Судова практика
Затверджуючи угоду про визнання винуватості, суд не має перевіряти докази виконання обов’язків обвинуваченим
7 квітня 2020 р. Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у справі № 761/13021/19 залишив без задоволення касаційну скаргу прокурора, оскільки саме на нього, а не на суд покладається перевірка достовірності обставин, які мають бути враховані при укладенні угоди про визнання винуватості.
Вироком районного суду, залишеним без змін апеляційним судом, затверджено угоду про визнання винуватості, укладену між прокурором та підозрюваним.
У касаційній скарзі прокурор зазначає, що відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 469 КПК угода про визнання винуватості у провадженні щодо особливо тяжких злочинів, вчинених за попередньою змовою групою осіб, може бути укладена за умови викриття підозрюваним злочинних дій інших учасників групи чи інших вчинених групою злочинів, якщо повідомлена інформація буде підтверджена доказами. Однак доказів на підтвердження викриття підозрюваним інших учасників групи чи інших вчинених групою злочинів матеріали кримінального провадження не містять.
Залишаючи без задоволення касаційну скаргу, Верховний Суд зазначив, що як убачається з матеріалів кримінального провадження, на розгляд суду надійшла угода про визнання винуватості, укладена між прокурором та підозрюваним, згідно з якою останній беззастережно визнав вину у вчиненні інкримінованих йому злочинів, у тому числі передбаченого ч. 4 ст. 190 КК, що згідно зі ст. 12 КПК є особливо тяжким, погодився з призначенням узгодженого сторонами покарання та зобов’язався надавати стороні обвинувачення всю відому йому інформацію, що стосується цієї справи, не замовчувати факти щодо злочинів, учасників та своєї участі у злочині, співпрацювати зі стороною обвинувачення у викритті інших осіб, що причетні до вчинення інкримінованого йому злочину, а також інших кримінальних правопорушень, вчинених цими особами. Відповідно до п. 2 угоди при вирішенні питання про її укладення прокурором враховано, зокрема, викриття підозрюваним організатора особливо тяжкого злочину, вчиненого групою осіб. Також прокурором отримано письмову згоду потерпілого на укладення угоди.
Таким чином, перевіривши дотримання сторонами вимог ст. 472 КПК щодо змісту угоди про визнання винуватості, переконавшись у добровільності позиції підозрюваного, правильному розумінні останнім суті угоди та її наслідків, не знайшовши передбачених ч. 7 ст. 474 КПК обставин, які були б підставою відмови в затвердженні угоди, суд дійшов обґрунтованого висновку про можливість затвердження угоди з призначенням підозрюваному узгодженої сторонами міри покарання.
За змістом ст. 474 КПК перевірка доказів щодо викриття підозрюваним дій інших учасників групи чи інших вчинених групою злочинів не належить до повноважень суду при прийнятті рішення щодо затвердження угоди про визнання винуватості. Натомість відповідно до приписів ст. 470 КПК обов’язок враховувати ступінь та характер сприяння підозрюваного чи обвинуваченого у проведенні кримінального провадження щодо нього або інших осіб при укладенні угоди про визнання винуватості покладено саме на прокурора.
За наявності сумнівів у достовірності повідомленої підозрюваним інформації щодо викриття злочинних дій інших учасників групи чи інших вчинених групою злочинів прокурор на підставі ч. 1 ст. 474 КПК вправі був відкласти направлення до суду обвинувального акта з підписаною сторонами угодою до завершення проведення слідчих дій, необхідних для збирання та фіксації відповідних доказів, однак з огляду на вимоги касаційної скарги цього не зробив.
Разом із цим невиконання засудженим умов угоди може мати наслідки у вигляді скасування вироку, яким затверджено угоду, у межах передбаченої ст. 476 КПК процедури з направленням матеріалів провадження для завершення досудового розслідування в загальному порядку, а в окремих випадках за наявності для того підстав – притягнення особи до кримінальної відповідальності за ст. 389-1 КК.
Верховний Суд дійшов висновку, що зважаючи на згадані наслідки невиконання угоди, на суд при затвердженні угоди про визнання винуватості не можуть бути покладені інші обов’язки щодо перевірки можливості її затвердження, ніж ті, які прямо передбачені у ст. 474 КПК.
Підготував Леонід Лазебний