Зізнання підсудного у злочині не позбавляє його права на оскарження вироку

Верховний Суд направив на новий розгляд справу, спираючись на рішення ЄСПЛ щодо засудженого, оскільки національні суди порушили «саму суть права».

За вироком суду у справі № 756/5578/15-к засуджений придбав наркотичний засіб, обіг якого обмежено, із загальним вмістом трамадолу 5 г, тобто у великому розмірі, за що його було засуджено за ч. 2 ст. 309 КК до 2 років 6 місяців позбавлення волі

Ухвалою апеляційного суду, залишеною без змін рішенням ВССУ, відмовлено у відкритті апеляційного провадження з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду й дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до ч. 3 ст. 349 КПК України, тому що апеляційна скарга заявника стосувалася питання правової кваліфікації дій, у вчиненні яких він зізнався.

Європейський Суд з прав людини за заявою засудженого постановив рішення, яке набуло статусу остаточного 25 жовтня 2017 р., в якому вказав на порушення національними судами ст. 2 Протоколу № 7 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а саме – позбавлення засудженого права на апеляційне оскарження вироку.

Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 27 лютого 2018 р. послалася на рішення ЄСПЛ, яким зокрема встановлено, що тлумачення відповідних положень національного законодавства, застосоване національними судами у справі заявника, не було «передбачуваним» і, застосовуючи його, національні суди порушили саму суть права заявника на подання апеляційної скарги.

Як встановив Європейський Суд, особа не оспорювала обставин, що стали підставою для його засудження, що могло означати відмову від деяких його процесуальних прав. Але така відмова не стосувалася права на апеляційне оскарження правової кваліфікації його дій. Оскільки обвинувачений звернувся з апеляційною скаргою, не можна стверджувати, що заявник відмовився від свого права на апеляцію.

Велика Палата вказала, що Протоколом № 7 до Конвенції передбачено право кожного, кого суд визнав винним у вчиненні кримінального правопорушення, на перегляд судом вищої інстанції факту визнання його вини або винесеного йому вироку (ст. 2). Реалізація цього права, включаючи підстави, на яких воно може бути здійснене, регулюється законом.

Суд апеляційної інстанції, відмовляючи у відкритті апеляційного провадження, застосував положення ч. 2 ст. 394 КПК України щодо особливостей апеляційного оскарження окремих судових рішень, не врахувавши, що ці особливості не стосуються можливості оскарження з інших підстав, не вказаних у ст. 394 КПК України, в тому числі і з підстави неправильної кваліфікації дій особи судом першої інстанції.

Ч. 2 ст. 394 КПК України, встановлює обмеження щодо можливості апеляційного оскарження судового рішення лише з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися та дослідження яких суд визнав недоцільним. Право на оскарження рішення суду з підстави неправильної кваліфікації дій процесуальним законом не обмежується.

Тобто норми КПК України не містять обмежень щодо оскарження в апеляційному порядку кримінально-правової кваліфікації дій, зокрема й у тих кримінальних провадженнях, у яких під час судового розгляду суд першої інстанції застосував ч. 3 ст. 349 КПК України і визнав недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорювалися.

Комітет міністрів Ради Європи у Рекомендації державам-членам від 19 січня 2000 р. № R(2000)2 «Щодо повторного розгляду або поновлення провадження у певних справах на національному рівні після прийняття рішень Європейським судом з прав людини» зазначив, що повторний розгляд справи, включаючи поновлення провадження, визнається адекватним способом поновлення прав і пропонується до застосування.

Так, Верховний Суд скасував попередні рішення судів та направив справу на новий розгляд до апеляційної інстанції.

Леонід Лазебний

Повний текст рішення.

Поділитися

Твітнути