«Закон Савченко» застосовується тільки до того періоду тримання під вартою, коли він був чинний

23.03.2018 Верховний Суд визнав, що відповідно до ч. 2 ст. 5 Кримінального кодексу закон про кримінальну відповідальність, що встановлює злочинність діяння, посилює кримінальну відповідальність або іншим чином погіршує становище особи, не має зворотної дії в часі. Проте зворотна дія закону означає, що новий закон застосовується як до тих фактів і правовідносин, які виникли чи продовжують існувати після набрання цим актом законної сили, так і тих, що існували до цього. Водночас цей принцип не може тлумачитися як такий, що забороняє пряму дію закону, тобто дію або застосування цього закону до фактів і правовідносин, які виникли або тривають після набрання законом чинності.

1 березня 2018 р. Верховний Суд  своєю постановою у справі № 759/19973/15-к залишив без змін вирок апеляційного суду, яким скасовано вирок районного суду про засудження обвинуваченого на 4 роки позбавлення волі на підставі ч. 5 ст. 72 КК (зарахування строку попереднього ув’язнення з розрахунку один день попереднього ув’язнення за два дні позбавлення волі).

Апеляційний суд зазначений вирок місцевого суду скасував і постановив новий, яким засудив обвинуваченого за вчинення кримінального правопорушення на 8 років позбавлення волі.

У касаційній скарзі захисник вказував на неправильне застосування апеляційним судом положень ч. 5 ст. 72 КК щодо зарахування до строку покарання строку попереднього ув’язнення із розрахунку один день попереднього ув’язнення за два дні позбавлення волі лише до 20 червня 2017 року, тоді як, на думку захисника, відповідно до ст. 5 КК такі правила зарахування повинні поширюватися на весь строк попереднього ув’язнення особи, незалежно від подальшого внесення змін до цієї норми. Також захисник наполягав, що стороною обвинувачення в апеляційній скарзі не порушувалося питання про застосування ч. 5 ст. 72 КК, а тому апеляційний суд, визначивши цей строк у вироку, вийшов за межі апеляційної скарги, чим погіршив становище засудженого.

Дослідивши матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку, що оскільки попереднє ув’язнення має триваючий у часі характер і застосовувалося щодо обвинуваченого як до 20 червня 2017 року включно (тобто під час дії ч. 5 ст. 72 КК у редакції Закону України «Про внесення зміни до Кримінального кодексу України щодо удосконалення порядку зарахування судом строку попереднього ув’язнення у строк покарання» від 26 листопада 2015 р., який визначав правило зарахування попереднього ув’язнення у строк відбуття покарання з розрахунку один день попереднього ув’язнення за два дні позбавлення волі), так і після того, починаючи з 21 червня 2017 року (коли набрав чинності «Про внесення зміни до Кримінального кодексу України щодо правила складання покарань та зарахування строку попереднього ув’язнення» від 18 травня 2017 р., яким ч. 5 ст. 72 КК викладена в новій редакції, що передбачає зарахування попереднього ув’язнення з розрахунку один день попереднього ув’язнення за один день позбавлення волі), апеляційним судом з урахуванням положень ч. 2 ст. 5 КК було прийнято рішення про зарахування засудженому періоду попереднього ув’язнення, який мав місце до 20 червня 2017 року включно, за правилами ч. 5 ст. 72 КК у редакції  Закону України «Про внесення зміни до Кримінального кодексу України щодо удосконалення порядку зарахування судом строку попереднього ув’язнення у строк покарання» від 26 листопада 2015 р. (з урахування принципу заборони зворотної дії закону, який «іншим чином погіршує становище особи»), а періоду попереднього ув’язнення, який тривав, починаючи з 21 червня 2017 року, – за правилами ч. 5 ст. 72 КК у редакції Закону України «Про внесення зміни до Кримінального кодексу України щодо правила складання покарань та зарахування строку попереднього ув’язнення» від 18 травня 2017 р. (відповідно до принципу прямої дії закону). З огляду на це апеляційний суд правильно застосував положення ч. 5 ст. 72 КК.

Не погодився Суд з доводами захисника про те, що апеляційний суд у вироку, застосувавши положення ч. 5 ст. 72 КК, погіршив становище засудженого за власною ініціативою, без належних процесуальних підстав, оскільки про це не йшлося в апеляційній скарзі прокурора.

Відповідно до п. 2 ч. 4 ст. 374 КПК, ухвалюючи обвинувальний вирок, суд в його резолютивній частині зобов’язаний викласти рішення про залік досудового тримання під вартою, отже ухвалення апеляційним судом рішення про зарахування строку попереднього ув’язнення у строк відбування покарання не залежить від наявності таких вимог в апеляційних скаргах сторін, а обумовлене змістом закону.

Виходячи з цього, Верховний Суд постановив вирок апеляційного суду залишити без змін.

Леонід Лазебний

Повний текст рішення.

Поділитися

Твітнути