Connect with us

Lexinform™ - платформа важливої правової інформації.

Для правників усіх спеціалізацій - свіжі новини про найважливіші нормативні акти і законопроекти з погляду їх значущості, показові та прецедентні рішення судів, коментарі до цих рішень, юридичний аналіз правових позицій, зокрема – рішень Верховного Суду.

Правові новини охоплюють події в Україні, а також світові юридичні новини, які справляють вплив на нашу правову дійсність, в тому числі – на розвиток вітчизняного законодавства та правової системи в цілому.

Репортажі та фахові звіти про найцікавіші заходи в царині права дадуть можливість не лишити поза увагою жодної значної події, а календар прийдешніх науково-практичних конференцій, форумів, круглих столів, експертних нарад та інших зібрань, присвячених нагальним юридичним проблемам, - допоможе не пропустити майбутніх заходів.

Тут постійно накопичуються варіанти розв’язання складних правових питань, неординарні юридичні висновки, аналітичні матеріали з практики правозастосування, досудового розв’язання спорів, зокрема арбітражу і медіації.

Автори - досвідчені адвокати, знані фахівці з різних галузей права пропонують власне тлумачення норм права та випробувані практичні прийоми, переможні правові аргументи для судового спору.

Судова практика

«Закон Савченко» застосовується тільки до того періоду тримання під вартою, коли він був чинний

Опубліковано

on

23.03.2018 Верховний Суд визнав, що відповідно до ч. 2 ст. 5 Кримінального кодексу закон про кримінальну відповідальність, що встановлює злочинність діяння, посилює кримінальну відповідальність або іншим чином погіршує становище особи, не має зворотної дії в часі. Проте зворотна дія закону означає, що новий закон застосовується як до тих фактів і правовідносин, які виникли чи продовжують існувати після набрання цим актом законної сили, так і тих, що існували до цього. Водночас цей принцип не може тлумачитися як такий, що забороняє пряму дію закону, тобто дію або застосування цього закону до фактів і правовідносин, які виникли або тривають після набрання законом чинності.

1 березня 2018 р. Верховний Суд  своєю постановою у справі № 759/19973/15-к залишив без змін вирок апеляційного суду, яким скасовано вирок районного суду про засудження обвинуваченого на 4 роки позбавлення волі на підставі ч. 5 ст. 72 КК (зарахування строку попереднього ув’язнення з розрахунку один день попереднього ув’язнення за два дні позбавлення волі).

Апеляційний суд зазначений вирок місцевого суду скасував і постановив новий, яким засудив обвинуваченого за вчинення кримінального правопорушення на 8 років позбавлення волі.

У касаційній скарзі захисник вказував на неправильне застосування апеляційним судом положень ч. 5 ст. 72 КК щодо зарахування до строку покарання строку попереднього ув’язнення із розрахунку один день попереднього ув’язнення за два дні позбавлення волі лише до 20 червня 2017 року, тоді як, на думку захисника, відповідно до ст. 5 КК такі правила зарахування повинні поширюватися на весь строк попереднього ув’язнення особи, незалежно від подальшого внесення змін до цієї норми. Також захисник наполягав, що стороною обвинувачення в апеляційній скарзі не порушувалося питання про застосування ч. 5 ст. 72 КК, а тому апеляційний суд, визначивши цей строк у вироку, вийшов за межі апеляційної скарги, чим погіршив становище засудженого.

Дослідивши матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку, що оскільки попереднє ув’язнення має триваючий у часі характер і застосовувалося щодо обвинуваченого як до 20 червня 2017 року включно (тобто під час дії ч. 5 ст. 72 КК у редакції Закону України «Про внесення зміни до Кримінального кодексу України щодо удосконалення порядку зарахування судом строку попереднього ув’язнення у строк покарання» від 26 листопада 2015 р., який визначав правило зарахування попереднього ув’язнення у строк відбуття покарання з розрахунку один день попереднього ув’язнення за два дні позбавлення волі), так і після того, починаючи з 21 червня 2017 року (коли набрав чинності «Про внесення зміни до Кримінального кодексу України щодо правила складання покарань та зарахування строку попереднього ув’язнення» від 18 травня 2017 р., яким ч. 5 ст. 72 КК викладена в новій редакції, що передбачає зарахування попереднього ув’язнення з розрахунку один день попереднього ув’язнення за один день позбавлення волі), апеляційним судом з урахуванням положень ч. 2 ст. 5 КК було прийнято рішення про зарахування засудженому періоду попереднього ув’язнення, який мав місце до 20 червня 2017 року включно, за правилами ч. 5 ст. 72 КК у редакції  Закону України «Про внесення зміни до Кримінального кодексу України щодо удосконалення порядку зарахування судом строку попереднього ув’язнення у строк покарання» від 26 листопада 2015 р. (з урахування принципу заборони зворотної дії закону, який «іншим чином погіршує становище особи»), а періоду попереднього ув’язнення, який тривав, починаючи з 21 червня 2017 року, – за правилами ч. 5 ст. 72 КК у редакції Закону України «Про внесення зміни до Кримінального кодексу України щодо правила складання покарань та зарахування строку попереднього ув’язнення» від 18 травня 2017 р. (відповідно до принципу прямої дії закону). З огляду на це апеляційний суд правильно застосував положення ч. 5 ст. 72 КК.

Не погодився Суд з доводами захисника про те, що апеляційний суд у вироку, застосувавши положення ч. 5 ст. 72 КК, погіршив становище засудженого за власною ініціативою, без належних процесуальних підстав, оскільки про це не йшлося в апеляційній скарзі прокурора.

Відповідно до п. 2 ч. 4 ст. 374 КПК, ухвалюючи обвинувальний вирок, суд в його резолютивній частині зобов’язаний викласти рішення про залік досудового тримання під вартою, отже ухвалення апеляційним судом рішення про зарахування строку попереднього ув’язнення у строк відбування покарання не залежить від наявності таких вимог в апеляційних скаргах сторін, а обумовлене змістом закону.

Виходячи з цього, Верховний Суд постановив вирок апеляційного суду залишити без змін.

Леонід Лазебний

Рішення в ЄДРСР

Читати далі
Клікніть для коментування

Залишати коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

This site uses Akismet to reduce spam. Learn how your comment data is processed.

Судова практика

Представник не може вчиняти від імені довірителя правочин у власних інтересах

Опубліковано

on

От

Верховний Суд: Правочин завжди має вчинятися в інтересах сторони, яку представляють. З метою забезпечення інтересів довірителя представнику заборонено вчиняти правочин у своїх інтересах або в інтересах іншої особи. Представник не може вчиняти від імені особи, яку він представляє, правочин щодо себе особисто або іншим шляхом на шкоду інтересам довірителя, у тому числі на користь інших осіб.

Особа з інвалідністю ІІ групи (з вадами зору) звернулася до суду з позовом про визнання договору дарування квартири та довіреності недійсними. Позовні вимоги обґрунтовувала тим, що через вади зору була введена в оману, підписала договір про дарування власної квартири та довіреність, не маючи такого наміру. Нотаріус під час укладення оспорюваних правочинів не зачитала їй текстів договору та довіреності про право представляти інтереси довірителя в державних органах та недержавних організаціях з приводу переоформлення квартири на відповідача.

Рішенням міського суду у задоволенні позову відмовлено з огляду на те, що позивач не змогла довести умисел відповідача ввести її в оману та заволодіти квартирою.

Апеляційним судом ухвалено нове рішення, яким договір дарування та довіреність визнано недійсними, оскільки районний суд не взяв до уваги порушення порядку вчинення нотаріальних дій.

Верховний Суд постановою у справі № 755/1009/15-ц залишив без змін рішення апеляційного суду та наголосив, що у текстах оспорюваних довіреності та договору дарування відсутні відмітки про те, що нотаріусом вголос прочитано позивачу тексти документів, які посвідчувалися.

Суд звернувся до ст. 215 ЦК України, за якою умовою недійсності правочину є недотримання вимог ст. 203 ЦК щодо вільного волевиявлення особи щодо правочину та його відповідності внутрішній волі.

Приписами ст. 229 ЦК України встановлено, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Згідно з роз’ясненнями, викладеними у п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 р. № 9 «Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними» правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним.

Верховний Суд у своєму рішенні також послався на п. 16 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, де визначено, що «якщо  фізична особа, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії є сліпою, нотаріус, крім того, прочитує їй текст документа, про що на документі робиться відповідна відмітка. Якщо сліпа особа  письменна, вона сама підписує документ».

Відповідно до ч. 3 ст. 45 Закону України «Про нотаріат»  (у редакції чинній на час посвідчення оспорюваних довіреності та договору дарування), якщо фізична особа внаслідок фізичної вади або хвороби не може власноручно підписати документ, то за її дорученням у її присутності та в присутності нотаріуса цей документ може підписати інша особа. Про причини, з яких фізична особа, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії, не могла підписати документ, зазначається у посвідчувальному написі. Правочин за особу, яка не може його підписати, не може підписувати особа, на користь або за участю якої його посвідчено.

Неспроможність позивачки підписати документ (неписьменність) не підтверджена доказами у справі, а в посвідчувальних написах не зазначено про причини їх підписання іншою особою та не зроблено відмітки про прочитання текстів документів нотаріусом вголос.

Отже, колегія суддів залишила без змін рішення апеляційного суду, а отже підтримала його висновок про те, що порушення приватним нотаріусом порядку вчинення нотаріальних дій впливає на дійсність посвідчуваного правочину.

Леонід Лазебний

Рішення в ЄДРСР

Читати далі

Судова практика

Чи доводять вину позивача пояснення, викладені в позові?

Опубліковано

on

От

Верховний Суд критично поставився до посилання скаржника на те, що судами першої та апеляційної інстанцій не враховані  пояснення позивача в позовній заяві, в яких він, на думку відповідача, визнає вчинення адміністративного правопорушення.

10 травня 2018 р. Верховний Суд постановою у справі № 524/4440/17 залишив без змін рішення судів першої та другої інстанцій, якими скасовано постанову про притягнення особи (позивача, водія) до адмінвідповідальності через недоведеність факту правопорушення.

Водій мопеда був визнаний винним у порушенні правил дорожнього руху, оскільки не мав при собі та не пред’явив страхового поліс інспектору патрульної поліції, який, відповідно, наклав штраф на водія у розмірі 425,00 грн.

Той звернувся до суду з адміністративним позовом до інспектора патрульної поліції, просив скасувати постанову про застосування штрафу та закрити відносно нього провадження в справі про адміністративне правопорушення.

Суди першої та апеляційної інстанцій визнали протиправною та скасувати постанову про скоєння адміністративного правопорушення, оскільки відповідач не надав допустимих та належних доказів порушення позивачем ПДР.

Управління патрульної поліції звернулося з касаційною скаргою, в якій стверджувалося, що водії зобов’язані мати при собі страховий поліс і патрульні поліцейські мають право на перевірку такого полісу, а вчинення позивачем адміністративного правопорушення підтверджується його поясненнями, викладеними в позові.

Верховний Суд зазначив, що притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності факту правопорушення та вини особи, підтвердженої належними доказами.

Не заперечуючи факту, що відповідно до Закону України «Про Національну поліцію» інспектори мають право перевірити наявність у громадян страхового полісу, Суд зазначив, що, як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, будь-яких доказів, які б свідчили про вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 126 КУпАП, відповідачем не надано.

Оскільки суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості перевіряти правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, інакше, аніж на підставі встановлених ними фактичних обставин справи, а в рішеннях судів окрім пояснень щодо обставин справи, жодних інших доказів Управління патрульної поліції не надало, колегія суддів погодилася з висновками судів попередніх інстанцій.

Верховний Суд постановив відхилити касаційну скаргу та залишити без змін рішення про скасування постанови.

Леонід Лазебний

Рішення в ЄДРСР

Читати далі

Судова практика

Чи уповноважений слідчий шматувати договір, а прокуратура – ігнорувати суд?

Опубліковано

on

От

Окружний адміністративний суд визнав протиправним дії та бездіяльність слідчих із проведення обшуку, не складення протоколу обшуку і нищення договору про надання правової допомоги відповідно до приписів п. 1 ч. 2 ст. 2 КАС України, тобто як такі, що вчинені не на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

30.05.2018 Кіровоградський окружний адміністративний суд рішенням у справі № П/811/1962/17 визнав протиправними дії оперативних співробітників щодо проникнення у житло та проведення обшуку.

Позивачі, яким не повідомлялося підозри у вчиненні кримінального правопорушення, звернулися до суду з заявою про визнання протиправними дій та бездіяльності під час проведення у них в оселі в м. Кропивницькому обшуку оперативними співробітниками та дільничним інспектором Дніпровського правління поліції ГУ НП в м. Києві, зокрема просили визнати протиправним:

  • проникнення до квартири;
  • не складення  протоколу обшуку;
  • недопущення адвокатів і зниження примірника договору про надання правової допомоги.

За матеріалами справи, ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва надано одноразове право конкретно визначеним слідчим та прокурорам протягом місяця провести обшук у квартирі за певною адресою в м. Кропивницькому.

Адміністративний суд дійшов до висновку, що вирішення позову належить до компетенції адміністративного судочинства, оскільки незаконні дії правоохоронними органами під час проведення обшуку житла порушують права власника та користувача.

В ході судового розгляду позивачі та свідки пояснили, що оперативні працівники, які не були одягнені у відповідну форму, без дозволу зайшли до помешкання, коли позивачі відкрили двері своїм адвокатам. В ухвалі про проведення слідчої дії прізвища оперативних працівників та інших осіб, які прибули для її проведення, не були зазначені.

Також ні під час проведення обшуку, ні в суді не було надано доручення, яким ця слідча дія їм доручалася. Суд зазначив, що проведення слідчих дій може доручатися іншим оперативним співробітникам, які не вказані в судовому рішенні, але жодна зі сторін не надала доказів існування такого доручення.

Окрім того, оперативною групою здійснювався відеозапис обшуку, який долучено як доказ до справи, на якому видно, що слідчий розірвав договір між позивачами та адвокатами про надання правової допомоги в межах кримінального провадження.

Київська місцева прокуратура відмовилась надавати суду будь-яку інформацію з цього питання, мотивуючим тим, що суд розглядає справу, яка йому не підсудна.

Також суд встановив, що відповідачі не склали протокол про проведення обшуку, хоча до обшуку залучалися поняті.

Отже, Кіровоградський окружний адміністративний суд встановив, що відповідачі провели обшук житла, не маючи на це повноважень, та визнав протиправними дії та бездіяльність працівників Дніпровського управління поліції ГУ НП в м. Києві щодо проведення обшуку в квартирі, нищення договору про надання правової допомоги адвокатом та не складення протоколу обшуку.

Леонід Лазебний

Рішення в ЄДРСР

Читати далі

В тренді