Десятиріччя Східного партнерства: три поразки ЄС та шанс на оновлення

Стівен БЛОКМАНС, старший науковий співробітник Центру європейських політичних студій (CEPS)

Програму ЄС «Східне партнерство» часто недооцінюють за те, що вона вже досягла, і водночас переоцінюють те, чого вона може досягти насправді.

Упродовж десяти років з часу офіційного запуску 7 травня 2009 року «Східне партнерство» досягло значних результатів з точки зору політичної асоціа ції, економічних відносин та регуляторного зближення. Однак, як стверджують її батьки-засновники, ця програма не є одним зі стратегічних успіхів Євросоюзу. Вона не усунула жодних безпекових проблем шести країн, розташованих на східних кордонах ЄС, і не посприяла вирішенню їхніх територіальних суперечок.

Фактично, переважно технократичний підхід ЄС і стратегічна неоднозначність щодо партнерства дозволили переглянути карту регіону іншим силам, які надають перевагу «realpolitik». Тут ідеться не лише про неприкрите захоплення території Криму Росією й «гарячу» війну на Донбасі — яка є найдорожчою війною в Європі, враховуючи жертви і збитки, — а й про зростаючу присутність у регіоні Китаю.

Успіхи та слабкі сторони

Із чотирьох пріоритетних сфер «Східного партнерства» (економіка, належне урядування, сполучення і суспільство) найбільш помітними є економічні результати. Досягнуті з великими зусиллями угоди про асоціацію з Грузією, Молдовою та Україною, Всебічна та посилена угода про партнерство з Вірменією і встановлення посилених діалогів збільшили торговельні та інвестиційні потоки між ЄС та країнами «Східного партнерства», сприяли зростанню зайнятості та розбудові економічних зв’язків між сусідами.

Інтенсифікація торгівлі є найбільш визначним результатом, що став можливим із підписанням поглиблених і всеосяжних зон вільної торгівлі (ПВЗВТ), які є частиною угод про асоціацію (УА). Навіть в умовах російської військової агресії та економічного тиску за останні три роки експорт з Грузії, Молдови та України до ЄС зріс, водночас експорт до Росії зазнав різкого скорочення.

Відхід від стандартів ГОСТ, успадкованих від Радянського Союзу, і прийняття сучасних технічних стандартів ЄС, адаптація законодавства до acquis Європейського Союзу та усунення нетарифних бар’єрів сприяли економічному зростанню країн і створили довгострокові перспективи для їх модернізації та сталого розвитку. Зрозуміло, попереду ще довгий шлях регуляторного зближення, але з кожним кроком три країни УА не лише отримують ширший доступ до єдиного 500-мільйонного ринку ЄС, а й інтегруються у глобальні виробничо-збутові ланцюги.

Три стратегічні провали ЄС

Східне партнерство було свідомо сформоване з метою політичної асоціації, яка, природно, викликала деякі зовнішні наслідки — як добрі, так і погані. Хоча заявлена мета даної програми полягала в тому, щоб запропонувати «все, окрім інституцій», Кремль і країни-партнери все ж сприймали цю ініціативу як перший крок до членства в ЄС. Проте поки відсутній консенсус всередині ЄС стосовно кінцевої мети посилення відносин з сусідніми країнами, можна стверджувати, що задекларована мета «Східного партнерства» — посилення стійкості інститутів і суспільств шести країн-учасниць — переведена в стан анабіозу. Застосування методології «розширення лайт» скоро досягне свого ліміту в країнах, яким не запропонований вступ до ЄС.

За умови підтримки зусиль та наявності ресурсів технократичний підхід ЄС, ймовірно, призведе до повільного прогресу в країнах-партнерах. При цьому він не буде стійким і рівномірним через його вразливість до внутрішнього опору та впливу зовнішніх сил.

Другий стратегічний провал «Східного партнерства» полягає в тому, що країни-члени ЄС досі не бажають посилювати підтримку безпеки в регіоні. Про це свідчить гучне мовчання у відповідь на запит президента Україна П. Порошенка про запровадження миротворчої операції ЄС на лінії розмежування на Донбасі. Східне партнерство пропонує підтримку енергетичної безпеки, інтегрованого управління кордонами, реформування сектора кібербезпеки та цивільної безпеки. Але все це — занадто мало та надто пізно.

Це підводить нас до третього стратегічного провалу: ЄС не має уявлення про те, як виплутатися зі стратегічного змагання, що триває в спільному/оспорюваному сусідстві з Росією. Остання відхилила пропозицію про членство в Європейській політиці сусідства ще в 2003 році. Однак «Східне партнерство» не вивчило урок російсько-грузинської війни 2008 року, коли Кремль спровокував президента Саакашвілі до того, щоб надати Москві привід для тимчасового вторгнення у Грузію. Таким чином, Росія агресивно відстоювала свої інтереси в регіоні, зокрема, блокуючи будь-які перспективи подальшого розширення НАТО до її кордонів.

Україна зрештою заплатила ще вищу ціну, тільки-но Кремль зрозумів, що Угода про асоціацію, про яку президент Янукович веде переговори в рамках «Східного партнерства» ЄС, призведе до стратегічної переорієнтації країни.

ЄС повинен дати чітку відповідь на ці стратегічні виклики, якщо хоче відсвяткувати 20-річчя «Східного партнерства». Водночас він не може поступитися своїми власними цінностями та поставити під загрозу безпеку і соціально-економічний прогрес своїх східних сусідів.

Східне партнерство 2.0

Очікується, що результати святкового саміту у Брюсселі будуть незначними. Захід відбудеться менше ніж за два тижні до виборів до Європейського парламенту, за якими йде призначення наступного президента Європейської Ради, верховного представника ЄС із закордонних справ і безпекової політики та європейських комісарів.

При тому жодного кардинального перегляду Європейської політики сусідства та «Східного партнерства» не слід очікувати до кінця 2020 року. До цього часу ЄС зосередиться на 20 досягненнях, які зобов’язалися впроваджувати партнери.

Але це не має стримувати нас від того, щоб думати наперед. Адже дорога до пекла вистелена благими намірами. Першим пріоритетом має стати забезпечення помітного успіху режиму вільної торгівлі. Це — моральний обов’язок, враховуючи високу ціну, яку Україна, Молдова та Грузія сплатили за це партнерство. Тож якщо Угода про асоціацію не забезпечить обіцяні економічні вигоди широким верствам населення, це призведе до послаблення проєвропейських настроїв.

У цьому й полягає стратегічна мета: важливо довести іншим країнам регіону, що розширення співпраці з ЄС окупляється. Отже, ЄС повинен дотримуватися своєї програми «низької» політики шляхом вдосконалення змісту та оперативного впливу угод про асоціацію (УА+). Другим пріоритетом має стати перетворення регіону «Східного партнерства» радше в сполучний хаб для торгівлі та інвестиційних потоків між ЄС та Китаєм, а не лише в конвеєрну стрічку для китайської ініціативи «Один пояс, один шлях». Життєво важливим для всіх учасників є те, щоби товари могли проходити безпечно і вільно через євразійський простір. Завдяки впровадженню «м’якого зв’язку» (тобто правової структури, що базується на наближенні високих стандартів якості та угодах про умови міжнародного врегулювання суперечок), інвестиції в засоби «жорсткого зв’язку» (дороги, залізниці, порти тощо) матимуть кращий захист.

Третім пріоритетом має бути гасіння пожеж минулих років. Це вимагає не лише дій на геополітичному рівні. На низовому рівні ініціативи «Східного партнерства» повинні заохочувати міжетнічні контакти та зв’язки між громадами, а також співпрацю з місцевими владами та молоддю з метою створення стабільності та стійкості.

Боротьба з цими та іншими викликами має стати одним із головних пріоритетів у наступному десятилітті, якщо «Східне партнерство» й надалі прагне будувати взаємовигідні відносини між ЄС та його східними сусідами.

Джерело: Юридичний вісник України

Поділитися

Твітнути