Аншлюс чи імітація від Лукашенка: що відбувається між Білоруссю та РФ?

Заяви про створення спільного парламенту та уряду Білорусі і Росії викликали справжній спалах стривоженості в Україні. І ці побоювання зовсім не необґрунтовані. Оскільки такі політичні органи зазвичай пов’язують з національними державами, зрозумілою є певна тривога.

Зрештою, вплив Росії на Білорусь традиційно великий, однак так само традиційно Мінськ, навіть у стратегічних питаннях, може проводити і проводить незалежну зовнішню політику. Зокрема, імпорт з Білорусі відіграв досить значну роль у забезпеченні військовою технікою, запчастинами та пальним української армії, що, звісно, в білоруській політичній системі не могло б відбуватися без згоди найвищого політичного керівництва й, очевидно ж, суперечить інтересам Росії. Якщо Білорусь втратить свій суверенітет, більше таку функцію вона виконувати не зможе. І що набагато неприємніше для України — виникне проблема необхідності захисту ділянки кордону з Білоруссю.

Наразі Білорусь виконує роль переговорного майданчика між Україною та Росією, і Київ може бути відносно спокійним щодо білоруського кордону — позиція Білорусі, очевидно, не дозволила б використати її як майданчик для наступу на Україну. Однак що буде, якщо Білорусь дійсно втратить суверенітет?..

Про що насправді йшлося?

У 1990-ті роки відбулося кілька кроків із тісної інтеграції Росії та Білорусі. Спершу у 1996-му було підписано угоду про створення «глибоко інтегрованої політично та економічно» спільноти Росії і Білорусі.

Далі у 1997 році цю спільноту було перетворено на Союз Білорусі та Росії. В обох угодах ішлося про збереження державного суверенітету обох сторін, але узгодження зовнішньої політики, а також глибоку економічну інтеграцію і навіть, відповідно до статуту та договору про союз Білорусі та Росії, єдине громадянство. Також для реалізації спільних задач передбачалося створення «на паритетних засадах» парламентської асамблеї та виконавчого комітету.

У грудні 1999 році було підписано договір про створення Союзної держави. Він набув чинності, тобто формально така держава (Білорусі та Росії) існує. Обидві країни, відповідно до статті 6 договору, зберігають суверенітет «з урахуванням добровільно переданих Союзній державі повноважень». Передбачається існування прапору, гімну, єдиної валюти, знову-таки узгодження зовнішньої та оборонної політики. Також передбачається створення спільної Вищої державної ради (до якої входитимуть президенти, прем’єри, спікери та голови палат держав-членів), парламенту і уряду — згідно зі статтею 4, «для реалізації цілей Союзної держави», водночас «державну владу в державах-учасниках здійснюють утворені ними відповідно до їхніх конституцій державні органи».

По факту мова про щось на зразок конфедерації

Білоруські парламент чи уряд не розпускаються, але «нагору» передається частина їхніх повноважень (як це відбувається, скажімо, в Європейському Союзі). Це, за політичної асиметрії (закладеної навіть у союзній угоді — у нижній палаті передбаченого наднаціонального парламенту російські депутати мали б 75 місць, а білоруські — 28), дійсно призвело б до підпорядкування Білорусі Москві у певних питаннях, віднесених до повноважень Союзної держави. Ось тільки насправді ані спільного парламенту чи уряду, ані спільної грошової одиниці, ані конституції, ані бюджету, ані навіть прапору чи гімну «єдиної держави» допоки не існує. Як, по суті, не існує й спільної зовнішньої та оборонної політики — про це свідчить, власне, фактична участь Білорусі в матеріальному забезпеченні української армії.

Навіть зі спільною економічною політикою (яка також регулюється більш успішним Євразійським економічним союзом) є проблеми: регулярно відбуваються «торгові війни», останнім часом пов’язані з реекспортом Білоруссю до Росії харчових продуктів із західних держав, що підпадають під російські санкції. Але не тільки: білоруські продукти з російського ринку також витісняються. Зрештою, до самих санкцій Білорусь не долучилася, тобто навіть у такому фундаментальному питанні зовнішньоекономічної політики домовитися Москві з Мінськом не вдалося. Та й кордон між Білоруссю та Росією існує не для проформи — з російської сторони відбувається перевірка вантажівок, що прямують з Білорусі до Росії.

Україні така політика Росії знайома — до 2014 року подібні торгові війни між нашою державою та Росією були регулярними і вкрай відчутними для української економіки. Це звичний зовнішньополітичний важіль для Москви.

Чого росіяни хочуть від Білорусі? Оживити проект

Внутрішньо-політична підтримка Путіна та його режиму останнім часом спадає. Це пов’язано, зокрема, із соціально- економічними проблемами, з якими стикаються росіяни у повсякденному житті. Ейфорія 2014 року, пов’язана з анексією Криму, минула. Для відновлення підтримки режиму було б добре продемонструвати зовнішньополітичні «успіхи» — і таким потенційним «успіхом», очевидно, в Кремлі бачать ревіталізацію по суті замороженої «Союзної держави», бо 51% росіян, згідно опитувань, навіть не чули про такий союз. А з тих, хто чув, більшість навряд чи розуміє, що передбачають союзні угоди та як це працюватиме на практиці. Тож «продати» таку ідею як щось нове теоретично можна.

Варто нагадати, що минулого року, приблизно в той самий зимовий, період, активізувалися розмови щодо Союзної держави — у вигляді тиску Росії. Сам Лукашенко тоді заявив, що Білорусь «пробуватимуть на зуб». Водночас він же запевняв, що якщо «немає рівноправної основи — немає й союзу», критикував завищену ціну на газ для Білорусі, а також пропозиції створення єдиного емісійного центру (незважаючи на те, що єдина валюта та єдиний емісійний центр передбачені договором про створення Союзної держави).

Аналітиками періодично обговорюється можливість для Путіна залишити за собою владу після 2024 року (коли він, за чинним російським законодавством, не матиме права балотуватися на президентських виборах) через утворення Союзної держави та зайняття головуючої посади у ньому. Правда, є проблема — такої посади чинний договір про Союзну державу не передбачає. Глава уряду чи голови палат парламенту є, а от єдиної «головної» фігури немає. А ще залишаються відкритими питання, чи погодиться Білорусь під писати новий договір і про яку інтеграцію взагалі йдеться зараз.

Почекати до весни

Посол Білорусі в Росії Владімір Семашко у виступі, розтиражованому ЗМІ, заявив, що цілі, поставлені договором про Союзну державу, «грандіозні, і вони не повинні змінюватися». Йдеться як про утворення спільних парламенту та уряду, так і про дію єдиних ринків енергоносіїв, уніфікованого податкового законодавства тощо.

У цих, нібито, сенсаційних заявах немає нічого нового. Білорусь займає таку позицію постійно — від договору вони ніколи не відмовлялися. Ось тільки на практиці щоразу щось заважає. І в цьому виступі Семашко згадав проблемні для Білорусі питання — ціну газу і так званий «податковий маневр», через який Білорусь недоотримує гроші за переробку й реекспорт російської нафти. До 2021 року передбачається, за його словами, «створення єдиних ринків«. Однак нагадаємо, що з 2010 року між державами-учасницями Євразійського економічного союзу (зокрема, Росією та Білоруссю) існує спільний ринок товарів. Як він працює на практиці — було зазначено вище. Також відповідно до дорожньої карти ЄАЕС передбачається формування спільних ринків нафти та газу.

Зауважимо, що особливо інтенсифікуються як тиск Росії щодо інтеграції, так і білоруська публічна «поступливість» в опалювальний період, коли, як відомо, Росія може використовувати енергетичний важіль для тиску на ті держави, що безпосередньо купують газ у неї. Тому нічого дивного, якщо навесні «раптово» вкотре виявиться, що і в цих проектах економічної інтеграції є щось, що Білорусь не влаштовує.

Що ж до створення спільних парламенту та уряду, то дійсно на декларативному рівні це залишається спільною метою — як це й було з підписанням договору про Сою зну державу. Однак у поточній дорожній карті утворення цих органів не згадується, й, очевидно, залишається питанням далекої перспективи, яку політично вигідно періодично згадувати, щоб отримувати певні переваги на переговорах. Переписування договору під особисті інтереси Путіна — створення певної керівної посади в Союзній державі для збереження ним влади після 2024 року виглядає потенційно можливим сценарієм на майбутнє. Але підстав вважати, що Білорусь, й особисто Лукашенко погодиться на існування умовного «президента Союзної держави» зі скільки-небудь помітними формальними повноваженнями, бракує. Тоді як посада «весільного генерала» без значимих повноважень може не задовольнити самого Путіна.

От і виходить, що чутки про політичний «аншлюс» Білорусі та підпорядкування її російським військово-політичним цілям залишаються дещо перебільшеними. Натомість існує ризик економічного поглинання, але передчасно вважати, що це питання вже вирішено.

Костянтин ФЕДОРЕНКО,
науковий співробітник
Центру східноєвропейських
та міжнародних студій (Берлін)

Джерело: Юридичний вісник України

Поділитися

Твітнути