Судова практика
Знесення самочинно зведеного об’єкта нерухомості є крайньою мірою впливу на забудовника і можливе лише тоді, коли використано всі інші передбачені законодавством заходи
22 травня 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі № 922/436/22 залишено без задоволення касаційну скаргу прокурора, який наполягав на знесенні об’єкта нерухомості
Прокурор звернувся з позовом в інтересах держави в особі міської ради до ТОВ про визнання незаконним та скасування рішення з одночасним припиненням права власності, усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом зобов’язання вчинити певні дії.
Рішенням суду першої інстанції позов прокурора задоволено повністю. Визнано, що самочинне будівництво об’єкта нерухомого майна без відповідних документів, що дають право на таке будівництво, а також на земельній ділянці, яка для таких цілей не виділялась, істотно порушує права та інтереси держави.
Апеляційним судом затверджено мирову угоду між позивачем та відповідачем з викладенням її тексту в резолютивній частині ухвали, рішення місцевого господарського суду визнано нечинним, а провадження у справі закрито.
Відповідно до умов згаданої мирової угоди відповідач, зокрема, зобов’язується протягом 12 місяців з моменту затвердження цієї мирової угоди виконати усі обов’язкові дії, передбачені для забудовника чинним земельним та містобудівним законодавством, а саме законами України «Про регулювання містобудівної діяльності», «Про архітектурну діяльність», ЦК України, ЗК України, щодо належного оформлення у встановленому порядку всіх необхідних документів щодо закінченого будівництвом (реконструюванням) об’єкта нерухомого майна – житлового комплексу в місті Харкові.
Водночас позивач, з урахуванням загального строку виконання прийнятих відповідачем на себе зобов’язань, зобов’язується протягом розумних строків, але не більш ніж протягом дев’яти місяців з моменту затвердження цієї мирової угоди судом вжити заходів щодо затвердження відповідачу землевпорядної документації з визначенням категорії і цільового призначення відповідної земельної ділянки, оформлення прав користування нею та укладання договору оренди цієї земельної ділянки для будівництва та обслуговування багатоквартирного житлового комплексу; внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відповідного запису щодо права оренди цієї земельної ділянки.
У касаційній скарзі прокурор просив скасувати ухвалу апеляційного господарського суду і передати справу для продовження розгляду з тих мотивів, що окремі умови затвердженої судом мирової угоди є завідомо невиконуваними, оскільки за обставин фактично побудованої будівлі вже неможливо отримати дозвільні документи для реконструкції. Додатково прокурор посилався на недотримання відповідачем містобудівних умов та обмежень і порушення ним порядку виконання підготовчих та будівельних робіт.
Верховний Суд вказав, що право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно. У разі істотного відхилення від проєкту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов’язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову.
Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов’язана відшкодувати витрати, пов’язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану.
Читайте також: Проблеми кваліфікації самовільного зайняття земельної ділянки та самовільного будівництва у практиці Верховного Суду
Водночас необхідно враховувати, що знесення самочинного об’єкта нерухомості є крайньою мірою впливу на забудовника і можливе лише тоді, коли використано всі передбачені законодавством заходи з метою усунення порушень та неможлива перебудова об’єкта нерухомості чи особа відмовляється від здійснення такої перебудови.
Верховний Суд наголосив, що прокурор не заявляв вимог про перебудову чи приведення спірних правовідносин у правове поле іншим чином, крім знесення нерухомого майна. При цьому позовні вимоги він обґрунтував тим, що будівництво багатоповерхового житлового комплексу здійснюється на земельній ділянці, яка не сформована (кадастровий номер не присвоєно), зазначена земельна ділянка самовільно захоплена, відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо об’єктів, які перебувають на ній, внесені незаконно на підставі неналежних документів. Тобто прокурор доводив суду, що будівництво проводиться відповідачем самочинно з огляду на відсутність будь-яких прав на земельну ділянку під цим будівництвом.
Прокурором пред’явлено позов в інтересах власника земельної ділянки, а висловленим при укладенні мирової угоди волевиявленням міська рада погодилася з будівництвом відповідачем на цій ділянці житлового комплексу та з подальшим оформленням прав на неї у встановленому порядку.
З огляду на норми ст.ст. 375, 376 ЦК України Верховний Суд зазначив, що доводи прокурора про знесення самочинного будівництва є надмірними, враховуючи правові наслідки надання власником земельної ділянки згоди на її використання та можливість у подальшому визнання права власності на такий об’єкт.
Підготував Леонід Лазебний
З іншими правовими позиціями Верховного Суду, яких вже налічується понад 16 000, можна ознайомитися в аналітично-правовій системі LEX
