Connect with us

В світі

Доходи держбюджету зросли на 6,7% за рахунок зростання цін і зарплат

Рахункова палата відповідно до вимог ч. 2 ст. 110 Бюджетного кодексу України і ч. 3 ст. 7 Закону України «Про Рахункову палату» подала до Верховної Ради Висновок про результати аналізу виконання закону про Державний бюджет України на 2019 рік у січні-вересні, затверджений рішенням Рахункової палати від 26 листопада 2019 р. № 33-8.

У Комітеті з питань бюджету проаналізовано Висновок РП, останні звітні дані Міністерства фінансів України, Державної казначейської служби України, Державної фіскальної служби України, інших державних органів щодо стану реалізації норм Закону України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» і виконання бюджетів у поточному році.

Щодо макроекономічних показників. Згідно зі статистичними даними, основні показники економічного і соціального розвитку України є такими: реальний ВВП за І квартал, ІІ квартал і ІІІ квартал 2019 р. (порівняно з відповідним періодом 2018 р.) становив за оперативною оцінкою Держстату відповідно 102,5%, 104,6% і 104,2% /враховано при затвердженні бюджету – 103%; індекс споживчих цін у листопаді п.р. – 100,1%, з початку року – 104,3% враховано при затвердженні бюджету (грудень до грудня попереднього року) – 107,4%; індекс цін виробників промислової продукції у жовтні п.р. – 98,8%, з початку року – 98,9% враховано при затвердженні бюджету (грудень до грудня попереднього року)  – 110,1%.

У Висновку РП зазначено, що в умовах надпрогнозованого зростання економіки державний бюджет у звітному періоді не виконано як за доходами, так і за видатками.

За попередніми даними Національного банку, обсяг міжнародних резервів на 1 січня 2019 р. склав 21,93 млрд дол. США і збільшився у листопаді п.р. на 0,53 млрд дол. США, або на 2,5% (з початку року збільшився на 1,11 млрд дол. США, або на 5,3%). Офіційний курс гривні щодо долара США за січень-листопад (в середньому) і на кінець листопада п.р. становив відповідно 26,05 і 24,04 грн/дол. США (прогнозний обмінний курс, врахований при затвердженні бюджету, середньорічний і на кінець року – 28,2 і 29,4 грн/дол. США).

Кошти бюджетів та інших клієнтів Казначейства становили на 1 грудня 2019 р. 90 млрд грн (проти 60,9 млрд грн на 1 січня 2019 р.), у т.ч.: на єдиному казначейському рахунку – 55 млрд грн (проти 9,9 млрд грн на 1 січня 2019 р.), на рахунках Казначейства у іноземній валюті – 24,2 млрд грн, на інших рахунках – 10,8 млрд грн.

Щодо доходів державного бюджету. Доходи державного бюджету за 11 місяців п.р. становили 899,7 млрд грн, що на 56,4 млрд грн, або на 6,7%, більше відповідного показника за минулий рік. Рахункова палата звернула увагу, що збільшення доходів державного бюджету порівняно з відповідним періодом минулого року забезпечено, насамперед, за рахунок коштів Національного банку, зростання цін, заробітної плати, збільшення обсягів імпорту, авансового перерахування державними підприємствами частини чистого прибутку.

До загального фонду за січень-листопад п.р. надійшло доходів в обсязі 792,2 млрд грн, що на 51 млрд грн, або на 6,1%, менше уточненого плану на цей період, при тому що такий план вже зменшено на 9,8 млрд грн у зв‘язку із зменшенням    річного затвердженого плану на 20,1 млрд грн згідно із змінами до Закону, внесеними законом від 31 жовтня 20198 р. № 265-IХ. Порівняно з відповідним періодом минулого року такі доходи зросли на 4,1% при плановому річному зростанні на 9% (уточнений план на 2019 р. до факту за 2018 р.), що також вказує на проблеми їх виконання у п.р.

Ознайомитись докладніше з Висновком Рахункової палати та інформацію щодо виконання державного бюджету у поточному році можна за цим посиланням.

В світі

Словацька воля до реформ: як «чорна діра Європи» стала історією успіху

Серед сусідніх країн в Україні зазвичай беруть за приклад Польщу. Проте приклад Словаччини є не менш показовим. За декілька років вона змогла пройти шлях від корумпованої країни, чий ВВП на душу населення суттєво відставав від Чехії, з якою словаки ще донедавна жили однією державою, до одного з лідерів у реформах, які й забезпечили стрімке зростання економіки, що зрештою дозволило перегнати Чехію. Врешті-решт стрімкі реформи привели Словаччину до членства у ЄС і НАТО.

«Чорна діра» у центрі Європи

Після краху соціалістичного режиму, а тим паче після розлучення з Чехією в 1993 році незалежна Словаччина пішла дещо іншим шляхом, ніж більшість її сусідів. До 1998 року країною фактично керував Владімір Мечіар і в цей час курс Братислави радше нагадував Україну часів Леоніда Кучми, а ще більше — Білорусь Олександра Лукашенка, ніж тодішні Чехію, Польщу та Угорщину. Попри ручну приватизацію для своїх, соціально- економічні показники країни того часу видавалися досить пристойними. Словаччина уникнула гіперінфляції, тут не було занадто високого безробіття.

А ось політична ситуація контрастувала з демократичними змінами в регіоні. Мечіар намагався повністю сконцентрувати владу в своїх руках і не нехтував найбруднішими методами та залученням спецслужб. Чого варта лише історія з викраденням у 1995 році сина тодішнього президента Словаччини та колишнього соратника Мечіара Міхала Ковача за участі словацької розвідки. Ту справу так остаточно й не розкрили, а головний свідок, словацький екс-полісмен, був підірваний в автомобілі. Тож імідж Словаччини в світі був однозначним. У 1997 році тодішній державний секретар США Мадлен Олбрайт назвала цю державу «чорною дірою в центрі Європи». Проте всього за шість років Словаччина очолить список країн, що реформуються, в рейтингу Світового банку Doing Business, а в наступні роки цю маленьку країну почнуть називати «тигром з Татр», «європейським Детройтом» або «дивом на Дунаї».

Рік, коли зламалася система

Авторитарний режим Мечіара мав своїх прихильників у Словаччині, бо давав суспільству відчуття стабільності. Сам Мечіар продовжував експлуатувати імідж батька словацької незалежності, цементував владу тотальним контролем ЗМІ, підтримкою лояльних олігархів та, за прикладом багатьох авторитарних лідерів, відомих зірок.

На чергових парламентських виборах 1998 року VIP-агітаторами лідера Словаччини стали автогонщик Поль Бельмондо, син відомого французького актора, Жерар Депардьє, Орнела Муті.

А із супермоделлю Клаудією Шиффер Мечіар і різав стрічки, і танцював, і навіть носив її на руках.

На цих виборах партія Владіміра Мечіара, «Рух за демократичну Словаччину», знову перемогла — але перемога та не була переконливою. Вона здобула 27% голосів та 43 з 150 місць у Народній раді. Другою фінішувала «Словацька демократична коаліція» (СДК) — новостворена політична сила на базі п’яти інших опозиційних партій, яка взяла лише на 0,63% менше, ніж партія Мечіара, й здобула 42 мандати.

«Словацька демократична коаліція» зробила ставку на спілкування з людьми, а її лідер, 42-річний Мікулаш Дзурінда, під час агітаційного туру проїхав країною на велосипеді близько 900 км.

Решту мандатів розділили ще чотири партії дуже різного ідеологічного спрямування. Проте їх об’єднувало бажання усунути від влади одіозного Мечіара. Тож після місяця коаліціади СДК спільно з Партією угорців, лівими та Партією громадянського порозуміння майбутнього словацького президента Рудольфа Шустера нарешті утворила новий уряд, який очолив Мікулаш Дзурінда.

Перша спроба реформ

Новий уряд взяв за свою назву передвиборче гасло СДК: він звався «урядом змін» (Vláda zmeny). Ця назва закріпилася і в народі, бо швидко виявилося: вона відповідає реальній політиці нових керівників держави.

Одне з чільних місць у новому уряді обійняв другий головний герой нашої історії — 38-річний Іван Міклош, який мав західну освіту, а також досвід роботи у владі на початку 90-х та зв’язки. У першому уряді Дзурінди Міклош виконував роль віце-прем’єра з економіки.

Як пізніше згадував сам Міклош, на нього була покладена технічна робота, тоді як завданням прем’єра було «ледь не щодня йти до парламенту, зустрічатися з депутатами та переконувати їх голосувати за реформи».

А переконувати доводилося дуже багато. На той час Словаччині були дійсно потрібні не просто зміни, а дуже швидкі перетворення. А це означало потребу йти на непопулярні кроки.

Стрімкі та непопулярні реформи закономірно викликали невдоволення в частини суспільства. А нові, додаткові ініціативи з приватизації, що з’явилися менш як за рік до парламентських виборів 2002 року, стали приводом для лівих відкликати свого міністра фінансів.

Відтак, демократична прозахідна коаліція тріщала по швах. Це створювало ризик реваншу Мечіара, який нікуди не подівся — увесь цей час він був депутатом, лідером опозиційної сили, яка критикувала дії уряду. І дійсно, на виборах 2002 року партія Мечіара знову зуміла отримати перше місце, проте повернути владу не змогла. Завдяки цьому уряд Дзурінди отримав другий шанс.

Реформи з другої спроби

Іван Міклош, який у другому «уряді змін» залишився віце-прем’єром та одночасно став міністром фінансів, пригадує, що вирішальним для глибинних реформ був саме 2003 рік. Річ у тім, що в новому скликанні парламенту, на відміну від попереднього, уряду Дзурінди вдалося обійтися без лівих партій. Це прибрало принципові розбіжності між учасниками коаліції та спростило проведення реформ. І саме в цей період, в 2004 році, Словаччина вступила до ЄС та НАТО.

Але ключовим здобутком цього уряду стало не членство в Євросоюзі. Європейська та євроатлантична інтеграція й проведення відповідних реформ були досягненням передусім першого уряду Дзурінди, «уряду змін», який працював до 2002 року. Натомість другий його уряд на чолі з Дзуріндою та Міклошом сфокусувався на економічних реформах, які створили передумови для економічного «стрибка» Словаччини. Перш за все, це податкова реформа, яку було ініційовано, але не втілено першим «урядом змін». У квітні 2003-го команда Івана Міклоша завершила свій задум. Вона запропонувала революційне на той час рішення, запровадивши в Словаччині пропорційну систему оподаткування з єдиною ставкою по 19% для податків на прибуток та на додану вартість.

Це був у першу чергу сигнал для західних інвесторів, і результатів не довелося чекати довго. За даними Державної агенції з інвестицій та торгівлі (SARIO), протягом 2003 року було підписано 22 інвестиційні угоди на $1,55 мільярда, а в 2004-ому — ще 47 на суму $2,26 мільярда.

Найбільше інвестицій припало на автомобільну галузь. Так, завод Volkswagen, який працював у Словаччині з початку 90-х, почав збільшувати обсяги виробництва та лінійку випуску авто, KIA розпочала будівництво свого першого заводу в Європі саме в словацькій Жиліні, Peugeot Citroën почав зводити завод у Трнаві.

Тож Словаччину почали називати європейським Детройтом. І це попри те, що автомобільної галузі у Словаччині практично не існувало до 90-х років, на відміну від Чехії. Крім того, нові заводи в країні будували й такі гіганти, як Samsung (на півдні Словаччини в місті Галант у 2002-му) та Sony (Нітра, 20072008 роки). І ці успіхи не пояснювалися лише успішною податковою реформою. Другий уряд Дзурінди провів справжню «шокову терапію» через реформу ринку праці, пенсійну, медичну, судову та освітню реформи, дерегуляцію бізнесу й лібералізацію фінансового ринку. У підсумку Світовий банк у рейтингу Doing Business назвав Словаччину «лідером з проведення реформ» у світі в 2003— 2004 роках.

«Словацьке економічне диво» — зовсім не диво

Мікулаш Дзурінда та Іван Міклош, які стали архітекторами та лобістами реформ у Словаччині, не були чарівниками й не прагнули створити диво. Вони хотіли вирвати Словаччину з нетрів бідності й відсталості та максимально інтегрувати її в економіку Заходу, і при цьому добре розуміли, що це потрібно робити «зараз або ніколи».

Дмитро ТУЖАНСЬКИЙ,
політичний оглядач

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі

В світі

Рицин для політиків

Російське посольство в Празі попросило поліцію надати захист одному зі своїх дипломатів, ім’я якого назвали чеські ЗМІ у зв’язку із ситуацією навколо можливого отруєння чеських політиків.

Про це повідомляє «Європейська правда» з посиланням на ВВС. «Через розгорнуте чеськими ЗМІ персональне цькування російського дипломата на його адресу почали надходити погрози. Посольство в зв’язку з цим також змушене звернутися до чеської сторони за наданням співробітнику дипмісії поліцейської охорони», — йдеться в заяві посольства на Facebook. Офіційно ім’я дипломата не називається, але один із чеських телеканалів у документальному фільмі заявив, що в документах чеських спецслужб фігурує Андрій Кончаков, глава Російського центру науки і культури в Празі, і передбачає, що він є негласним співробітником розвідки РФ.

Раніше чеський тижневик Respekt стверджував, що російський агент приїхав до Праги з валізою, в якій був потужний токсин рицин. Передбачалося, що отрута може бути використана проти чеських політиків, причетних до знесення пам’ятника маршалу Конєву в Празі.

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі

В світі

Екс-президента Франції звинуватили в сексуальних домаганнях

Колишнього президента Франції, 94-річного Валері Жискара д’Естена звинуватили в сексуальних домаганнях.

Французьке видання Le Monde пише, що звинувачення висунула журналістка одного з німецьких телеканалів Анн-Катрін Штраке, яка заявила, що під час інтерв’ю в Парижі в грудні 2018 року політик кілька разів поклав руку їй на сідниці, а на прощання сказав на вухо «Солодких снів» німецькою. Журналістка повідомила про це керівництву, яке провело розслідування. З’ясувалося, що Штраке говорить правду. А в березні 2020 року журналістка подала скаргу в прокуратуру Парижа. Водночас представник д’Естена заявив, що той не пам’ятає такої зустрічі.

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі

В тренді

© ТОВ "АКТИВЛЕКС", 2018-2020
Використання матеріалів сайту лише за умови посилання (для інтернет-видань - гіперпосилання) на LEXINFORM.COM.UA
Всі права на матеріали, розміщені на порталі LEXINFORM.COM.UA охороняються відповідно до законодавства України.