причини пропуску строків позовної давності та захист порушеного права в разі їх пропущення.

Двадцять дев’ятого грудня 2020 року  Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 909/1165/19 (ЄДРСРУ № 93999548) досліджував питання застосування строків позовної давності як підстави для відмови в позові. Початок перебігу позовної давності обчислюється за правилами статті 261 Цивільного кодексу України, частина перша якої пов’язує його з днем, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться в статті 261 Цивільного кодексу України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов’язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права й саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого частиною 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України, про обов’язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Найважливіші юридичні новини. Підписуйтесь на LexInform в Telegram

Для визначення моменту виникнення права на позов важливим є як об’єктивні (сам факт порушення права), так і суб’єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) моменти. При цьому за змістом зазначеної норми (ст. 261 ЦК України) законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й об’єктивної можливості цієї особи знати про ці факти. Якщо встановити день, коли особа довідалась про порушення права або про особу, яка його порушила, неможливо, або наявні докази того, що особа не знала про порушення права, хоч за наявних умов повинна була знати про це, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа повинна була довідатися про порушення свого права.

Під можливістю довідатисья про порушення права або про особу, яка його порушила, в цьому випадку слід розуміти передбачувану неминучість інформування особи про такі обставини, або існування в особи певних зобов’язань, як міри належної поведінки, в результаті виконання яких вона мала б змогу дізнатися про відповідні протиправні дії та того, хто їх вчинив.

Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовної вимоги. Тобто перш ніж застосувати позовну давність суд має з’ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в задоволенні позову через його необґрунтованість. Лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла, і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє в позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем.

Такі правові висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц; від 31 жовтня 2018 року у справі № 367/6105/16-ц; від 7 листопада 2018 року у справі № 575/476/16-ц; від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункт 73); від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (пункт 80); від 5 грудня 2018 року у справах № 522/2202/15-ц (пункт 61); № 522/2201/15-ц (пункт 62) та № 522/2110/15-ц (пункт 61); від 7 серпня 2019 року у справі № 2004/1979/12 (пункт 71); від 18 грудня 2019 року у справі № 522/1029/18 (пункт 134); від 16 червня 2020 року у справі № 372/266/15-ц (пункт 51).

Статтею 264 Цивільного кодексу України визначено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов’язку. Позовна давність переривається в разі пред’явлення особою позову до одного з кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Пред’явлення позову до суду — це реалізація позивачем права на звернення до суду. Саме з цією процесуальною дією пов’язується початок процесу в справі. Відповідно до вимог процесуального законодавства суддя відкриває провадження у справі не інакше, як на підставі заяви, поданої й оформленої в порядку, встановленому процесуальним кодексом.

Виходячи з аналізу наведених норм, перебіг позовної давності шляхом пред’явлення позову може перериватися в разі звернення позивача до суду, в тому числі й направлення позовної заяви поштою, здійсненого з додержанням вимог процесуального законодавства. Якщо суд у прийнятті позовної заяви відмовив або повернув її, то перебіг позовної давності не переривається. Не перериває перебігу такого строку й подання позову з недодержанням правил підвідомчості, а також з іншим предметом спору та з іншими матеріально-правовими підставами. В разі подання позову з недодержанням правил підсудності й наступного саме закриття провадження у справі, а не відмови або повернення позову, подання такого позову перериває перебіг позовної давності.

Закон не наводить переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права, у випадку подання позову з пропуском строку позовної давності, дане питання віднесено до компетенції суду, який розглядає судову справу по суті заявлених вимог. До висновку про поважність причин пропуску строку позовної давності можна дійти лише після дослідження всіх фактичних обставин та оцінки доказів у кожній конкретній справі. При цьому поважними причинами при пропущенні позовної давності є такі обставини, які роблять своєчасне пред’явлення позову неможливим або ускладненим. При цьому, наголосив у постанові Верховний Суд, очевидно, що перебування справи в провадженні судових органів, вчинення в ній передбачених законом дій, на думку добросовісного й розсудливого спостерігача, виключає необхідність вчинення процесуальних дій, спрямованих на припинення цього процесу, а саме подачі заяв про закриття провадження у справі, подачі позовів у порядку іншого судочинства тощо. За таких обставин є неправильним та несправедливим покладення виключно на позивача відповідальності за помилку у визначенні підвідомчості відповідної справи й позбавлення його права на захист у спірних правовідносинах.

Вказані висновки викладені в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.04.2019 р. у справі № 902/326/16 та від 24.09.2019 р. у справі № 922/1151/18, постанові Верховного Суду у складі колегії суддів об’єднаної палати Касаційного господарського суду від 15.05.2020 р. у справі № 922/1467/19, постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 07.09.2020 р. у справі № 904/1080/19.6.14 та від 28 жовтня 2020 року у справі № 910/10963/19.

Відповідно до статті 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлена тривалістю в три роки. Якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною в справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов’язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 Цивільного кодексу України й вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв’язку зі спливом позовної давності, або, за наявності поважних причин її пропущення, захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір із посиланням на зазначену норму).

Аналогічну правову позицію викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.11.2019 р. у справі № 911/3677/17. При цьому Верховний Суд звертає увагу, що частиною п’ятою статті 267 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Висновок

Отже, чинне законодавство не наводить переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права, у випадку подання позову з пропуском строку позовної давності. Тому дане питання віднесено до компетенції суду, який розглядає судову справу по суті заявлених вимог, однак у цьому випадку передумовою захисту порушеного права є подання клопотання про визнання поважними причин пропуску строку позовної давності.

Джерело: Юридичний вісник України

Судова практика

Позов про визнання переважного права на придбання відчужуваних корпоративних прав та часток не є належним способам захисту прав учасника товариства

Опубліковано

on

15 липня 2021 р. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі № 909/863/19 залишив без задоволення касаційну скаргу позивача, вказавши, що якщо позовні вимоги обґрунтовані посиланням на порушення переважного права на придбання частки у праві спільної часткової власності, належним способом захисту порушених прав позивача, який фактично прагне придбати таку відчужену частку іншого учасника, є позов про переведення на позивача прав і обов’язків покупця частки (частини частки).

Читайте також: Нотаріус є податковим агентом при посвідченні договору купівлі-продажу корпоративних прав між фізичними особами

Учасник Дочірнього підприємства звернувся до суду з позовом до власників 2/3 часток корпоративних прав у ДП про визнання переважного права на придбання корпоративних прав та часток у статутному капіталі ДП.

Мотивував позов тим, що відповідачі неправомірно відчужили як свої частки, так і належну позивачу 1/3 частину його корпоративних прав у зазначеному ДП, чим порушили як корпоративні права позивача, так і його переважне право на придбання часток інших учасників у статутному капіталі.

Найважливіші юридичні новини. Підписуйтесь на LexInform в Telegram

Рішенням господарського суду, залишеним без змін апеляційним судом, у позові відмовлено з тих мотивів, що визнання переваженого права на придбання корпоративних прав не є належним способом захисту порушеного права, оскільки корпоративні права не можуть переходити у власність, тобто не є об`єктом права власності. Об`єктом права власності є частка в статутному капіталі товариства.

Читайте також: Спір між фізичною особою, яка вважає себе власником частки в товаристві, і фізичною особою, яка володіє цією часткою, є корпоративним

Розглянувши касаційну скаргу позивача, Верховний Суд вказав, що позивач, заявляючи вимогу про визнання за ним переважного права на придбання відчужуваних корпоративних прав, фактично ототожнює такі різні поняття як «корпоративні права» (так звані «права з частки») з правами на частку, що не узгоджується з положеннями ст. 20 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» та ст. 362 ЦК України, які стосуються виключного переважного права на придбання саме частки, а не права з частки.

Позивач, звертаючись до суду з позовом у цій справі, фактично прагнув набути у власність частки інших учасників у статутному фонді (статутному капіталі) ДП.

Частиною 4 ст. 362 ЦК України передбачено, що у разі продажу частки у праві спільної часткової власності з порушенням переважного права купівлі співвласник може пред’явити до суду позов про переведення на нього прав та обов’язків покупця.

Читайте також: Учасник товариства, корпоративні права якого порушено внаслідок укладення директором товариства договору, має право ініціювати скликання загальних зборів учасників товариства для вирішення питання про звернення товариства з відповідним позовом до суду

Подібні положення містяться також і у ч. 5 ст. 20 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», відповідно до якої учасник товариства має право вимагати в судовому порядку переведення на себе прав і обов’язків покупця частки (частини частки), якщо переважне право такого учасника товариства є порушеним.

Якщо позовні вимоги обґрунтовані посиланням на порушення переважного права позивача на придбання частки у праві спільної часткової власності, належним способом захисту порушених прав позивача, який фактично прагне придбати таку відчужену частку іншого учасника, є позов про переведення на позивача прав і обов’язків покупця частки (частини частки). Саме такий спосіб захисту передбачений ч. 4 ст. 362 ЦК України та ч. 5 ст. 20 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю».

Належність та ефективність саме такого способу захисту порушених прав обумовлюється тим, що цей спосіб захисту безпосередньо передбачений законом та саме у такий спосіб (у разі задоволення позову) будуть відновлені порушені права/інтереси позивача. Саме по собі визнання судом за позивачем переважного права на придбання частки іншого учасника не призведе до захисту цього порушеного права (у разі, якщо будуть встановлені обставини наявності такого права та його порушення), оскільки фактично таке визнання буде декларативним, що не тягне за собою значущих для позивача наслідків у вигляді набуття права на частки інших учасників товариства.

Подання позову у цій справі про визнання за позивачем переважного права на придбання відчужуваних корпоративних прав та часток у статутному фонді (статутному капіталі) ДП   при наявності поданого позивачем іншого позову про визнання недійсним рішення загальних зборів та переведення на позивача прав та обов’язків покупця частки у статутному капіталі ДП, тобто з належним способом захисту, за яким відкрито провадження в іншій господарськиій справі, є надмірним.

Враховуючи те, що позовні вимоги у цій справі не відповідають належним та ефективним способам захисту, то відповідно не підлягають і розгляду по суті.

Підготував Леонід Лазебний

Повний текст рішення

Читати далі

Судова практика

Сама лише наявність надзвичайної ситуації на території Донецької області не була достатньою підставою для застосування переговорної процедури закупівлі у 2019 р.

Опубліковано

on

18 червня 2021 р. Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у справі № 905/72/20  відступив від висновку, викладеного у постанові ВС у справі № 905/1352/18 про те, що наявність на території Донецької області режиму надзвичайної ситуації, запровадженого Кабінетом Міністрів України, є достатньою підставою для застосування переговорної процедури закупівлі.

Заступник керівника місцевої прокуратури звернувся до суду в інтересах держави в особі офісу Державної аудиторської служби України до Комунального підприємства, Товариства з обмеженою відповідальністю про визнання недійсним рішення уповноважених осіб КП та визнання недійсним договору про закупівлю за переговорною процедурою через безпідставне застосування переговорної процедури закупівлі, та перевитрачання бюджетних коштів.

Читайте також: Десятки мільярдів гривень в обхід тендерів підуть на будівництво кільцевої дороги

Господарський суд своїм рішенням, залишеним без змін апеляційним судом, у задоволенні позову відмовив, посилаючись на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 6 серпня 2020 р. у справі № 905/1352/18, відповідно до якої проведення закупівлі за аналогічних обставин, узгоджується зі змістом ст. 35 Закону України «Про публічні закупівлі» (тут і далі – в редакції станом на момент виникнення спору).

Найважливіші юридичні новини. Підписуйтесь на LexInform в Telegram

Розглянувши касаційну скаргу позивача, Верховний Суд вказав, що згідно з п. 3 ч. 2 ст. 35 Закону України «Про публічні закупівлі» переговорна процедура закупівлі застосовується замовником як виняток у разі нагальної потреби у здійсненні закупівлі у зв`язку з виникненням особливих економічних чи соціальних обставин, що унеможливлюють дотримання замовниками строків для проведення тендеру, а саме пов`язаних з негайною ліквідацією наслідків надзвичайних ситуацій, а також наданням у встановленому порядку Україною гуманітарної допомоги іншим державам.

Читайте також: Послуги оцінщиків для Міноборони до 200 тис. грн – без тендеру

Суди попередніх інстанцій при вирішенні спору правильно виходили з того, що процедура закупівлі послуг з охорони об’єктів КП мала бути проведена КП з дотриманням вимог Закону України «Про публічні закупівлі». Діяльність як державних органів, так і органів місцевого самоврядування повинна бути спрямована не тільки на ліквідацію наслідків надзвичайних ситуацій, а, насамперед, на їх недопущення, а тому КП правомірно укладено спірний договір, шляхом проведення переговорної процедури закупівлі з метою недопущення припинення централізованого постачання технічної та питної води та з метою забезпечення гарантованих прав людини.

При цьому судами попередніх інстанцій не враховано, що відповідно до приписів пункту третього ч. 2 ст. 35 Закону України «Про публічні закупівлі» для застосування переговорної процедури має бути підтверджено виникнення особливих економічних чи соціальних обставин, що унеможливлюють додержання замовником строків проведення тендеру та наявність негативних наслідків надзвичайної ситуації і потреба в їх негайній ліквідації.

Читайте також: Акціонери дерибану, або Як АМКУ програв справу іноземному дилеру

Однак, КП при розгляді спору у цій справі, не обґрунтовано існування особливих економічних та соціальних обставин, пов`язаних з негайною ліквідацією наслідків надзвичайної ситуації.

Верховний Суд звернув увагу, що виключно наявність на території Донецької області режиму надзвичайної ситуації, запровадженого Кабінетом Міністрів України у 2015 р., без доведення існування обставин, що обумовлюють необхідність в негайній ліквідації цих наслідків, не могла бути достатньою підставою для застосування переговорної процедури закупівлі у 2019 р.

Отже, процедуру зазначеної закупівлі проведено із порушеннями вимог Закону України «Про публічні закупівлі», оскільки не було дотримано принципу добросовісної конкуренції серед учасників, а переможця торгів було визначено не в результаті конкурентного відбору, у зв’язку з чим рішення уповноважених осіб КП про визнання переможцем процедури закупівлі за переговорною процедурою є неправомірним, і це є підставою для визнання спірної закупівлі недійсною.

Верховний Суд дійшов висновку,  що застосування замовником переговорної процедури без наявності умов, визначених п. 3 ч. 2 ст. 35 Закону України «Про публічні закупівлі», є підставою для визнання недійсним договору як такого, що укладений з порушенням вимог ст. 35 Закону України «Про публічні закупівлі», скасував рішення господарського суду та постанову апеляційного суду, ухвалив нове рішення про задоволення позову.

Підготував Леонід Лазебний

Повний текст рішення

Читати далі

Судова практика

Позов до перевізника про стягнення штрафу за порушення термінів доставки пред’являється протягом 6 місяців після спливу 6 місяців для пред’явлення претензії та 3 місяців для відповіді на неї

Опубліковано

on

От

18 червня 2021 р. Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у справі № 910/11949/20 задовольнив касаційну скаргу позивача, який довів, що не порушив строків позовної давності.

ТОВ звернулося до суду з позовною заявою до АТ «Українська залізниця» про стягнення штрафу у зв’язку з порушенням термінів доставки вантажу відповідно до Статуту залізниць України (СЗ України).

Читайте також: Самого тільки визнання факту нестачі не досить для встановлення її обсягу

Рішенням господарського суду позов задоволено. Апеляційним судом рішення   скасовано, прийнято нове рішення, яким у позові відмовлено у зв’язку з пропуском строку позовної давності з обґрунтуванням, що помилковим є висновок місцевого господарського суду про те, що позов у даній справі може бути пред`явлений протягом 6 місяців після спливу 6-місячного строку, передбаченого для пред`явлення претензії та 3-місячного строку, передбаченого для надання відповіді на претензію, з посиланням на правові висновки, викладені в постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 4 березня 2020 р. у справі № 905/487/19, оскільки судом першої інстанції не враховано, що той висновок зроблено судом касаційної інстанції у справі, предметом позову в якій було відшкодування збитків внаслідок недостачі вантажу та, відповідно, виходячи з положень ст. 315 Господарського кодексу України. Натомість у цьому разі позивачем подано позовну заяву до суду з пропуском встановленого строку для захисту права.

Найважливіші юридичні новини. Підписуйтесь на LexInform в Telegram

Читайте також: Мультимодальні перевезення – на підставі єдиного договору

Розглянувши касаційну скаргу ТОВ, Верховний Суд вказав, що причиною спору зі справи стало питання про наявність або відсутність підстав для стягнення штрафу за порушення термінів доставки вантажу, і зокрема, про застосування у зв`язку з цим позовної давності.

Попередніми судовими інстанціями у цій справі встановлено обставини несвоєчасної доставки відповідачем вантажу вантажоодержувачам.

Відповідно до ст. 136 СЗ України позови до залізниць можуть бути пред`явлені у шестимісячний термін, що обчислюється відповідно до вимог ст. 134 цього Статуту, яким передбачено також і 6-місячний строк для пред`явлення претензії, з визначенням певних умов, обставин, підстав та строку його обмеження.

Частиною 5 ст. 307 ГК України, яка кореспондується з ч. 4 ст. 909 та ст. 920 ЦК України, встановлено, що умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб`єктів за цими перевезеннями визначаються транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами.

Читайте також: Захист порушеного права в разі пропущення строків позовної давності

Отже, ст.ст. 134, 136 СЗ України є спеціальними нормами, які регулюють питання перебігу позовної давності за позовами про відшкодування збитків внаслідок недостачі вантажобагажу. СЗ України затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 6 квітня 1998 р. № 457, і останні зміни до зазначених статей СЗ України вносилися постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2002 р. № 1973.

Статтею 315 ГК передбачено певні особливості обчислення позовної давності за договором перевезення; він також є спеціальним законом, який повинен застосовуватися до правовідносин сторін переважно щодо норм права як такий, що прийнятий пізніше та містить порядок обчислення позовної давності.

Відтак положення ст.ст. 134, 136 СЗ України слід застосовувати у системному зв`язку з положеннями ст. 315 ГК України таким чином, що позовна давність починає свій перебіг з дня одержання відповіді на пропозицію позивача або з дня закінчення строку, встановленою ч. 3 ст. 315 ГК України для відповіді на пропозицію. Враховуючи, що дотримання претензійного порядку  не є обов`язковим, у вирішенні питання про початок перебігу позовної давності у розумінні цієї норми ГК України слід виходити з того, що такий перебіг починається після закінчення строку пред`явлення претензії і строку її розгляду (ч.ч. 2 та 3 ст. 315 ГК України), незалежно від того, чи пред`являлася відповідна претензія до перевізника.

При цьому відсутність відомостей щодо звернення позивача до відповідача з претензією не впливає на порядок обчислення позовної давності, оскільки визначений законом строк, у межах якого особа має право звернутися до суду, не може починатися строком на реалізацію права на досудове врегулювання спору.

Аналогічний правовий висновок виклав Верховний Суд у постановах від 11 квітня 2019 р. у справі № 905/729/18, від 13 серпня 2019 р. у справі № 910/11614/18, від 10 вересня 2019 р. у справі № 905/2303/18.

Таким чином, позов до перевізника у цій справі мав бути пред`явлений протягом 6 місяців після спливу 6 – місячного строку, передбаченого для пред`явлення претензії, та 3 – місячного строку, передбаченого для надання відповіді на претензію, що узгоджується з положеннями ст.ст. 134, 136 СЗ України та ст. 315 ГК України.

Тому Верховний Суд не знайшов підстав для відступу від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 23 грудня 2019 р. у справі № 910/1002/19, від 2 грудня 2019 р. у справі № 910/3745/19 та від 9 квітня 2020 р. у справі № 910/6762/19, скасував постанову апеляційного суду, а рішення господарського суду залишив у силі.

Підготував Леонід Лазебний

Повний текст рішення

Читати далі

Новини на емейл

Правові новини від LexInform.

Один раз на день. Найактуальніше.

В тренді

© ТОВ "АКТИВЛЕКС", 2018-2021
Використання матеріалів сайту лише за умови посилання (для інтернет-видань - гіперпосилання) на LEXINFORM.COM.UA
Всі права на матеріали, розміщені на порталі LEXINFORM.COM.UA охороняються відповідно до законодавства України.

Вже йдете? Перш ніж Ви підете ...

Запрошуємо до нашого каналу Telegram

Не варто пропускати жодної актуальної новини ;)
close-link