Судова практика
Здійснюючи кваліфікацію дій працівника поліції, який заподіяв тілесні ушкодження потерпілим, суд має звернути увагу на те, у зв’язку з чим їх було заподіяно
11 квітня 2023 р. Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у справі № 165/300/18 задовольнив частково касаційну скаргу захисника, який посилався на невідповідність ухвали апеляційного суду вимогам КПК.
Вироком міського суду засуджено працівника поліції за ч. 1 ст. 122 КК України за те, що він, будучи в складі групи реагування патрульної поліції прибув на місце події, де автомобіль злетів у кювет, та наніс потерпілим удари в різні ділянки тіла, після чого одягнув на них металеві кайданки.
Апеляційний суд змінив вирок місцевого суду та постановив звільнити засудженого від призначеного покарання за ч. 1 ст. 122 КК України у зв’язку з закінченням строків давності.
У касаційній скарзі захисник просив закрити кримінальне провадження щодо засудженого у зв’язку з відсутністю в діях останнього складу йому кримінального правопорушення.
Верховний Суд вказав, що суд апеляційної інстанції, залишаючи апеляційну скаргу сторони захисту без задоволення, належним чином не перевірив усіх доводів, відповідей на них не дав, не провів ретельного аналізу й оцінки обставин, на які посилався апелянт, що є неприпустимим з огляду на вимоги ст. 419 КПК України.
Захисник в апеляційній скарзі, зокрема, доводив, що в діях засудженого відсутній склад кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК України, оскільки він є працівником правоохоронного органу і його дії були спрямовані на затримання осіб, які вчинили кримінальне правопорушення, а тому вони охоплюються ст. 38 КК України, а відтак його дії не визнаються кримінально протиправними.
Перевірка доводів апеляційної скарги захисника щодо спрямованості дій засудженого на затримання осіб, які вчинили кримінальне правопорушення, мала істотне значення для прийняття законного та обґрунтованого судового рішення, і формальний підхід до перевірки таких тверджень є неприпустимим.
Захисник також звертав увагу апеляційного суду на те, що суд першої інстанції, ухвалюючи своє рішення про винуватість засудженого у вчиненні ним кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК України, належним чином не врахував вироку апеляційного суду в іншій справі, який стосується того ж самого часу, місця, що і в цьому кримінальному провадженні, за участі одних і тих же осіб, однак у іншому статусі. Зокрема у зазначеному судовому рішенні встановлено, що особа намагалася силою вирватися від затримання, а інші, застосовуючи фізичну силу, намагалися звільнити його та перешкодити заходам примусу зі сторони працівників поліції, які були застосовані з метою припинення протиправних дій цих осіб.
Зазначеним вище судовим рішенням дана кримінально-правова оцінка діям вказаних осіб та встановлена відповідальність за їх вчинення.
З вироку суду першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, слідує, що засуджений, будучи в складі групи реагування патрульної поліції діяв почасти на ґрунті особистих неприязних відносин з потерпілими, які раптово виникли під час конфлікту, перевищуючи свої службові повноваження, та умисно наніс потерпілим удари в різні ділянки тіла.
Тобто суд першої інстанції, встановив фактичні обставини провадження, допустив суперечності в своїх висновках щодо дій засудженого.
За таких обставин, Верховний Суд ухвалу апеляційного суду скасував і призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Підготував Леонід Лазебний
