Судова практика
Захист прав спадкоємця шляхом віндикації
Євген Морозов,
адвокат
Захист прав спадкоємця шляхом витребування майна з чужого незаконного володіння (віндикація).
Десятого липня минулого року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 757/11526/19-ц досліджував питання щодо захисту прав спадкоємця шляхом витребування майна з чужого незаконного володіння (віндикація). Згідно зі статтею 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Пунктом 3 частини першої статті 388 ЦК України встановлено, що в разі придбання майна за відплатним договором в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у випадку, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Згідно зі статтями 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцю на момент відкриття спадщини й не припинилися внаслідок його смерті.
У статті 1223 ЦК України визначено, що право на спадкування мають особи, визначені в заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261— 1265 цього Кодексу. Згідно з частиною п`ятою статті 1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини, яким відповідно до частини другої статті 1220 ЦК України є день смерті особи, або день, з якого вона оголошується померлою.
Отже, аналіз зазначених норм дає підстави дійти висновку про те, що спадкоємець, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, є її власником з часу її відкриття, а документом для підтвердження права власності на спадкове майно є свідоцтво на спадщину, отримане в установленому законодавством порядку. Водночас відсутність реєстрації права власності відповідно до Закону України «Про реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» не зумовлює позбавлення особи прав користування та володіння належним їй на праві власності майном (4 липня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 641/8266/16-ц, провадження № 61-5131св20 (ЄДРСРУ № 112087843).
У постанові Верховного Суду України від 23 січня 2013 року у справі № 6-164цс12 вказано, що в спадкоємця, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, права володіння та користування спадковим майном виникають із часу відкриття спадщини. Такий спадкоємець може захищати свої порушені права володіння та користування спадковим майном відповідно до глави 29 ЦК України. Якщо в складі спадщини, яку прийняв спадкоємець, є нерухоме майно, право розпорядження нерухомим майном виникає в нього з моменту державної реєстрації цього майна (ч. 2 ст. 1299 ЦК України). Спадкоємець, який прийняв у спадщину нерухоме майно, ще до його державної реєстрації має право витребовувати це майно від його добросовісного набувача з підстав, передбачених статтею 388 ЦК України, зокрема в разі, якщо воно вибуло з володіння спадкодавця поза волею останнього.
Аналогічні висновки містяться в постановах Верховного Суду від 14 квітня 2021 року в справі № 754/11747/18; від 23 лютого 2022 року у справі № 201/4783/19; від 07 грудня 2022 року у справі № 757/2618/14-ц; від 15 березня 2023 року у справі № 759/8653/17 та від 18 квітня 2023 року у справі № 674/839/21.
Таким чином, оскільки відповідно до статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, право на витребування майна від добросовісного набувача, передбачене статтею 388 ЦК України, переходить до спадкоємців власника. До подібного правового висновку дійшов Верховний Суд у постановах: від 20 квітня 2021 року у справі № 727/967/16-ц; від 22 червня 2022 року у справі № 335/8468/18; від 14 червня 2023 року у справі № 715/2438/21; від 14 червня 2023 року у справі № 757/23492/13-ц; від 19 червня 2023 року у справі № 521/4328/16 та інших.
При цьому Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що за загальним правилом, якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Задоволення віндикаційного позову, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Такий запис вноситься виключно в разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статтей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.
Близькі за змістом висновки наведені й у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (пункт 98); від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункти 115, 116); від 19 травня 2020 року у справі № 916/1608/18 (пункт 80); від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 та багатьох інших.
Отже, в тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статтей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог статтей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.
Подібні висновки викладені також і в інших постановах, зокрема в постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 522/7636/14-ц; від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17; від 16 червня 2020 року у справі № 372/266/15-ц; від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц та в постановах Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 462/5804/16-ц; від 26 лютого 2020 року у справі № 263/16124/17; від 08 липня 2020 року у справі № 462/5536/16-ц; від 01 грудня 2021 року у справі № 463/2340/17.
Крім цього, в постанові від 13 липня 2022 року у справі № 199/8324/19 за позовом про визнання протиправними рішень про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, скасування записів про державну реєстрацію права власності, Велика Палата Верховного Суду вказала про те, що якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, то ефективним способом захисту може бути позов про витребування нерухомого майна, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру прав. Натомість вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідними для відновлення його права.
Висновок. Звучить він коротко: задоволення віндикаційного позову спадкоємця про витребування майна є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру прав.
Джерело: Юридичний вісник України
