Connect with us

В світі

Британія перед загрозою напіврозпаду. Чи може Уельс вимагати незалежності через Brexit?

Brexit сколихнув Британію до самих основ. Зокрема, величезним потрясінням для Сполученого Королівства стала потенційна незалежність Шотландії.

Невже й Уельс піде цим шляхом?

З усіх частин Сполученого Королівства Уельс найдовше перебуває в «тісній дружбі» з Англією. З усіх кельтських королівств Уельс першим був приєднаний англійцями ще у XIII столітті, і відтоді Лондон вважав його чи не найвідданішою частиною королівства. Недарма й спадкоємець престолу носить титул принца Уельського.

Але, звісно, як і в кожній частині Сполученого Королівства, тут є люди, які б воліли бачити його не таким сполученим. Із 1925 року інтереси валлійських націоналістів представляє «Партія Уельсу» (Plaid Cymru, Плайд Камру). Якщо на початку своєї діяльності вона радше нагадувала гурток ентузіастів зі спільним баченням покращення життя в Уельсі та його культурного відродження, то після яскравих подій 2014 та 2016 років її риторика стає все більш рішучою та радикальною стосовно центральної влади.

Переламний 2019-й?

Центральний Уельс — колишній індустріальний хартленд вугільного регіону. Індустріальні містечка, англомовне населення та переважна підтримка лейбористів на виборах. Де-факто ця територія була закрита для націоналістів і їхні шанси на отримання хоча б відсотка голосів були мізерними. Донедавна. Останні вибори до парламенту принесли не тільки абсолютну більшість консерваторам (і впевненість Джонсону «в завтрашньому дні»), але й ще два корисних відкриття. Перше — доволі непогані результати національних партій із так званих «кельтських периферій»: ірландська Шинн Фейн досить впевнено виглядала на тлі втрати голосів юніоністами, а Шотландська національна партія (ШНП) тотально виграла в самій Шотландії й отримала додаткові 13 місць у Вестмінстері (посівши третє місце на виборах із 48 депутатами).

Другим важливим відкриттям стало падіння «червоної стіни» — умовної лінії панування лейбористських політиків, яка простягнулась від промислових районів Мідленду до північних регіонів Англії й подекуди трималася майже 50 років. На тлі цього індустріальні райони Уельсу стали полем для активної агітації та роботи лівоцентристів з Плайд Камру, які вже встигли вправно перейняти частину лейбористської риторики про загальне медичне забезпечення, безкоштовні дитячі садки для всіх, доступну інфраструктуру та інші забаганки соціалістичного світоустрою. Поки важко сказати, наскільки це грає на руку справі незалежності, але сама партія отримує дедалі ширшу підтримку — повільно, помалу, але отримує.

Цікавість до незалежності

У валлійському суспільному дискурсі питання про незалежність тим чи іншим чином циркулює вже декілька десятків років. Проте про дійсну політичну незалежність від центральних парламенту та уряду почали говорити лише останнім часом. З чим це пов’язано? По-перше, сама логіка рухів за незалежність є такою, що першим кроком майже завжди виступає відродження культурної, мовної та національної ідентичності. Саме цим і займався місцевий уряд в Уельсі ще з початку 1990-х, а після децентралізації часів Тоні Блера ці процеси значно пожвавішали.

На відміну від Ірландії, де відродження гельської мови зайшло в глухий кут, валлійська мова тримала стійкі позиції: на традиційно патріотичному північному заході рівень володіння валлійською, за різними даними, доходить до 50—80% (з урахуванням більш англіканізованих східних провінцій середній рівень по країні — в районі 19—22%). Тому саме зараз робота попередніх десятиліть входить у фазу більш очевидного політичного протистояння.

По-друге, Brexit. Піднявши хвилю націоналізму в Північній Ірландії та Шотландії, Brexit так чи інакше підігрів активність і валлійських націоналістів. Ідеалісти вбачали в цьому пряму можливість здобути незалежність, а прагматики — шанс знову тиснути на Лондон. Водночас новий статус кордонів та митного контролю в Північній Ірландії, що фактично «виділяє» її з-поміж інших, ще більше розбурхав невдоволення валлійців та шотландців: чому від Brexit постраждають усі, а допомога піде лише ірландцям?

Незалежність чи ідентичність?

Плани валлійських націоналістів з Плайд Камру — дійсно грандіозні. Не обмежуючись ідеями про більшу децентралізацію, лідер партії Адам Прайс вже планує проведення референдуму про незалежність Уельсу «до 2030 року». На додачу активно просувається наратив про «заборгованість Англії перед Уельсом». За роки нещадного використання ресурсів регіону Англія, за словами Прайса, майже нічого не зробила для соціального розвитку, й саме тому Уельс наразі дійсно пасе задніх у Сполученому Королівстві. Тому партія вимагатиме в Лондона на свої проекти 20 мільярдів фунтів протягом наступних років — знову-таки цитуючи Прайса, «це лише двадцята частина того, що вони нам винні».

Проте, чи дійсно Уельс готовий до незалежності? Наразі близько 80% фінансування Уельс отримує від центральної влади в Лондоні у вигляді цільових грантів. Швидко заповнити таку діру в бюджеті в перші роки незалежності буде вкрай важко. Це не беручи до уваги те, що уряду нового незалежного Уельсу доведеться також взяти на себе витрати із забезпечення оборони, системи зовнішньої політики, підтримання правопорядку та інших життєво важливих галузей. Навіть за умови швидкого вступу Уельсу до Євросоюзу (що в принципі малоймовірно) важко сподіватися на значну підтримку союзом нового члена.

Наступним серйозним питанням стане кордон. І якщо в Ірландії кордон став місцем розбрату, то що ж буде в Уельсі, де цей кордон — довший, активніший та більш густонаселений? І якщо Північна Ірландія дуже залежала від відкритості кордону, то важко навіть уявити той струс для економічного, соціального та політичного життя, яким стане поява кордону, або навіть переведення його у статус міждержавного, між Англією та Уельсом. Загалом важко вести мову про незалежність Уельсу навіть у найближчі п’ять років. Гарним показником успіху подібних проектів могла би стати незалежність Шотландії, якщо, звісно, ШНП вдасться побороти Вестмінстер у його впертості.

Знову ж таки, законодавство залишається основною перепоною — як і у випадку з шотландцями на заваді стане недостатній обсяг прав у місцевого парламенту на проведення референдуму, на який Лондон може ніколи не дати добро. Проте за будь-якого сценарію Уельс використовуватиме розмови про незалежність як потужний інструмент впливу на Лондон, в тому числі задля збільшення бюджетного фінансування.

Олександр КРАЄВ,
ЄП

Джерело: Юридичний вісник України

В світі

Нідерланди проти Росії: позов у ЄСПЛ

Нідерланди надали додаткову інформацію до позову проти Росії до Європейського суду з прав людини у зв’язку зі збиттям літака рейсу МН17.

Про це повідомив посол України в Нідерландах Всеволод Ченцов.«Сьогодні відбувся брифінг у міністерстві юстиції Нідерландів, де представники держав-членів Міжнародної спільної слідчої групи (JIT) та країн, чиї громадяни загинули внаслідок збиття літака, представили розгорнуту інформацію щодо позову Нідерландів до ЄСПЛ проти РФ та висловили пропозицію підтримати такий крок.

Також було надано уточнення щодо правової основи звернення Нідерландів. Зокрема, країни, котрі бажають приєднатися до позову як треті сторони, зможуть це зробити впродовж 12 тижнів після офіційної передачі позову РФ секретаріатом ЄСПЛ», — розповів посол. За його словами, в позові Нідерландів проти Росії йдеться про порушення останньою трьох статей Європейської конвенції з прав людини — 2-ї, 3-ї та 13-ї.

Нагадаємо, 10 липня стало відомо, що Нідерланди подадуть позов проти Росії до ЄСПЛ через її роль у збитті літака рейсу MH17 над Донбасом у 2014 році. Цим кроком уряд країни хоче підтримати скарги окремих родичів загиблих, які вже звернулися до ЄСПЛ.

Розгляд по суті може розпочатися у лютому-березні наступного року.

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі

В світі

Польща скасувала позовну давність для комуністичних злочинів

Завдяки новому законодавству польські прокурори зможуть переслідувати людей, відповідальних за скоєні злочини.

Президент Польщі Анджей Дуда підписав закон, який скасовує позовну давність за комуністичні злочини. Про це повідомляє «Польське радіо».

Попередні положення передбачали, що позовна давність для комуністичних злочинів починається з 1 серпня 1990 року, а вичерпання термінів для злочинів відбувається після 40 років, якщо йдеться про вбивство, воєнний злочин або злочин проти людяності, а також після 30 років, коли йдеться про інший комуністичний злочин. За останні не можна було би карати від 1 серпня цього року.

Автори законопроекту під час написання нових положень посилалися на Європейський суд з прав людини. Як вказано в поясненні до закону, «він відстоює позицію, що до обов’язків демократично правової держави входить засудження злочинів, котрі були вчинені у тоталітарних (авторитарних) системах і не були розслідувані з політичних причин». За інформацією правоохоронців, у Комісії переслідування злочинів проти польського народу нині відкрите 431 провадження. У понад 300 з них використовується кваліфікація як злочину проти людяності, що не підлягає позовній давності.

Нагадаємо, у 2017 році Сейм Польщі прийняв резолюцію, яка засуджує комуністичну ідеологію.

В Угорщині ще 10 років тому прирівняли злочини комуністів до Голокосту і заборонили заперечувати їх під загрозою тюремного ув’язнення.

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі

В світі

Саморуйнування Трампа: як протести в США впливають на президентську кампанію

Володимир ДУБОВИК,
директор Центру міжнародних досліджень, доцент кафедри міжнародних відносин Одеського національного університету імені Мечникова

Як вплинули на президентські перегони масові протести в США? У тому, що цей вплив буде значним, сумнівів ні в кого вже не лишилося. Та хто з кандидатів у президенти зуміє виграти від останніх подій в країні? Надії Трампа на те, що його жорстка позиція щодо протестів матиме широку підтримку, схоже, не виправдалися. Президент сподівався, що він зможе повторити успіх Річарда Ніксона, який виграв вибори 1968 року на тлі втоми країни від затяжних протестів і заворушень (викликаних, у тому числі, і вбивством Мартіна Лютера Кінга у квітні 1968-го). Немає сумнівів, що багато американців дійсно були в останні тижні стурбовані погромами, грабежами й мародерством, які супроводжували протести. Але водночас вони не хотіли припинення заворушень ціною ще більшої крові. Соціологічні опитування показують, що більшість американців вважають расизм цілком реальною проблемою, з якою потрібно боротися, і висловлюють розуміння протестів та співчуття їхнім учасникам.

Скандальний старт

На 19 червня у виборчій кампанії Дональда Трампа спочатку планувався перший після карантину передвиборчий мітинг. Залишимо осторонь питання про доцільність проведення масового зібрання людей у закритому приміщенні в умовах епідемії коронавірусу, яка триває. Вибір дати багатьом видався недоречним саме через хвилю виступів афроамериканців за свої права і на тлі досить суперечливої реакції Трампа на ці протести. Справа в тому, що 19 червня посідає помітне місце в американській історії. Цього дня, 1865 року в Гальвестоні, в Техасі було проголошено скасування рабства.

Формально це було зроблено ще в Прокламації про скасування рабства, яка набрала чинності з початку 1863 року. Але для реального звільнення рабів тоді потрібно було ще, аби Північ виграла війну в Півдня. Законодавчо скасування рабовласництва було закріплене 13-ю поправкою до конституції США, яка була прийнята в кінці 1865-го. А 99 років по тому – в 1964-му – в цей же день Конгрес США схвалив проект Закону про громадянські права, який завдавав удару по практиці расової дискримінації та сегрегації в США.

Від змішування слів «червень» і «дев’ятнадцяте» виникло словосполучення Джунтінс (Juneteenth). Відтоді народні маси відзначали Джунтінс саме як своє свято, тривалий час не закріплене як офіційне. За цим днем закріпилися й різні інші неформальні назви, такі, як «День свободи» або «Чорне 4 липня».

У більшості американських штатів цей день уже досить давно вважається святом. На хвилі нинішніх виступів за права афроамериканців зростає підтримка ідеї перетворити Джунтінс на загальнонаціональне свято.

Та це не єдина причина, яка зробила старт виборчої кампанії Трампа скандальним. Ситуацію посилив вибір місця проведення цього мітингу – Талса, Оклахома. Саме тут у 1921 році відбувся один з найстрашніших в американській історії погромів проти чорношкірих. Цілий район міста – Грінвуд – тоді був фактично стертий з лиця землі. Таким чином, у нинішній емоційно зарядженій ситуації цей вибір сприйняли критично. Під впливом критики штаб Трампа вирішив перенести мітинг з 19 червня, але не відмовився від проведення його саме в Талсі.

Президент в ізоляції

Схоже на те, що Трамп перестав бути непотоплюваним президентом. Свого часу він хвалився, кажучи, що навіть якщо він вийде на П’яту авеню й застрелить когось, то не втратить виборців. Схоже, ці часи вже в минулому.

Зрозуміло, що зберігається ядерний електорат Трампа. Це його найнадійніші прихильники. В їхніх очах президент завжди правий. Це поклоніння на рівні культу, для якого Трамп є таким собі гуру. Але цього електорату Трампу недостатньо, щоби зберігати шанси на переобрання.

Нинішній рік видався для президента США дуже непростим. Він почався зі слухань у Конгресі з приводу імпічменту. Трамп встояв, зберіг свій пост, і результати слухань не принесли особливих змін. Але незабаром Америки дісталася епідемія коронавірусу. Президент досить довго не визнавав реальність і масштабність загрози. Було втрачено цінний час.

Коли Трампа запитали, чи визнає він відповідальність за неадекватну реакцію на епідемію, він заявив, що не визнає жодної відповідальності. Така позиція суперечить традиціям американської політики. Президент завжди відповідає за те, що відбувається в країні, навіть коли, здавалося б, його прямої відповідальності немає. Свого часу Гаррі Трумен навіть тримав у себе на столі в Овальному кабінеті на найвиднішому місці табличку зі словами «The buck stops here», що можна перекласти як «відповідальність завжди на мені». Такої думки дотримуються й більшість американців.

Коли масштаби епідемії в США стали очевидними, Трампу довелося все-таки погодитися з жорстким локдауном, що своєю чергою призвело до різкого падіння американської економіки. Це вибило з рук Трампа важливий козир, який полягав у високих темпах економічного розвитку країни напередодні кризи.

Сьогодні Трамп виступає за якнайшвидше відкриття економіки. І знову це викликає критику з боку частини американців, які бояться занадто швидкого повернення до звичайного життя на тлі триваючої епідемії. Трамп, зокрема, розгубив частину підтримки з боку літніх американців, які становлять основну групу ризику за часів коронавірусу.

Ну і, нарешті, протести, які прокотилися країною після смерті Джорджа Флойда, завдали останнього на даний момент удару по рейтингах президента. Поведінка президента в розпал кризи викликала навалу критики від опонентів і певне здивування з боку частини людей, лояльних до Трампа, а його твіти часто лише підливали олії у вогонь. Він, власне, й не приховував, що виступає за силове придушення протестів за будь-яку ціну. Кульмінацією стали події 1 червня, коли мирний протест на площі Лафаєта жорстоко розігнали задля того, щоби президент міг пройти кілька сотень метрів до церкви Св. Іоанна.

Ще одним важливим епізодом стала наполеглива пропозиція Трампа використовувати для придушення протестів регулярні війська збройних сил США. Не лише високопоставлені військові чини у відставці, але навіть і чинний міністр оборони Марк Еспер та голова об’єднаного комітету начальників штабів Марк Міллі виступили проти цієї ідеї. Таке рідкісне явище в американській історії супроводжується й дистанціюванням від Трампа низки республіканських політиків, які ще недавно були серед його явних прихильників.

Чому Трамп опинився, по суті, в ізоляції?..

У такій ситуації опонент Трампа Джо Байден, на думку багатьох, може просто розслабитися й спостерігати за його саморуйнуванням. Втім, набагато продуктивнішою виглядає тактика перехоплення ініціативи. Саме тому Байден останніми тижнями став більше виходити в люди, збільшувати кількість інтерв’ю та виступів, виявляти активність у соціальних медіа. Його кампанія почала активно вкладати зібрані кошти в передвиборчі перегони, в тому числі й у тих штатах, які ще вчора здавалися беззаперечною вотчиною Трампа, не забуваючи й про ті штати, в яких у 2016 році Гілларі Клінтон несподівано отримала поразку.

Звісно, вирішальні місяці боротьби ще попереду, але зараз чаша терезів електоральних симпатій хитнулася в бік кандидата від демократів.

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі

В тренді

Telegram