Судова практика
Злісне невиконання особою свого обов’язку зі сплати аліментів не можна виправдовувати недоліками в роботі державних виконавців
15 листопада 2022 р. Верховний Суд колегією суддів Касаційного кримінального суду у справі № 191/4386/19 задовольнив касаційну скаргу прокурора на рішення судів, які визнали невинуватим неплатника аліментів.
Місцевий суд, з рішенням якого погодився й апеляційний, визнав невинуватим чоловіка за ч. 1 ст. 164 КК та виправдав через недоведеність в діянні складу кримінального правопорушення, а кримінальне провадження закрив, вважаючи, що невиконання судового рішення про стягнення аліментів відбувалося не у зв’язку зі злісним ухиленням обвинуваченого від сплати аліментів, а у зв’язку з неналежним ставленням працівників виконавчої служби, а також бухгалтерії підприємства за місцем роботи обвинуваченого до своїх обов’язків.
Розглянувши касаційну скаргу прокурора, Верховний Суд вказав, що відповідальність за ст. 164 КК настає у разі злісного ухилення від сплати встановлених рішенням суду коштів на утримання дітей (аліментів), а також злісне ухилення батьків від утримання неповнолітніх або непрацездатних дітей, що перебувають на їх утриманні.
Під злісним ухиленням від сплати коштів на утримання дітей (аліментів) або на утримання непрацездатних батьків слід розуміти такі дії боржника, спрямовані на невиконання рішення суду (приховування заробітку (доходу), зміна місця роботи чи місця проживання без повідомлення державного чи приватного виконавця тощо), які призвели до виникнення заборгованості зі сплати таких коштів у розмірі, що складається із сум виплат за три місяці відповідних платежів.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, фігурант у судовому засіданні не заперечував, що за рішенням місцевого суду він зобов’язаний сплачувати кошти (аліменти) на користь потерпілої на утримання сина.
На підставі виконавчого листа, виданого місцевим судом, державний виконавець відкрив виконавче провадження щодо фігуранта. Із підписок останнього видно, що йому роз’яснено зміст ст. 164 КК, його попереджено про кримінальну відповідальність за вимогами цієї статті КК та він зобов’язувався повідомляти державного виконавця про зміну місць проживання і роботи. У підписках наявний його підпис.
Таким чином, висновок місцевого суду про те, що надані стороною обвинувачення докази не містять відомостей стосовно попередження фігуранта про кримінальну відповідальність за ст. 164 КК до 29 серпня 2016 р., є необґрунтованим. Апеляційний суд не перевірив доводів апелянтів про безпідставність такого висновку суду та не надав їм належної оцінки.
У вироку суд зазначив, що державний виконавець не виконав усіх необхідних дій з метою встановлення дійсного місця проживання боржника, хоча останній декілька разів з’являвся до виконавчої служби. Однак ці висновки є немотивованими, оскільки повідомлення про зміну місця проживання було обов’язком фігуранта. Крім того, прокурор в апеляційній скарзі зазначав, що державний виконавець 7 жовтня 2014 р. направив виклик фігуранту за адресою його фактичного проживання. Ці доводи прокурора залишилися поза увагою суду апеляційної інстанції.
Відхиляючи доводи прокурора, апеляційний суд не надав оцінки документам, які надала виконавча служба, не перевірив доводів прокурора про безпідставність висновку місцевого суду щодо необізнаності фігуранта з приводу неотримання потерпілою аліментів, оскільки такий висновок спростовується його підписками, зокрема підпискою від 10 жовтня 2014 р., у якій він під підпис повідомлений про заборгованість, яка в нього виникла.
Посилання суду як на докази відсутності в діях фігуранта складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 164 КК, на показання свідка – державного виконавця про те, що аліменти фігурант сплачував, але не постійно, а також на акт державного виконавця, згідно з яким у зв’язку зі звільненням боржника з ТОВ виконавчий лист було направлено за територіальністю й на той час заборгованості зі сплати аліментів не було, також є недостатньо обґрунтованими, оскільки ці факти не спростовують наявності заборгованості за 5 років.
Висновок апеляційного суду про те, що матеріали кримінального провадження не містять жодних розрахунків заборгованості, теж є недостатньо мотивованим. У матеріалах провадження наявні копії розрахунків заборгованості, зроблені міськрайонним відділом державної виконавчої служби.
Верховний Суд у своїх рішеннях неодноразово зазначав, що злісне невиконання особою свого обов’язку зі сплати встановлених рішенням суду коштів на утримання дітей не може виправдовуватися недоліками у роботі державних виконавців (постанова від 19 серпня 2021 р., справа № 175/3922/19; постанова від 24 липня 2018 р., справа № 221/2222/16-к).
Отже, Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду та призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Підготував Леонід Лазебний
