Судова практика
Звернення прокурора до суду: критерій «бездіяльності» компетентного органу
Євген МОРОЗОВ,
адвокат
Верховний Суд дослідив особливості звернення прокурора до суду за умови «бездіяльності» компетентного органу.
Позиція Верховного Суду
Двадцять восьмого серпня цього року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 913/131/19 (ЄДРСРУ № 91218148) досліджував питання щодо особливостей звернення прокурора до суду за умови «бездіяльності» компетентного органу.
Одразу слід вказати, що позиція Верховного Суду зводиться до того, що прокурор вважається особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (стаття 53 ГПК України), тобто як представник держави в особі відповідних органів (17 серпня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі № 910/6668/19, ЄДРСРУ № 91017010). Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб’єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.
Отже, прокурор не може вважатися альтернативним суб’єктом звернення до суду й замінювати належного суб’єкта владних повноважень, який може й бажає захищати інтереси держави (аналогічну правову позицію викладено, зокрема в постановах Верховного Суду від 05.12.2018 р. у справі № 923/129/17 , від 25.04.2018 р. у справі № 806/1000/17, від 20.09.2018 р. у справі № 924/1237/17, від 23.10.2018 р. у справі № 906/240/18, від 01.11.2018 р. у справі № 910/18770/17, від 05.11.2018 р. у справі № 910/4345/18).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає в цивільні (господарські) правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов’язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема господарських, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов’язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах. Близькі за змістом висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 20.11.2018 р. у справі № 5023/10655/11, від 26.02.2019 р. у справі № 15/478/18 та від 26.06.2019 р. у справі № 587/430/16-ц. У судовому процесі, зокрема в господарському, держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями в спірних правовідносинах. Тобто під час розгляду справи в суді фактичною стороною в спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною в справі певний орган. Подібний за змістом висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 р. у справі № 587/430/16-ц та від 27.02.2019 р. у справі № 761/3884/18.
Слід відзначити ще один ключовий момент, а саме в постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 21 серпня 2019 року у справі № 802/1873/17-а зроблено висновок про те, що «неможливість сплати судового збору та недостатнє фінансування органу державної влади не свідчить про наявність виключного випадку, за якого прокурор може представляти інтереси держави» (пункт 40)
Прокуратура і представництво інтересів держави — законодавство
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Тобто імператив зазначеного конституційного положення встановлює обов’язок органів державної влади та їх посадових осіб дотримуватися принципу законності при виконанні своїх повноважень, що забезпечує здійснення державної влади за принципом її поділу. Як підкреслив Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 01.04.2008 р. № 4-рп/2008, неухильне додержання органами законодавчої, виконавчої і судової влади Конституції та законів України забезпечує реалізацію принципу поділу влади і є запорукою їх єдності, важливою передумовою стабільності, підтримання громадського миру й злагоди в державі.
Законом України від 02.06.2016 р. № 1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», який набрав чинності 30.09.2016 р., до Конституції України внесені зміни, а саме Основний Закон доповнено статтею 1311, пункт 3 частини першої якої передбачає, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави в разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб’єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність вказаних обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті (абзаци 1 і 2 частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру»).
Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована в суді
Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для такого представництва. Прокурор зобов’язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб’єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб’єктом владних повноважень (абзаци 1-3 частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру»).
«Виключні випадки»
Системне тлумачення положень частин третьої—п’ятої статті 53 Господарського процесуального кодексу України та частини 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» дозволяє дійти висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави в разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб’єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб’єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.
Водночас тлумачення пункту 3 частини першої статті 1311 Конституції України з урахуванням практики Європейського суду з прав людини свідчить, що прокурор може представляти інтереси держави в суді тільки у виключних випадках, які прямо передбачені законом.
При цьому розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (пункт 3 частини другої статті 129 Конституції України).
Перший «виключний випадок» передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий — відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються. В першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб’єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно. «Нездійснення захисту» має прояв у пасивній поведінці уповноваженого суб’єкта владних повноважень — він обізнаний про порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.
«Здійснення захисту неналежним чином» має прояв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.
«Неналежність» захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, включає досудове з’ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача. Верховний суд звертає увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб’єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб’єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.
Разом із тим, прокурор не може вважатися альтернативним суб’єктом звернення до суду й замінювати належного суб’єкта владних повноважень, який може й бажає захищати інтереси держави. Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 25.04.2018 р. у справі № 806/1000/17, від 20.09.2018 р. у справі № 924/1237/17 та від 18.08.2020 р. у справі № 914/1844/18.
Оскільки повноваження органів влади, зокрема й щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, тому суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави в спірних правовідносинах. Подібну правову позицію викладено в постанові Великої Палати ВС від 26.06.2019 р. у справі № 587/430/16-ц.
Підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема, але не виключно, вжиття прокурором усіх передбачених чинним законодавством заходів, які передують зверненню прокурора до суду для здійснення представництва інтересів держави, повідомленням прокурора на адресу відповідного органу про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманими від органу, що свідчать про наявність підстав для такого представництва.
При тому суд зобов’язаний дослідити, чи знав відповідний орган про допущені порушення інтересів держави, чи мав відповідні повноваження для їх захисту, проте, всупереч цим інтересам, за захистом до суду не звернувся.
Обставини дотримання прокурором процедури
Обставини дотримання прокурором процедури, встановленої частинами третьою та четвертою статті 23 Закону України «Про прокуратуру», яка повинна передувати зверненню до суду з відповідним позовом, підлягають з’ясуванню судом незалежно від того, чи має місце факт порушення інтересів держави в конкретних правовідносинах, оскільки відповідно до положень статей 53, 174 Господарського процесуального кодексу України недотримання такої процедури унеможливлює розгляд заявленого прокурором позову по суті.
У той же час відповідний уповноважений орган, виконуючи свої функції, не позбавлений можливості самостійно звернутися до суду з позовом з метою захисту інтересів держави. При цьому саме лише посилання в позовній заяві прокурора на те, що орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження із захисту державних інтересів, без доведення цього відповідними доказами, не є достатнім для прийняття судом рішення в такому спорі по суті, оскільки за змістом абзацу 2 частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво інтересів держави в суді виключно після підтвердження судом правових підстав для представництва. Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 06.08.2019 р. у справі № 910/6144/18, від 06.08.2019 р. у справі № 912/2529/18 та 18.08.2020 р. у справі № 914/1844/18.
При цьому прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.
Важливо: бездіяльність компетентного органу означає, що він знав, або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об’єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.
Подібну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 р. у справі № 912/2385/18.
Висновок
У контексті наведеного можна зробити висновок, що прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов’язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з’ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим».
Враховуючи вищевказане, бездіяльність державного органу не можна вважати встановленою за умов відсутності будь-яких звернень прокурора до зазначеного органу до подання позову з метою надання цьому органу можливості відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави. Аналогічна правова позиція викладена 28 серпня 2020 року Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 914/535/19 (ЄДРСРУ № 91218184), від 27 серпня 2020 року у справі № 905/2304/18 (ЄДРСРУ № 91218161).
Джерело: Юридичний вісник України
