Судова практика
Зміна ставлення однієї зі сторін до наслідків укладеного договору про поділ майна подружжя не є підставою для визнання договору недійсним
18 листопада 2021 р. Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 661/1093/20 відмовив у задоволенні касаційної скарги позивача, який не довів вчинення правочину під впливом помилки.
Чоловік звернувся до суду із позовом до колишньої дружини про визнання договору про поділ нерухомого майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, недійсним, посилаючись на те, що під час укладення договору про поділ майна, помилився щодо обставин, які мають значення, оскільки не був ознайомлений з вимогами цивільного законодавства та при підписанні договору вважав, що у разі поділу майна будинок буде поділено між ними порівну, та наміру на відчуження належної йому частини будинку він не мав. Іншого житла він не має, а відповідачка після розірвання шлюбу, вживає заходи щодо його виселення.
Рішенням міського суду, залишеним без змін апеляційним судом, у задоволені позовних вимог відмовлено з тих мотивів, що незнання закону чи неправильне його тлумачення не є підставою для визнання договору недійсним на підставі ст. 229 ЦК України, а виникнення спору між сторонами щодо користування спірним житловим будинком не впливає на дійсність оспорюваного правочину.
Розглянувши касаційну скаргу позивача, Верховний Суд вказав, що вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов’язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та у разі задоволення позовних вимог зазначати у судовому рішенні, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
Вказаний висновок узгоджується з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 27 листопада 2018 р. у справі № 905/1227/17.
Читайте також: Правочин, вчинений під впливом обману
У разі поділу майна, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (ч. 1 ст. 70 СК України).
Правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.
У постанові Верховного Суду від 3 жовтня 2018 р. у справі № 759/17065/14-ц в контексті застосування ст. 229 ЦК України вказано, що під помилкою розуміється неправильне, помилкове, таке, що не відповідає дійсності уявлення особи про природу чи елементи вчинюваного нею правочину. Законодавець надає істотне значення помилці щодо: природи правочину; прав та обов`язків сторін; властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність; властивостей і якостей речі, які значно знижують можливість використання за цільовим призначенням. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним на підставі ст. 229 ЦК України повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також те, що вона має істотне значення.
Отже, Верховний Суд погодився з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про недоведеність позивачем того, що на момент укладення оспорюваного договору про поділ спільного майна подружжя він помилявся стосовно правової природи цього правочину. Зміна свого рішення або ставлення до наслідків правочину, після його укладення, не повинні створювати уявлення про наявність помилки на момент укладення оспорюваного правочину.
Суди попередніх інстанцій також правильно вказали на те, що наявність між сторонами спору щодо користування спірним будинком не впливає на дійсність договору про поділ спільного майна подружжя.
Підготував Леонід Лазебний
