Земельна ділянка і два конкуруючі інтереси: позиція Верховного Суду - LexInform: Правові та юридичні новини, юридична практика, коментарі
Connect with us

Судова практика

Земельна ділянка і два конкуруючі інтереси: позиція Верховного Суду

Дата публікації:

Порушення прав (правомірних очікувань) особи, яка звернулася із заявою про дозвіл на розробку проекту землеустрою — не сьогоднішня проблема українців. Нерідко виникає ситуація, коли на одну й ту ж ділянку претендують одразу кілька заявників. А далі в цій проблемі переплітаються приватні інтереси обох претендентів, бездіяльність місцевої влади, яка, власне, й стає першопричиною подальшого спору, судова практика і законодавство. От у цьому всьому ми й спробуємо розібратися в даній статті.

Читайте також: Земельна реформа і конституційність

Олексій ЗАХАРОВ
викладач кафедри загальноправових дисциплін Національної академії СБ України
Марія ШЕВЧЕНКО
викладач кафедри загальноправових дисциплін Національної академії СБ України

Щодо власне проблеми

Проблема, яка постала в цій справі, безумовно заслуговує на увагу Великої Палати Верховного Суду. Приймаючи її до свого провадження, ВПВС сформулювала її в такий спосіб:

Найважливіші юридичні новини. Підписуйтесь на LexInform в Telegram

– чи зумовлює отримання особою дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність (користування) виникнення в неї права (інтересу), що підлягають захисту, в тому числі й шляхом визнання незаконним рішення про надання у власність (користування) земельної ділянки іншій особі та оспорювання відповідного договору;

– чи можливе надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність (користування) кільком особам щодо однієї і тієї ж самої земельної ділянки;

– наявності (відсутності) порушення прав (інтересів) особи, якій першій надано дозвіл на розроблення документації із землеустрою на земельну ділянку;

– правових наслідків надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність (користування) кільком особам щодо однієї і тієї ж самої земельної ділянки;

– можливості оспорення особою, якій першій надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність (користування), актів органів державної влади або органів місцевого самоврядування, якими передано у власність (користування) цю ж саму земельну ділянку особі, яка отримала дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність (користування) пізніше.

Читайте також: Заборона відчуження стосується не всіх земельних ділянок сільгосппризначення, а лише окремих видів

Вирішення цієї проблеми лежить десь посередині між двома конкуруючими інтересами. Перший із них — інтерес приватної особи, яка намітила собі земельну ділянку для оформлення й подала клопотання про дозвіл на розробку документації із землеустрою та необхідні документи суб’єкту, вказаному в ст. 122 ЗК України. Однак через недобросовісність окремих працівників такого суб’єкта це клопотання не розглядається, а інші приватні особи, пов’язані зі згаданими недобросовісними працівниками, починають оформлювати ту саму земельну ділянку пізніше, але завершують цей процес. В цій ситуації інтерес приватної особи, яка звернулася до суб’єкта першою, звісно, порушено. Мусимо констатувати, що такі ситуації не просто зустрічаються на практиці. Насправді вони носять систематичний характер.

Другий інтерес — інтерес приватної особи, якій відмовляють у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою через те, що інша особа раніше вже звернулася за дозволом на розробку документації із землеустрою щодо тієї ж земельної ділянки, але в подальшому не оформляє її. Віднайти справедливий баланс між цими двома інтересами, здається, й означатиме вирішити дану справу. При цьому, наважимось вважати, Великій Палаті Верховного Суду доцільно взяти до уваги наступне:

Коли виникає законний інтерес

У силу яких саме дій в особи виникає законний інтерес і правомірне очікування на завершення оформлення земельної ділянки. Щоб законний інтерес особи, яка першою розпочала оформлення земельної ділянки, не був формальним чи теоретичним, він має базуватися на своєчасних і достатніх зусиллях, що їх така особа докладає для оформлення земельної ділянки. Як приклад візьмемо ухвалу від 12.02.2020 р., де Касаційний цивільний суд наводить справи, в яких Верховний Суд дійшов висновку, що таке очікування виникло в позивачів, які вчинили наступні дії: звернулися із заявою про надання дозволу на розробку документації із землеустрою; отримали такий дозвіл; розробили відповідну документацію; погодили її; звернулися із заявою до державного кадастрового реєстратора про формування земельної ділянки та отримали витяг з Державного земельного кадастру про формування такої ділянки.

Читайте також: Зміна цільового призначення земельної ділянки – без розроблення документації із землеустрою

Натомість у справі № 461/2132/17 Касаційний адміністративний суд 25.04.2018 року констатував, що законний інтерес виник у громадян, які лише звернулися із заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, у чому їм було відмовлено. На наше переконання, порушення прав (правомірних очікувань) особи, яка звернулася із заявою про дозвіл на розробку проекту землеустрою, може трапитись на самому ранньому етапі, як це було у згаданій справі № 461/2132/17. Якщо це трапляється, то особа, правомірні очікування якої вже порушені, на практиці стає позбавленою можливості вчиняти наступні дії щодо оформлення земельної ділянки, а саме навіть набувши право на розроблення документації із землеустрою за так званою мовчазною згодою, особа не може ані погодити таку документацію (особливо, коли орган погодження підпорядковується місцевій раді), ані сформувати земельну ділянку (в силу тенденційного тлумачення ст. 24 Закону «Про Державний земельний кадастр» органами погодження і державними кадастровими реєстраторами органів Держгеокадастру).

З огляду на це, здавалось би несправедливим встановлювати ту чи іншу стадію оформлення земельної ділянки (наприклад, присвоєння кадастрового номера), починаючи з якої правомірні очікування особи будуть визнаватися судами (а до якої — не будуть). Це спонукатиме недобросовісні суб’єкти владних повноважень створювати перешкоди таким особам якомога раніше й отримувати незаконні переваги від цього.

Мінімальна стадія правомірних очікувань

Вважаємо, що правомірні очікування на завершення оформлення земельної ділянки може мати тільки та особа, яка вчинила всі залежні від неї дії з такого оформлення, які лише можливо було вчинити до того дня, коли процес оформлення ділянки зупинився з причин незаконного рішення чи незаконної бездіяльності суб’єкта владних повноважень.

Читайте також: Закон «Про землеустрій» не дає визначення грубого порушення суб’єктом господарювання вимог нормативно-правових актів

З урахуванням наведеного мінімальною стадією правомірних очікувань є розроблена за мовчазною згодою документація із землеустрою, оскільки за чинним законодавством окремі відмови чи зволікання суб’єктів владних повноважень не можуть перешкодити особі розробити проект землеустрою. При цьому вважаємо, що такий критерій мінімальної стадії має застосовуватися у відповідних ситуаціях і ретроспективно. Розглянемо таку теоретичну ситуацію. Громадянин А. звернувся до місцевої ради із заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення йому в приватну власність ділянки для будівництва й обслуговування житлового будинку в певному місці, позначеному на графічних матеріалах. Місцева рада не розглянула цю заяву. Через 5 днів після громадянина А. і за день до сесії місцевої ради до неї звернувся громадянин Б. з аналогічною заявою, яка була розглянута радою й задоволена. Протягом наступних 25 днів громадянин Б. замовив проект землеустрою, виготовив і погодив його у відповідних органах та подав державному кадастровому реєстратору на формування ділянки й присвоєння кадастрового номеру. У цей же час громадянин А. лише на 30-й день набув право на розроблення проекту землеустрою без дозволу місцевої ради.

Таким чином, громадянин А. через неоднакове в порівнянні з громадянином Б., ставлення до нього, виявився позбавленим на практиці можливості розробити проект землеустрою раніше за громадянина Б. Тож надати перевагу громадянину Б. перед громадянином А. за суто об’єктивними критеріями видається несправедливим, оскільки в цьому разі така перевага була б «призом» за неоднакове ставлення до громадянина А. «Призом», при цьому незаконним, який би заохочував відповідне ставлення і в подальшому, таким собі «плодом отруєного дерева».

З іншого боку, якщо громадянин А., навіть маючи змогу укласти договір без дозволу місцевої ради, цього не робить, навряд чи можна говорити про наявність у нього законного інтересу в оформленні ділянки, адже укласти цей договір і повідомити про нього місцеву раду громадянинові А. нічого не заважало. Тим більше, що в реальному житті про громадянина Б. громадянин А. дізнається набагато пізніше, коли Б. ділянку вже буде надано.

За всіх цих умов видається, що навіть якщо громадянин А. замовить (за мовчазною згодою) і розробить проект землеустрою пізніше за громадянина Б., законні очікування громадянина А. все одно підлягатимуть захисту.

Правомірні очікування — часовий вимір

Скільки цей законний інтерес і правомірне очікування може тривати в часі (коли бездіяльність особи, в якої виникло правомірне очікування, свідчитиме про те, що цього очікування вже не існує). Без відповіді на це питання може виникнути ситуація, за якої суб’єкти владних повноважень відмовлятимуть у наданні дозволів, погодженні чи затвердженні документації із землеустрою з посиланням на те, що інша особа раніше вже приступила до оформлення саме цієї ділянки. При тому, що насправді ця інша особа не квапиться її оформляти, або й узагалі полишила цю ідею. За цих умов справедливий баланс між правом особи розпочати оформлення земельної ділянки й очікуваннями іншої особи, яка розпочала це робити раніше, але не докладає розумних і своєчасних зусиль для цього, вимагатиме прийняття рішення на користь особи, котра звернулася пізніше. Однак Велика Палата Верховного Суду, як нам видається, має надати нижчестоящим судам чіткий критерій, який дасть змогу віднаходити такий справедливий баланс.

Видається, що такий критерій можна так само отримати, виходячи з викладеного вище тесту своєчасних і достатніх зусиль: коли особа вчинила всі залежні від неї дії з оформлення ділянки, які тільки можливо було вчинити до того дня, коли процес її оформлення зупинився з причин незаконного рішення чи незаконної бездіяльності суб’єкта владних повноважень. Якщо закон не передбачає отримання погодження чи затвердження за мовчазною згодою, то весь період часу протягом незаконного зволікання суб’єкта владних повноважень із прийняттям відповідного рішення приватна особа має правомірні очікування і законний інтерес.

Читайте також: Правомірність надання дозволу на розроблення проекту землеустрою кільком особам залежить від добросовісності такої поведінки

При цьому незвернення до суду з вимогою про зобов’язання розглянути по суті клопотання чи документацію приватної особи такий строк не перериває, оскільки в разі задоволення позову прийняття законного рішення не гарантовано.

З другого боку, коли приватна особа отримує відмову чи інше негативне для неї рішення щодо її документації, збереження правомірних очікувань залежатиме від того, чи звернулася ця приватна особа до суду в розумний строк. Вважаємо за можливе застосувати за аналогією тут строк, встановлений для звернення до адміністративного суду, тобто 6 місяців. У тих же випадках, коли процес оформлення ділянки після виконання необхідних формальностей може просуватися далі (отримання рішень за мовчазною згодою, погодження меж ділянки із сусідами, які були належним чином повідомлені, але не прибули), правомірне очікування буде зберігатися в приватної особи виключно за умови негайного (тобто, наступного робочого дня) звернення з відповідними заявами згідно встановленого ЗК України порядку.

Правомірність реєстрації

Чи є правомірним визнавати незаконними рішення про реєстрацію земельної ділянки з присвоєнням їй кадастрового номеру, якщо під час такої реєстрації державний кадастровий реєстратор не знав і не міг знати про існування в іншого громадянина правомірних очікувань щодо цієї самої земельної ділянки? Це питання, переконані, надзвичайно хвилює всіх працівників у галузі земельних ресурсів як місцевих рад, так і органів Держгеокадастру. Дійсно, в разі зволікання місцевої ради з розглядом клопотання громадянина А. до державного кадастрового реєстратора надійде проект відведення громадянина Б, і він зареєструє ділянку за цим проектом, нічого не знаючи про громадянина А. та його потуги.

Однак не держава, не її посадові особи, а саме людина, її честь і гідність, визнаються в Україні згідно Конституції найвищою соціальною цінністю, а зміст і спрямованість діяльності держави визначається правами людини. Тому ми впевнені, що буде несправедливим відмовляти в захисті людині тільки тому, аби не запобігти визнанню незаконними рішень посадових осіб, про незаконність яких ці посадові особи в момент їх прийняття не знали. Зрештою, про притягнення до відповідальності за такі рішення не йдеться.

Питання про тотожність ділянки

Уся проблема у справі № 688/2908/16-ц сконцентрована на тім, що різні приватні особи конкурують між собою за одну й ту саму земельну ділянку. Тому судам в усіх випадках слід з’ясовувати, чи дійсно земельні ділянки, намічені до відведення в клопотаннях приватних осіб, збігаються або накладаються одна на одну. Технічно це зробити можливо виключно за допомогою спеціаліста чи судового експерта й тільки вивчивши документацію із землеустрою. З матеріалів клопотань як це зробити практично, адже в заяві про дозвіл на розробку проекту вказується тільки орієнтовне місце розташування ділянки без її координат.

У зв’язку з цим, нагадаємо, що проект землеустрою приватна особа має можливість замовити й розробити завжди, отримавши право на це за мовчазною згодою. Тому правомірні очікування підлягатимуть захисту судами лише в тому разі, якщо вони будуть мати точний геодезичний вираз (у вигляді каталогу координат з документації із землеустрою). Тільки в цьому випадку захист правомірних очікувань буде ефективним.

Дещо про юрисдикцію позовних вимог

Тепер щодо юрисдикції, яка змінюється після подання позову внаслідок набуття непозивачем речового права на спірну земельну ділянку. З огляду на все наведене, виникає питання про юрисдикцію позовних вимог приватної особи (громадянина А.) про скасування державної реєстрації земельної ділянки іншої приватної особи (громадянина Б.), яку було здійснено всупереч існуючому законному інтересу першої з цих приватних осіб. Як на наш погляд, Велика Палата Верховного Суду висловила дуже логічну правову позицію з цього питання. Згідно з висновками ВПВС, викладеними у постанові від 4 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16, якщо позивач не був заявником стосовно оскаржених ним реєстраційних дій, які були вчинені за заявою іншої особи, такий спір є спором про цивільне право незалежно від того, чи здійснено державну реєстрацію прав на нерухоме майно з дотриманням державним реєстратором вимог законодавства та чи заявляються, окрім вимог про скасування оспорюваного рішення, запису в державному реєстрі прав, вимоги про визнання недійсними правочинів, на підставі яких прийнято спірне рішення, здійснено оскаржуваний запис.

Натомість до юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома (кількома) суб’єктами стосовно їх прав та обов’язків у конкретних правових відносинах, в яких хоча б один суб’єкт законодавчо уповноважений владно керувати поведінкою іншого суб’єкта, а останній, відповідно, зобов’язаний виконувати вимоги та приписи такого суб’єкта владних повноважень (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 914/2006/17). Спір, що розглядається, не є спором між учасниками публічно-правових відносин, оскільки державний реєстратор, приймаючи оскаржуване рішення про державну реєстрацію земельної ділянки, не мав публічно-правових відносин саме з позивачем. Оскаржуване рішення про державну реєстрацію стосувалося реалізації та набуття третьою особою права власності на земельну ділянку.

Ця позиція — дуже логічна й переконлива. Однак вона має один недолік: перешкоджає ефективному поновленню в правах особи, чий законний інтерес (правомірне очікування) державою порушено. На наш погляд, оскільки в силу цієї позиції Великої Палати Верховного Суду приватна особа (громадянин А.) позбавлений можливості об’єднати в одному позові вимоги до суб’єктів, які зволікають чи незаконно відмовляють погоджувати його документацію із землеустрою з вимогами до цих самих суб’єктів про незаконність формування ділянки громадянину Б. без задоволення яких оформлення ним ділянки все одно не буде завершене в силу вимог ч. 6 ст. 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр». Вказана норма проголошує: підставою для відмови в здійсненні державної реєстрації земельної ділянки є знаходження в межах земельної ділянки, яку передбачається зареєструвати, іншої земельної ділянки або її частини.

Справа в тому, що про реєстрацію цієї ж ділянки за заявою іншого громадянина Б. громадянин А. дізнається, як правило, після того, як уже подано адміністративний позов із вимогами до суб’єктів владних повноважень, які випливають з порушень його, громадянина А., прав у процесі розгляду його клопотання чи документації. Необхідність розпочинати два паралельні процеси з тими й самими обставинами справи й доказами (в дуже значній кількості) в купі з додатковими адвокатськими гонорарами сама по собі матиме охолоджуючий ефект щодо позивачів. Ці паралельні процеси розвиватимуться в часі неузгоджено, і суддя в одному процесі оглядатиметься на перебіг іншого процесу.

По суті, оформлення земельної ділянки громадянину Б. є тільки продовженням незаконного зволікання чи незаконної відмови, яка первинно порушила права громадянина А. Ми переконані, що вимоги про скасування державної реєстрації ділянки громадянину Б, як такої, яку сформовано всупереч законним очікуванням громадянина А., є похідними від його вимог про визнання незаконними рішень чи бездіяльності відповідних суб’єктів у процесі розгляду його клопотання і документації вказаного цього громадянина. Тому ці вимоги мають розглядатися разом, в одній справі, і на наше переконання дана справа має ознаки адміністративної юрисдикції, оскільки первинна вимога належить до адміністративної юрисдикції.

Як післямова

Таким чином, вважаємо, що вирішуючи дане питання, слід врахувати 1) чи виник і 2) чи не перестав існувати у даній справі (та в подібних справах) законний інтерес і правомірне очікування особи, яка розпочала оформлення земельної ділянки, до такої ділянки, виходячи з такого критерію (тесту):

– чи особа вчинила всі залежні від неї дії з оформлення ділянки, які тільки можливо було вчинити до того дня, коли процес її оформлення зупинився з причин незаконного рішення чи незаконної бездіяльності суб’єкта владних повноважень;

– якщо такий законний інтерес і правомірне очікування існує — визнавати незаконними рішення про реєстрацію земельної ділянки з присвоєнням їй кадастрового номера, якщо під час такої реєстрації державний кадастровий реєстратор не знав і не міг знати про існування в іншого громадянина правомірних очікувань щодо цієї самої земельної ділянки;

— вирішувати ці питання завжди з опорою на геодезичні координати;

– відступити від правової позиції Великої Палати Верховного Суду у постанові від 15 січня 2020 року по справі № П/811/1047/16, провадження № 11-787апп19, та сформулювати правову позицію про те, що вимоги про скасування рішення державного кадастрового реєстратора про державну реєстрацію земельної ділянки, прийнятого не за заявою позивача, належать до адміністративної юрисдикції, якщо ці вимоги пов’язані (походять від вимог про визнання незаконними рішень, дій чи бездіяльності, допущених суб’єктами владних повноважень щодо позивача, у зв’язку з оформленням ним тієї ж самої земельної ділянки.

Джерело: Юридичний вісник України

Судова практика

Помилка у назві органу досудового розслідування, допущена прокурором у постанові про визначення підслідності, не впливає на законність цього рішення

Опубліковано

on

От

2 вересня 2021 р. Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у справі № 722/910/19 залишив без задоволення касаційну скаргу захисника, який стверджував про істотні порушення кримінального процесуального закону.

Вироком місцевого суду, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду, особу засуджено за ч. 1 ст. 115 КК України, за ч. 1 ст. 309 КК України.

У касаційній скарзі захисник зазначав, що при визначенні підслідності цього кримінального провадження допущено істотні порушення кримінального процесуального закону, на що не звернули уваги суди попередніх інстанцій.

Читайте також: Подача прокурором апеляційної скарги у підрозділ фельд’єгерського зв’язку в останній день передбаченого строку не вважається порушенням строку

Найважливіші юридичні новини. Підписуйтесь на LexInform в Telegram

Верховний Суд зазначив, що захисник вважає, що прокурор незаконно визначив підслідність цього кримінального провадження за слідчим відділом ВП ГУНП області, оскільки таке рішення суперечило постанові заступника прокурора області про визначення підслідності за СУ ГУНП. Як стверджував захисник, це потягло за собою незаконність прийнятого керівником місцевої прокуратури рішення про продовження досудового розслідування, ініційоване зазначеним відділенням поліції, та подальшого розслідування в цілому. При цьому захисник не послався на жодну норму кримінального процесуального закону, яку, на його думку, порушив прокурор.

Верховний Суд, визнав зазначені доводи надуманими, оскільки з матеріалів кримінального провадження видно, що прокурор відділу процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування територіальними органами поліції та підтримання державного обвинувачення управління нагляду у кримінальному провадженні був призначений на підставі постанови першого заступника прокурора області до групи прокурорів у цьому кримінальному провадженні.

Читайте також: Відсутність постанови про призначення прокурора у кримінальному провадженні обумовлює недопустимими зібраних під час розслідування доказів

Отже, визначення ним підслідності за одним із територіальних підрозділів ГУНП в входило до складу предмета прокурорського нагляду за додержанням законів під час проведення досудового розслідування у формі процесуального керівництва досудовим розслідуванням відповідно до ст. 36 КПК України. Підстав вважати, що визначення прокурором підслідності відбулося без дотримання правил, передбачених у ст.ст. 216 та 218 КПК України, у цьому конкретному випадку ВС не знайшов.

Крім того, Верховний Суд погодився з висновком суду апеляційної інстанції про те, що неправильне зазначення прокурором назви органу досудового розслідування в постанові є очевидною опискою і не впливає на законність цього рішення.

Підготував Леонід Лазебний

Повний текст рішення

Читати далі

Судова практика

Сам лише факт щомісячної сплати набувачем коштів відчужувачу не може вважатися належним виконанням умов договору довічного утримання

Опубліковано

on

От

18 серпня 2021 р. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 645/3284/19 скасував рішення апеляційного суду який помилково ототожнив поняття утримання та догляду.

Відчужувачка звернулася з позовом до набувачки про розірвання договору довічного утримання з огляду на невиконання відповідачкою його істотних умов.

Сторони уклали договір довічного утримання, за яким позивачка передала у власність відповідачки належну їй на праві власності трикімнатну квартиру. В свою чергу, відповідачка зобов’язалася довічно утримувати позивачку, надаючи їй необхідне харчування, одяг і забезпечуючи належний догляд та необхідну допомогу. Вартість харчування, одягу та необхідної допомоги сторони визначили в розмірі 400 грн щомісячно.

Читайте також: Подарувала бабуся будинок: обман має бути доведений у суді

Найважливіші юридичні новини. Підписуйтесь на LexInform в Telegram

Позивачка вказувала, що подальше виконання відповідачкою умов договору є неможливим через її відсутність на території України.

Рішенням районного суду позов задоволено з тих мотивів, що лише сплата грошових коштів у розмірі 400 грн щомісячно не може вважатися належним виконанням відповідачкою умов договору довічного утримання.

Апеляційним судом рішення скасовано та ухвалено нове, яким у задоволенні позову відмовлено у зв’язку з тим, що умовами укладеного між сторонами договору передбачено обов`язок відповідачки довічно утримувати позивачку, надаючи їй необхідне харчування, одяг і забезпечуючи за нею належний догляд та необхідну допомогу, а вартість такого утримання визначено сторонами в розмірі 400 грн щомісячно, які відповідачкою сплачуються належним чином. Сама по собі відсутність відповідачки протягом певного часу на території України не свідчить про неналежне виконання нею умов договору щодо надання утримання у передбаченому договором розмірі.

Читайте також: Не може бути підставою для визнання заяви про відмову від спадщини недійсною невиконання у подальшому домовленостей особою, на користь якої здійснена така відмова

У касаційній скарзі позивачка зазначала, що апеляційний суд помилково ототожнив поняття утримання та догляду, а перебування відповідачки за межами України свідчить про неможливість виконання нею обов’язків з догляду.

Верховний Суд вказав, що за договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов`язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно (ст. 744 ЦК України).

Тлумачення п. 1 ч. 1 ст. 755 ЦК України свідчить, що договір довічного утримання (догляду) може бути розірваний за рішенням суду за умови доведення відчужувачем факту порушення набувачем своїх обов`язків за договором довічного утримання (догляду), що може проявлятися у вигляді неповного чи неналежного забезпечення доглядом, допомогою, харчуванням відчужувача або у вигляді повного невиконання вказаних дій.

Читайте також: Нотаріус є податковим агентом при посвідченні договору довічного утримання між фізичними особами – вважають податківці

У цій справі позивачка посилалася на те, що відповідачка не спроможна забезпечити виконання взятих на себе зобов`язань за договором, до яких, зокрема, входить догляд за відчужувачем, оскільки перебуває за кордоном.

У договорі довічного утримання сторони погодили, що майновій оцінці в 400 грн підлягає виключно вартість харчування, одягу та необхідної допомоги. Належний догляд за відчужувачем є окремим обов`язком набувача, що передбачений в п. 5 договору.

Отже, Верховний Суд Вирішив, що встановивши, що відповідачка з 2018 р. проживає за межами України та на порушення умов договору не здійснює догляду за позивачкою, яка є особою похилого віку та потребує сторонньої допомоги, суд першої інстанції зробив правильний висновок про наявність підстав для задоволення позову та розірвання договору довічного утримання.

Водночас рішення апеляційного суду ухвалено без урахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постанові ВС від 19 червня 2019 р. в справі № 759/501/17, у зв’язку з чим Верховний Суд постанову апеляційного суду скасував, залишив у силі рішення суду першої інстанції.

Підготував Леонід Лазебний

Повний текст рішення

Читати далі

Судова практика

Зміна трудової функції, характеру роботи та функціональних обов’язків працівника є переведенням, а не переміщенням

Опубліковано

on

От

26 серпня 2021 р. Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 607/14453/20 залишив без задоволення касаційну скаргу роботодавця, який порушив трудові права позивача.

Лікар звернувся до суду з позовом до лікарні про скасування наказу про переміщення та поновлення на попередньому місці роботи.

На думку позивача його саме перевели на іншу роботу, оскільки посада, яку він обіймав та посада, на яку його перевели, є кардинально різними за складом посадових обов`язків, змінилися істотні умови праці, про що його завчасно не було повідомлено, унаслідок чого відповідачем допущено порушення положень ч. 3 ст. 32 КЗпП.

Рішенням міськрайонного суду, залишеним без змін апеляційним судом, позов задоволено з тих мотивів, що при винесенні відповідачем спірного наказу мало місце переведення позивача на іншу посаду, а не переміщення.

Найважливіші юридичні новини. Підписуйтесь на LexInform в Telegram

Читайте також: Звільненого без законної підстави працівника має бути поновлено на попередній роботі, а не на іншій рівнозначній посаді

У касаційній скарзі відповідач зазначав, що на підставі оспорюваного наказу позивач був переміщений, а не переведений, на інше місце роботи, оскільки мав продовжити роботу за тією самою спеціальністю, кваліфікацією і посадою, яка була передбачена трудовим договором на попередньому місці роботи, у межах тієї самої юридичної особи та місцевості. Зміна істотних умов праці позивача не може свідчити про незаконність спірного наказу.

Верховний Суд вказав, що у п. 31 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада  1992 р. № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» судам роз`яснено, що згідно зі ст. 32 КЗпП переведення на іншу роботу допускається тільки за згодою працівника. Переведенням на іншу роботу вважається доручення працівникові роботи, що не відповідає спеціальності, кваліфікації чи посаді, визначеній трудовим договором.

Читайте також: Зміну істотних умов праці може бути визнано законною тільки в тому разі, якщо доведено наявність змін в організації виробництва і праці

Не вважається переведенням, що потребує згоди працівника, переміщення його на тому ж підприємстві (в установі, організації) на інше робоче місце, в інший структурний підрозділ на території підприємства в межах тієї ж місцевості, доручення роботи на іншому механізмі або агрегаті при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою і з тими ж істотними умовами праці. Однак і переміщення не може бути безмотивним, не обумовленим інтересами виробництва.

Переміщення може здійснюватися тільки за умови, що не змінюється жодна з істотних умов трудового договору працівника.

Читайте також: Працівник, що припинив трудовий договір достроково, має сплати роботодавцю грошове відшкодування, якщо це обумовлено та погоджено сторонами договору

Аналогічні правові висновки містяться у постанові Верховного Суду України від 1 листопада 2017 р. у справі № 6-1471цс17.

Виходячи зі змісту ч. 3 ст. 32 КЗпП, зміна істотних умов праці включає зміну системи та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших. Перелік істотних умов праці не є вичерпним.

Про зміну істотних умов праці працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці (ч. 3 ст. 32 КЗпП). Якщо колишні істотні умови праці не може бути збережено, а працівник не згоден на продовження роботи в нових умовах, то трудовий договір припиняється за п. 6 ст. 36 КЗпП (ч. 4 ст. 32 КЗпП).

Ураховуючи викладене, Верховний Суд вирішив, що суди дійшли обґрунтованого висновку про те, що позивачу було змінено істотні умови праці, у зв`язку із чим відповідач мав його попередити за два місяці про такі зміни і у випадку згоди позивача на продовження роботи перевести його на запропоновану посаду, чи у випадку незгоди на продовження роботи звільнити на підставі п. 6 ч. 1 ст. 36 КЗпП. Проте фактично відбулося переведення позивача на іншу роботу без його згоди, яке названо переміщенням.

Доводи касаційної скарги про те, що зміна істотних умов праці позивача не може свідчити про незаконність спірного наказу відповідача суперечать положенням ч.ч. 3 та 4 ст. 32 КЗпП, аналіз яких свідчить про те, що переведення працівника на іншу роботу, в якій змінились істотні умови праці, можливе лише з його згоди.

Підготував Леонід Лазебний

Повний текст рішення

Читати далі

Новини на емейл

Правові новини від LexInform.

Один раз на день. Найактуальніше.

В тренді

© ТОВ "АКТИВЛЕКС", 2018-2021
Використання матеріалів сайту лише за умови посилання (для інтернет-видань - гіперпосилання) на LEXINFORM.COM.UA
Всі права на матеріали, розміщені на порталі LEXINFORM.COM.UA охороняються відповідно до законодавства України.

Вже йдете? Перш ніж Ви підете ...

Запрошуємо до нашого каналу Telegram

Не варто пропускати жодної актуальної новини ;)
close-link