Connect with us

В світі

Аншлюс чи імітація від Лукашенка: що відбувається між Білоруссю та РФ?

Заяви про створення спільного парламенту та уряду Білорусі і Росії викликали справжній спалах стривоженості в Україні. І ці побоювання зовсім не необґрунтовані. Оскільки такі політичні органи зазвичай пов’язують з національними державами, зрозумілою є певна тривога.

Зрештою, вплив Росії на Білорусь традиційно великий, однак так само традиційно Мінськ, навіть у стратегічних питаннях, може проводити і проводить незалежну зовнішню політику. Зокрема, імпорт з Білорусі відіграв досить значну роль у забезпеченні військовою технікою, запчастинами та пальним української армії, що, звісно, в білоруській політичній системі не могло б відбуватися без згоди найвищого політичного керівництва й, очевидно ж, суперечить інтересам Росії. Якщо Білорусь втратить свій суверенітет, більше таку функцію вона виконувати не зможе. І що набагато неприємніше для України — виникне проблема необхідності захисту ділянки кордону з Білоруссю.

Наразі Білорусь виконує роль переговорного майданчика між Україною та Росією, і Київ може бути відносно спокійним щодо білоруського кордону — позиція Білорусі, очевидно, не дозволила б використати її як майданчик для наступу на Україну. Однак що буде, якщо Білорусь дійсно втратить суверенітет?..

Про що насправді йшлося?

У 1990-ті роки відбулося кілька кроків із тісної інтеграції Росії та Білорусі. Спершу у 1996-му було підписано угоду про створення «глибоко інтегрованої політично та економічно» спільноти Росії і Білорусі.

Далі у 1997 році цю спільноту було перетворено на Союз Білорусі та Росії. В обох угодах ішлося про збереження державного суверенітету обох сторін, але узгодження зовнішньої політики, а також глибоку економічну інтеграцію і навіть, відповідно до статуту та договору про союз Білорусі та Росії, єдине громадянство. Також для реалізації спільних задач передбачалося створення «на паритетних засадах» парламентської асамблеї та виконавчого комітету.

У грудні 1999 році було підписано договір про створення Союзної держави. Він набув чинності, тобто формально така держава (Білорусі та Росії) існує. Обидві країни, відповідно до статті 6 договору, зберігають суверенітет «з урахуванням добровільно переданих Союзній державі повноважень». Передбачається існування прапору, гімну, єдиної валюти, знову-таки узгодження зовнішньої та оборонної політики. Також передбачається створення спільної Вищої державної ради (до якої входитимуть президенти, прем’єри, спікери та голови палат держав-членів), парламенту і уряду — згідно зі статтею 4, «для реалізації цілей Союзної держави», водночас «державну владу в державах-учасниках здійснюють утворені ними відповідно до їхніх конституцій державні органи».

По факту мова про щось на зразок конфедерації

Білоруські парламент чи уряд не розпускаються, але «нагору» передається частина їхніх повноважень (як це відбувається, скажімо, в Європейському Союзі). Це, за політичної асиметрії (закладеної навіть у союзній угоді — у нижній палаті передбаченого наднаціонального парламенту російські депутати мали б 75 місць, а білоруські — 28), дійсно призвело б до підпорядкування Білорусі Москві у певних питаннях, віднесених до повноважень Союзної держави. Ось тільки насправді ані спільного парламенту чи уряду, ані спільної грошової одиниці, ані конституції, ані бюджету, ані навіть прапору чи гімну «єдиної держави» допоки не існує. Як, по суті, не існує й спільної зовнішньої та оборонної політики — про це свідчить, власне, фактична участь Білорусі в матеріальному забезпеченні української армії.

Навіть зі спільною економічною політикою (яка також регулюється більш успішним Євразійським економічним союзом) є проблеми: регулярно відбуваються «торгові війни», останнім часом пов’язані з реекспортом Білоруссю до Росії харчових продуктів із західних держав, що підпадають під російські санкції. Але не тільки: білоруські продукти з російського ринку також витісняються. Зрештою, до самих санкцій Білорусь не долучилася, тобто навіть у такому фундаментальному питанні зовнішньоекономічної політики домовитися Москві з Мінськом не вдалося. Та й кордон між Білоруссю та Росією існує не для проформи — з російської сторони відбувається перевірка вантажівок, що прямують з Білорусі до Росії.

Україні така політика Росії знайома — до 2014 року подібні торгові війни між нашою державою та Росією були регулярними і вкрай відчутними для української економіки. Це звичний зовнішньополітичний важіль для Москви.

Чого росіяни хочуть від Білорусі? Оживити проект

Внутрішньо-політична підтримка Путіна та його режиму останнім часом спадає. Це пов’язано, зокрема, із соціально- економічними проблемами, з якими стикаються росіяни у повсякденному житті. Ейфорія 2014 року, пов’язана з анексією Криму, минула. Для відновлення підтримки режиму було б добре продемонструвати зовнішньополітичні «успіхи» — і таким потенційним «успіхом», очевидно, в Кремлі бачать ревіталізацію по суті замороженої «Союзної держави», бо 51% росіян, згідно опитувань, навіть не чули про такий союз. А з тих, хто чув, більшість навряд чи розуміє, що передбачають союзні угоди та як це працюватиме на практиці. Тож «продати» таку ідею як щось нове теоретично можна.

Варто нагадати, що минулого року, приблизно в той самий зимовий, період, активізувалися розмови щодо Союзної держави — у вигляді тиску Росії. Сам Лукашенко тоді заявив, що Білорусь «пробуватимуть на зуб». Водночас він же запевняв, що якщо «немає рівноправної основи — немає й союзу», критикував завищену ціну на газ для Білорусі, а також пропозиції створення єдиного емісійного центру (незважаючи на те, що єдина валюта та єдиний емісійний центр передбачені договором про створення Союзної держави).

Аналітиками періодично обговорюється можливість для Путіна залишити за собою владу після 2024 року (коли він, за чинним російським законодавством, не матиме права балотуватися на президентських виборах) через утворення Союзної держави та зайняття головуючої посади у ньому. Правда, є проблема — такої посади чинний договір про Союзну державу не передбачає. Глава уряду чи голови палат парламенту є, а от єдиної «головної» фігури немає. А ще залишаються відкритими питання, чи погодиться Білорусь під писати новий договір і про яку інтеграцію взагалі йдеться зараз.

Почекати до весни

Посол Білорусі в Росії Владімір Семашко у виступі, розтиражованому ЗМІ, заявив, що цілі, поставлені договором про Союзну державу, «грандіозні, і вони не повинні змінюватися». Йдеться як про утворення спільних парламенту та уряду, так і про дію єдиних ринків енергоносіїв, уніфікованого податкового законодавства тощо.

У цих, нібито, сенсаційних заявах немає нічого нового. Білорусь займає таку позицію постійно — від договору вони ніколи не відмовлялися. Ось тільки на практиці щоразу щось заважає. І в цьому виступі Семашко згадав проблемні для Білорусі питання — ціну газу і так званий «податковий маневр», через який Білорусь недоотримує гроші за переробку й реекспорт російської нафти. До 2021 року передбачається, за його словами, «створення єдиних ринків«. Однак нагадаємо, що з 2010 року між державами-учасницями Євразійського економічного союзу (зокрема, Росією та Білоруссю) існує спільний ринок товарів. Як він працює на практиці — було зазначено вище. Також відповідно до дорожньої карти ЄАЕС передбачається формування спільних ринків нафти та газу.

Зауважимо, що особливо інтенсифікуються як тиск Росії щодо інтеграції, так і білоруська публічна «поступливість» в опалювальний період, коли, як відомо, Росія може використовувати енергетичний важіль для тиску на ті держави, що безпосередньо купують газ у неї. Тому нічого дивного, якщо навесні «раптово» вкотре виявиться, що і в цих проектах економічної інтеграції є щось, що Білорусь не влаштовує.

Що ж до створення спільних парламенту та уряду, то дійсно на декларативному рівні це залишається спільною метою — як це й було з підписанням договору про Сою зну державу. Однак у поточній дорожній карті утворення цих органів не згадується, й, очевидно, залишається питанням далекої перспективи, яку політично вигідно періодично згадувати, щоб отримувати певні переваги на переговорах. Переписування договору під особисті інтереси Путіна — створення певної керівної посади в Союзній державі для збереження ним влади після 2024 року виглядає потенційно можливим сценарієм на майбутнє. Але підстав вважати, що Білорусь, й особисто Лукашенко погодиться на існування умовного «президента Союзної держави» зі скільки-небудь помітними формальними повноваженнями, бракує. Тоді як посада «весільного генерала» без значимих повноважень може не задовольнити самого Путіна.

От і виходить, що чутки про політичний «аншлюс» Білорусі та підпорядкування її російським військово-політичним цілям залишаються дещо перебільшеними. Натомість існує ризик економічного поглинання, але передчасно вважати, що це питання вже вирішено.

Костянтин ФЕДОРЕНКО,
науковий співробітник
Центру східноєвропейських
та міжнародних студій (Берлін)

Джерело: Юридичний вісник України

В світі

ЄС продовжив санкції проти Росії

Європейський Союз офіційно продовжив на шість місяців дію санкцій щодо РФ (фізичних і юридичних осіб та підтримуваних Кремлем сепаратистів) через порушення територіальної цілісності України, повідомляє Радіо Свобода.

«Візові заборони й заморожування активів щодо 175 росіян та сепаратистів плюс 44 суб’єкти господарювання за порушення територіальної цілісності України офіційно продовжені на 6 місяців», — повідомляє видання.

Раніше Європейський Союз (19 грудня 2019 року) офіційно оголосив про продовження санкцій проти Росії на наступні півроку. Перед тим,
13 грудня, глави держав і урядів країн Євросоюзу продовжили дію економічних санкцій проти Російської Федерації — теж на півроку.

Окрім того, після анексії Криму в 2014 році й початку бойових дій на Донбасі ЄС запровадив і щоразу продовжує санкції, пов’язані з порушенням територіальної цілісності, суверенітету та незалежності України. Втім наразі в Брюсселі є політичні сили й лідери, які лобіюють зняття цих обмежень з Кремля.

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі

В світі

Десять запитань про новий гаазький суд: кого і як покарають за збитий лайнер MH17?

Закінчення. Початок

Сергій СИДОРЕНКО,
Нідерланди, ЄП

Та повернімося до самого суду

Довести, що всі обвинувачені дійсно отримали повідомлення про суд, також непросто, і для цього провели справжню спецоперацію. Зокрема, Леоніда Харченка, який переховувався в Донецьку, дістали через його профіль у ВКонтакте, куди надіслали приватне повідомлення. Подальші дії бойовика довели, що він дійсно прочитав повідомлення про виклик до суду. «Лінк на повідомлення про суд був відкритий 19 липня з IP-адреси в Донецьку. 20 липня профіль був видалений з мережі ВК», — розповів під час слухань у Схіпхолі головуючий суддя Хендрік Стейнхаюс.

У суді наголошують: за бажання звинувачувані мали змогу взяти участь у процесі віддалено, за допомогою відеозв’язку, могли запитати про гарантований захист тощо, але натомість вирішили «сховатися». Хоча з цього правила є один виняток.

Звідки у бойовика адвокат?

Ми вже повідомляли, що один з чотирьох обвинувачених, підполковник запасу російських повітряно-десантних військ Олег Пулатов (позивний «Гюрза»), бере участь у процесі. Сам він, звісно, до Нідерландів не приїхав. На нього працює команда авторитетних нідерландських адвокатів, а також одна росіянка, яка не вправі виступати у процесі, але має доступ до всіх документів. Хто саме платить за адвокатів — лишається таємницею, в Нідерландах такі дані не розкривають. Але немає великого сумніву, що бойовик-підполковник платить не сам, а також, що ця тактика була обрана російським керівництвом.

Ми вже розповідали, що саме доступ РФ до документів — одна з очевидних причин долучення адвокатів до процесу. Вже відомо про перші витоки конфіденційних даних. Однак ця причина — точно не єдина. До того ж, участь у процесі вже дозволила РФ суттєво затягнути розгляд. «Без участі підозрюваних ми очікували, що тривалість буде від року до двох. Тепер, коли є адвокати одного з них, йдеться про 2—3—4, а, можливо, і п’ять років. Це залежить як від доказів, які представить обвинувачення, так і від запитів захисту. Наприклад, якщо захист казатиме: ми хочемо почути цього експерта, ми хочемо провести технічну експертизу цього запису і так далі, то це може дуже затягнутися», — розповів журналістам Пітер Лангстраат, член команди юристів, які представляють членів родин 244 жертв.

А що там у справі?

Міжнародна слідча група, що складається з представників Нідерландів, Австралії, Бельгії, Малайзії та України зібрала справді безпрецедентний обсяг матеріалів, розповіли в прокуратурі. Станом на сьогодні справа складається зі 102 томів. Обсяг документів слідства — 36 тисяч сторінок. Окрім того, до справи долучено понад 6 тисяч додатків — текстових файлів, фото, відеоматеріалів та скачаного вмісту веб-сайтів (на кшталт сторінок ВКонтакте). Сумарний обсяг мультимедійних та текстових файлів — 128 гігабайт! Саме з цим обсягом була пов’язана ще одна можливість загальмувати справу. Росіяни наполягали, що всі 36 тисяч сторінок перед розглядом справи по суті мають бути перекладені російською, щоб їх прочитав клієнт. Це затягнуло би початок розгляду справи мінімум на півроку… Але з’ясувалося, що в Нідерландах суд має право обмежувати подібні прохання. «Суд доведе до обвинуваченого рішення, в якому пояснить, що повний переклад не є необхідним. Підсудний має нідерландських адвокатів. Якщо є потреба, вони перекладуть йому всі необхідні матеріали справи.

Чи є в Росії стратегія захисту?

А ось тут, без перебільшення, доб- ра новина. Схоже, що затягування розгляду — це єдина сформована стратегія. Інших адвокати Пулатова досі не представили. У понеділок, 9 березня, в суді виступили обидва його нідерландські захисники. Виступ першого ґрунтувався на заявах про те, що Пулатов непричетний до злочину, що він потрапив до справи випадково, але це не дало жодної зачіпки, яка б дозволила говорити, що в нього є аргументи на користь цієї заяви. Другий адвокат взявся доводити, що небо над Україною не було закрите для цивільних лайнерів, а тому відповідальною за катастрофу є Україна. Це — стара версія Росії, проти якої в слідства вже є аргументи. Але головне, що навіть відкрите небо ані на крихту не виправдовує бойовиків, які збили авіалайнер.

До слова, прокурори були готові до таких аргументів захисту, порушивши ці питання у вступному слові. «Навіть якщо влада могла зробити більше, щоб запобігти вбивству, це жодним чином не виправдовує вбивцю», — пояснив прокурор Вард Фердінандюсс.

І, нарешті, справа яка слухається у Схіпхолі, не стосується вини держав. Цей суд має покарати конкретних людей — бойовиків, військових, політиків, а питання винуватості України чи Росії просто не буде порушуватися, бо цей суд не має такого права. А отже, те, що захист росіянина вдається до наперед програшної стратегії, є дуже доброю ознакою – реальних аргументів у них немає.

Невже когось посадять?

Напевно, це одне з найскладніших питань: зважаючи на відмову РФ співпрацювати зі слідством, вона не буде виконувати вирок і саджати в тюрму Гіркіна, а потім і Суркова. Проте в Гаазі впевнені: така ситуація не триватиме вічно. «Зараз підозрювані — під захистом російського режиму. Але ми не знаємо, як довго цей режим буде зберігатися. Другий вплив — те, що вирок обмежить їхню можливість подорожувати, вони будуть змушені лишатися в РФ. Зрештою, подивіться на історію теракту над Локербі. Зрештою, і там справедливість перемогла», — нагадує Пітер Лангстраат.

Він упевнений: довга рука правосуддя колись дістане винуватців теракту. «Цей файл ніколи не поховають. Зрештою, це найбільша атака на нідерландських цивільних після Другої світової війни. І ми ніколи про це не забудемо», — говорить Лангстраат. І тим більше у родичів жертв немає сумнівів у вердикті суду. «Я впевнений, що буде вирок «Винний» — переконаний член правління фонду MH17 Disaster Foundation, родич трьох загиблих в авіакатастрофі Антон Котте.

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі

В світі

Король Іспанії Філіп позбавив платні свого батька

Король Іспанії Філіп VI розпорядився позбавити свого батька, колишнього короля Хуана Карлоса I щорічної платні в розмірі 194 тисяч євро. Крім того, він також відмовиться від спадщини.

Про це йдеться в заяві королівського двору. Відповідна заява з’явилася після публікацій про зв’язок членів королівської сім’ї з панамським фондом Lucum Foundation. На початку березня швейцарське видання Tribune de Genève повідомило, що 2008 року Хуан Карлос I отримав 100 млн доларів від Саудівської Аравії. Ці гроші були зараховані на швейцарський рахунок, відкритий на його ім’я.

А через кілька днів британське видання The Daily Telegraph назвало короля Філіпа бенефіціаром цього фонду. У королівському палаці заявили, що чинний монарх нічого не знає про призначення його бенефіціаром. У заяві іспанської сторони вказано, що в березні 2019 король Філіп отримав лист від британської юридичної компанії Kobre & Kim, в якому сказано про ймовірне призначення його бенефіціаром Lucum Foundation після смерті батька.

Нагадаємо, Філіп VI заступив на посаду в червні 2014 року, після зречення престолу Хуаном Карлосом I, який посів трон у 1975 році. А в липні 2018 року колишній король Іспанії став фігурантом корупційного розслідування.

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі

В тренді

© ТОВ "АКТИВЛЕКС", 2018-2020
Використання матеріалів сайту лише за умови посилання (для інтернет-видань - гіперпосилання) на LEXINFORM.COM.UA
Всі права на матеріали, розміщені на порталі LEXINFORM.COM.UA охороняються відповідно до законодавства України.