Connect with us

В світі

Кінець двовладдя у Молдові: хто змусив піти у відставку уряд всесильного олігарха?

Період «двовладдя» в Молдові завершився так само швидко, як і розпочався. І так само несподівано. Ще вчора соратники олігарха Влада Плахотнюка запевняли, що альтернатив їм немає, не пускали своїх суперників навіть на поріг державних установ; зберігали контроль за всіма силовими відомствами та ще й здобули несподіваного зовнішнього соратника в особі українського МЗС, яке раптом визнало легітимність старого молдавського уряду. Й навіть у кінці минулого тижня Демпартія будувала якісь плани, призначала зустрічі, які були скасовані одночасно, в один момент. А ближче до ночі Плахотнюк та низка інших топ-представників влади терміново втекли з Молдови.

Це ще не кінець дивної молдовської «революції» — але дуже важлива проміжна перемога «революціонерів».

«Ми йдемо. Не треба мститися»

У штабі Демократичної партії Молдови, яка донедавна була правлячою й контролювала всі гілки влади в державі, від ранку п’ятниці, 14 червня, проходило засідання керівних органів. Принаймні, про це повідомили журналістам, зазначивши, що по обіді хтось із керівників партії оголосить про рішення. Був у цій будівлі і той, без кого жодне вагоме рішення офіційного Кишинева досі не ухвалювалося — найбагатший олігарх країни та лідер Демпартії Влад Плахотнюк, якого небезпідставно називали «хазяїном Молдови».

Заяву Демпартії для преси призначили на обідній час, потім перенесли на вечір, а тим часом у політичній спільноті почали циркулювати чутки: Плахотнюк готується до капітуляції. Мовляв, старий уряд Молдови готовий поступитися новому, і вже до вечора зніме блокаду урядових установ.

Згодом екс-прем’єр Павел Філіп підтвердив відставку, додавши, що змушений це зробити. Він побажав успіху «наступному прем’єрові», однак зазначив, що й досі вважає парламент та уряд Майї Санду незаконними.

Переконливі Сполучені Штати Америки

ЗМІ вже писали, що у вирішенні кризи влади у Молдові головну роль мав відіграти саме Вашингтон. Це було прогнозованим, легітимність молдовської влади щільно зав’язана на США ще від 2018-го.

Рік тому відносини Кишинева з ЄС, і без того напружені, пройшли точку неповернення. Демпартія скасувала вибори мера столиці, на яких переміг один із лідерів опозиції. Й хоча формально скасування провели через суд, та підстави були настільки надуманими, що навіть для Брюсселя це було за межею. Єврокомісія тоді зупинила виділення Кишиневу 100 млн євро допомоги, а Європарламент пригрозив ініціювати персональні санкції, якщо Молдова допустить нову атаку на демократію.

Історію із «розпуском» парламенту європейські столиці сприйняли абсолютно однозначно. Це — узурпація влади. Шанси на примирення з ЄС зникли. Як на біду, з Кремлем також не було можливості домовитися — там здавна вважають Плахотнюка своїм ворогом.

А отже, все знову залежало від позиції США, яким Демпартія довго та успішно доводила, що вона — єдина сила, здатна зупинити Путіна в Молдові. Цей аргумент працював бездоганно — заради геополітики Держдеп кілька років поспіль закривав очі на усі вади молдовської політики. Щоб знову заручитися підтримкою, один з найближчих соратників Плахотнюка Андріан Канду в середу терміново вилетів до Вашингтона… Але минув четвер, почалася п’ятниця, а жодних новин від емісара, жодних даних про зустрічі з ним так і не з’явилося. А у п’ятницю о 13:30, незадовго до запланованого брифінгу керівництва ДПМ, в офіс партії Плахотнюка прибув кортеж посла США Дерека Хогана, який від початку кризи уникав зустрічей із керівництвом «демократів». Він пробув там рівно 15 хвилин, і цього виявилось досить.

Найяскравішою ілюстрацією того, що демократи погодилися на капітуляцію, стали події в аеропорту Кишинева. Туди терміново прибули кілька чартерних рейсів, які дочекалися пасажирів та полетіли. Щонайменше два з них попрямували в Україну — до Одеси та Києва. А пізно вночі Демпартія визнала, що в одному з чартерів Кишинів залишив і Влад Плахотнюк.

А що ж Україна?

Наразі невідомо, чи скористався олігарх «українським» рейсом, але і це не було би вагомим показником, адже в Києві чи Одесі також можна зробити лише коротку зупинку. Відомо, що молдовський олігарх має нерухомість у Швейцарії, де, принаймні час від часу, мешкає його родина.

Але загалом під час молдовської кризи Україна спромоглася здивувати увесь світ та пішла наперекір позиції всіх своїх закордонних партнерів. Наша держава стала єдиною, хто спробував публічно додати легітимності Демпартії. Коротко ми вже повідомляли про цю історію. В середу до Кишинева прибув посол України з особливих доручень Віктор Крижанівський, який провів зустріч як із лідерами новоствореної коаліції, так і з колишнім урядом на чолі з Філіпом. Останню зустріч молдовська сторона зробила публічною, виставивши підтримку з боку України козирем у внутрішній боротьбі з опонентами. Україна, на диво, нічого проти не мала.

Це особливо дивує, зважаючи на те, що наш посол став першим закордонним дипломатом, який зустрівся з Філіпом від початку кризи, і єдиним(!), хто погодився на публічність зустрічі. Інші посли, акредитовані в Молдові, відмовлялися навіть від зустрічей тет-а-тет із міністром закордонних справ спірного на той час уряду Філіпа. Натомість із новою прем’єркою Санду посли зустрічалися, а її міністр Ніку Попеску вже встиг поїхати до Парижа з офіційним візитом, де мав офіційну зустріч із представниками G7, у якій Франція нині головує.

Та що для України G7? Ми маємо свій шлях. Тому МЗС встигло здивувати знову, опублікувавши прес-реліз, у якому визнало одночасно двох прем’єрів та два уряди Молдови. Згодом у МЗС додали, що це не було помилкою, хоч і визнали, що «два прем’єри — це забагато».

Неофіційно дипломати пояснюють, що причиною є їх застереження через участь у новій коаліції проросійської партії Додона та через те, що зміну влади в Молдові підтримав не лише Захід, а й Росія. І головне — режим Плахотнюка для України був зручним, передбачуваним партнером, а нова влада означає невизначеність.

Чого чекати далі?

Попри критику на адресу українського МЗС, авторові цих рядків лишається визнати — принаймні в одному вони праві. Капітуляція досі непотоплюваного Плахотнюка ще не гарантує, що криза в Молдові завершилася. І так само не можна бути певним у тому, що повалення олігархату Плахотнюка гарантує Молдові демократію та збереження руху до ЄС. Ситуація значно складніша. Навіть сам по собі той факт, що до тимчасового уряду Молдови увійшли соціалісти, а посаду віце-прем’єра, відповідального за Придністров’я, віддали прибічнику російського шляху Шова — вже змушує до обережності. Але, на щастя, прибічники РФ і близько не мають більшості в новому уряді Санду. Це для нас — гарантія того, що нової капітуляції, вже перед Росією, за нинішнього уряду не буде.

Наступним етапом, на якому Росія спробує взяти владу, стануть дострокові вибори до парламенту, які безсумнівно відбудуться. Можливо, не цього року, але наступного. Нинішня ж коаліція проєвропейських та проросійської партій довго не протягне. І вони відверто це визнають.

Джерело: Юридичний вісник України

Advertisement
Клікніть для коментування

Залишати коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

В світі

Доходи держбюджету зросли на 6,7% за рахунок зростання цін і зарплат

Рахункова палата відповідно до вимог ч. 2 ст. 110 Бюджетного кодексу України і ч. 3 ст. 7 Закону України «Про Рахункову палату» подала до Верховної Ради Висновок про результати аналізу виконання закону про Державний бюджет України на 2019 рік у січні-вересні, затверджений рішенням Рахункової палати від 26 листопада 2019 р. № 33-8.

У Комітеті з питань бюджету проаналізовано Висновок РП, останні звітні дані Міністерства фінансів України, Державної казначейської служби України, Державної фіскальної служби України, інших державних органів щодо стану реалізації норм Закону України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» і виконання бюджетів у поточному році.

Щодо макроекономічних показників. Згідно зі статистичними даними, основні показники економічного і соціального розвитку України є такими: реальний ВВП за І квартал, ІІ квартал і ІІІ квартал 2019 р. (порівняно з відповідним періодом 2018 р.) становив за оперативною оцінкою Держстату відповідно 102,5%, 104,6% і 104,2% /враховано при затвердженні бюджету – 103%; індекс споживчих цін у листопаді п.р. – 100,1%, з початку року – 104,3% враховано при затвердженні бюджету (грудень до грудня попереднього року) – 107,4%; індекс цін виробників промислової продукції у жовтні п.р. – 98,8%, з початку року – 98,9% враховано при затвердженні бюджету (грудень до грудня попереднього року)  – 110,1%.

У Висновку РП зазначено, що в умовах надпрогнозованого зростання економіки державний бюджет у звітному періоді не виконано як за доходами, так і за видатками.

За попередніми даними Національного банку, обсяг міжнародних резервів на 1 січня 2019 р. склав 21,93 млрд дол. США і збільшився у листопаді п.р. на 0,53 млрд дол. США, або на 2,5% (з початку року збільшився на 1,11 млрд дол. США, або на 5,3%). Офіційний курс гривні щодо долара США за січень-листопад (в середньому) і на кінець листопада п.р. становив відповідно 26,05 і 24,04 грн/дол. США (прогнозний обмінний курс, врахований при затвердженні бюджету, середньорічний і на кінець року – 28,2 і 29,4 грн/дол. США).

Кошти бюджетів та інших клієнтів Казначейства становили на 1 грудня 2019 р. 90 млрд грн (проти 60,9 млрд грн на 1 січня 2019 р.), у т.ч.: на єдиному казначейському рахунку – 55 млрд грн (проти 9,9 млрд грн на 1 січня 2019 р.), на рахунках Казначейства у іноземній валюті – 24,2 млрд грн, на інших рахунках – 10,8 млрд грн.

Щодо доходів державного бюджету. Доходи державного бюджету за 11 місяців п.р. становили 899,7 млрд грн, що на 56,4 млрд грн, або на 6,7%, більше відповідного показника за минулий рік. Рахункова палата звернула увагу, що збільшення доходів державного бюджету порівняно з відповідним періодом минулого року забезпечено, насамперед, за рахунок коштів Національного банку, зростання цін, заробітної плати, збільшення обсягів імпорту, авансового перерахування державними підприємствами частини чистого прибутку.

До загального фонду за січень-листопад п.р. надійшло доходів в обсязі 792,2 млрд грн, що на 51 млрд грн, або на 6,1%, менше уточненого плану на цей період, при тому що такий план вже зменшено на 9,8 млрд грн у зв‘язку із зменшенням    річного затвердженого плану на 20,1 млрд грн згідно із змінами до Закону, внесеними законом від 31 жовтня 20198 р. № 265-IХ. Порівняно з відповідним періодом минулого року такі доходи зросли на 4,1% при плановому річному зростанні на 9% (уточнений план на 2019 р. до факту за 2018 р.), що також вказує на проблеми їх виконання у п.р.

Ознайомитись докладніше з Висновком Рахункової палати та інформацію щодо виконання державного бюджету у поточному році можна за цим посиланням.

Читати далі

В світі

Аншлюс чи імітація від Лукашенка: що відбувається між Білоруссю та РФ?

Заяви про створення спільного парламенту та уряду Білорусі і Росії викликали справжній спалах стривоженості в Україні. І ці побоювання зовсім не необґрунтовані. Оскільки такі політичні органи зазвичай пов’язують з національними державами, зрозумілою є певна тривога.

Зрештою, вплив Росії на Білорусь традиційно великий, однак так само традиційно Мінськ, навіть у стратегічних питаннях, може проводити і проводить незалежну зовнішню політику. Зокрема, імпорт з Білорусі відіграв досить значну роль у забезпеченні військовою технікою, запчастинами та пальним української армії, що, звісно, в білоруській політичній системі не могло б відбуватися без згоди найвищого політичного керівництва й, очевидно ж, суперечить інтересам Росії. Якщо Білорусь втратить свій суверенітет, більше таку функцію вона виконувати не зможе. І що набагато неприємніше для України — виникне проблема необхідності захисту ділянки кордону з Білоруссю.

Наразі Білорусь виконує роль переговорного майданчика між Україною та Росією, і Київ може бути відносно спокійним щодо білоруського кордону — позиція Білорусі, очевидно, не дозволила б використати її як майданчик для наступу на Україну. Однак що буде, якщо Білорусь дійсно втратить суверенітет?..

Про що насправді йшлося?

У 1990-ті роки відбулося кілька кроків із тісної інтеграції Росії та Білорусі. Спершу у 1996-му було підписано угоду про створення «глибоко інтегрованої політично та економічно» спільноти Росії і Білорусі.

Далі у 1997 році цю спільноту було перетворено на Союз Білорусі та Росії. В обох угодах ішлося про збереження державного суверенітету обох сторін, але узгодження зовнішньої політики, а також глибоку економічну інтеграцію і навіть, відповідно до статуту та договору про союз Білорусі та Росії, єдине громадянство. Також для реалізації спільних задач передбачалося створення «на паритетних засадах» парламентської асамблеї та виконавчого комітету.

У грудні 1999 році було підписано договір про створення Союзної держави. Він набув чинності, тобто формально така держава (Білорусі та Росії) існує. Обидві країни, відповідно до статті 6 договору, зберігають суверенітет «з урахуванням добровільно переданих Союзній державі повноважень». Передбачається існування прапору, гімну, єдиної валюти, знову-таки узгодження зовнішньої та оборонної політики. Також передбачається створення спільної Вищої державної ради (до якої входитимуть президенти, прем’єри, спікери та голови палат держав-членів), парламенту і уряду — згідно зі статтею 4, «для реалізації цілей Союзної держави», водночас «державну владу в державах-учасниках здійснюють утворені ними відповідно до їхніх конституцій державні органи».

По факту мова про щось на зразок конфедерації

Білоруські парламент чи уряд не розпускаються, але «нагору» передається частина їхніх повноважень (як це відбувається, скажімо, в Європейському Союзі). Це, за політичної асиметрії (закладеної навіть у союзній угоді — у нижній палаті передбаченого наднаціонального парламенту російські депутати мали б 75 місць, а білоруські — 28), дійсно призвело б до підпорядкування Білорусі Москві у певних питаннях, віднесених до повноважень Союзної держави. Ось тільки насправді ані спільного парламенту чи уряду, ані спільної грошової одиниці, ані конституції, ані бюджету, ані навіть прапору чи гімну «єдиної держави» допоки не існує. Як, по суті, не існує й спільної зовнішньої та оборонної політики — про це свідчить, власне, фактична участь Білорусі в матеріальному забезпеченні української армії.

Навіть зі спільною економічною політикою (яка також регулюється більш успішним Євразійським економічним союзом) є проблеми: регулярно відбуваються «торгові війни», останнім часом пов’язані з реекспортом Білоруссю до Росії харчових продуктів із західних держав, що підпадають під російські санкції. Але не тільки: білоруські продукти з російського ринку також витісняються. Зрештою, до самих санкцій Білорусь не долучилася, тобто навіть у такому фундаментальному питанні зовнішньоекономічної політики домовитися Москві з Мінськом не вдалося. Та й кордон між Білоруссю та Росією існує не для проформи — з російської сторони відбувається перевірка вантажівок, що прямують з Білорусі до Росії.

Україні така політика Росії знайома — до 2014 року подібні торгові війни між нашою державою та Росією були регулярними і вкрай відчутними для української економіки. Це звичний зовнішньополітичний важіль для Москви.

Чого росіяни хочуть від Білорусі? Оживити проект

Внутрішньо-політична підтримка Путіна та його режиму останнім часом спадає. Це пов’язано, зокрема, із соціально- економічними проблемами, з якими стикаються росіяни у повсякденному житті. Ейфорія 2014 року, пов’язана з анексією Криму, минула. Для відновлення підтримки режиму було б добре продемонструвати зовнішньополітичні «успіхи» — і таким потенційним «успіхом», очевидно, в Кремлі бачать ревіталізацію по суті замороженої «Союзної держави», бо 51% росіян, згідно опитувань, навіть не чули про такий союз. А з тих, хто чув, більшість навряд чи розуміє, що передбачають союзні угоди та як це працюватиме на практиці. Тож «продати» таку ідею як щось нове теоретично можна.

Варто нагадати, що минулого року, приблизно в той самий зимовий, період, активізувалися розмови щодо Союзної держави — у вигляді тиску Росії. Сам Лукашенко тоді заявив, що Білорусь «пробуватимуть на зуб». Водночас він же запевняв, що якщо «немає рівноправної основи — немає й союзу», критикував завищену ціну на газ для Білорусі, а також пропозиції створення єдиного емісійного центру (незважаючи на те, що єдина валюта та єдиний емісійний центр передбачені договором про створення Союзної держави).

Аналітиками періодично обговорюється можливість для Путіна залишити за собою владу після 2024 року (коли він, за чинним російським законодавством, не матиме права балотуватися на президентських виборах) через утворення Союзної держави та зайняття головуючої посади у ньому. Правда, є проблема — такої посади чинний договір про Союзну державу не передбачає. Глава уряду чи голови палат парламенту є, а от єдиної «головної» фігури немає. А ще залишаються відкритими питання, чи погодиться Білорусь під писати новий договір і про яку інтеграцію взагалі йдеться зараз.

Почекати до весни

Посол Білорусі в Росії Владімір Семашко у виступі, розтиражованому ЗМІ, заявив, що цілі, поставлені договором про Союзну державу, «грандіозні, і вони не повинні змінюватися». Йдеться як про утворення спільних парламенту та уряду, так і про дію єдиних ринків енергоносіїв, уніфікованого податкового законодавства тощо.

У цих, нібито, сенсаційних заявах немає нічого нового. Білорусь займає таку позицію постійно — від договору вони ніколи не відмовлялися. Ось тільки на практиці щоразу щось заважає. І в цьому виступі Семашко згадав проблемні для Білорусі питання — ціну газу і так званий «податковий маневр», через який Білорусь недоотримує гроші за переробку й реекспорт російської нафти. До 2021 року передбачається, за його словами, «створення єдиних ринків«. Однак нагадаємо, що з 2010 року між державами-учасницями Євразійського економічного союзу (зокрема, Росією та Білоруссю) існує спільний ринок товарів. Як він працює на практиці — було зазначено вище. Також відповідно до дорожньої карти ЄАЕС передбачається формування спільних ринків нафти та газу.

Зауважимо, що особливо інтенсифікуються як тиск Росії щодо інтеграції, так і білоруська публічна «поступливість» в опалювальний період, коли, як відомо, Росія може використовувати енергетичний важіль для тиску на ті держави, що безпосередньо купують газ у неї. Тому нічого дивного, якщо навесні «раптово» вкотре виявиться, що і в цих проектах економічної інтеграції є щось, що Білорусь не влаштовує.

Що ж до створення спільних парламенту та уряду, то дійсно на декларативному рівні це залишається спільною метою — як це й було з підписанням договору про Сою зну державу. Однак у поточній дорожній карті утворення цих органів не згадується, й, очевидно, залишається питанням далекої перспективи, яку політично вигідно періодично згадувати, щоб отримувати певні переваги на переговорах. Переписування договору під особисті інтереси Путіна — створення певної керівної посади в Союзній державі для збереження ним влади після 2024 року виглядає потенційно можливим сценарієм на майбутнє. Але підстав вважати, що Білорусь, й особисто Лукашенко погодиться на існування умовного «президента Союзної держави» зі скільки-небудь помітними формальними повноваженнями, бракує. Тоді як посада «весільного генерала» без значимих повноважень може не задовольнити самого Путіна.

От і виходить, що чутки про політичний «аншлюс» Білорусі та підпорядкування її російським військово-політичним цілям залишаються дещо перебільшеними. Натомість існує ризик економічного поглинання, але передчасно вважати, що це питання вже вирішено.

Костянтин ФЕДОРЕНКО,
науковий співробітник
Центру східноєвропейських
та міжнародних студій (Берлін)

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі

В світі

Нова Єврокомісія фон дер Ляєн розпочала роботу

Першого грудня розпочав роботу новий склад Європейської комісії на чолі з Урсулою фон дер Ляєн.

«Ми будемо однією командою, яка працює в загальних європейських інтересах. Шлях цей буде важким, а завдання — непростими. Але разом ми можемо це зробити», — сказано в офіційному повідомленні ЄК в Twitter, присвяченому початку роботи нового складу виконавчого органу ЄС. Тоді ж, 1 грудня, також офіційно приступив до роботи і новий глава Європейської Ради Шарль Мішель, який замінив на посту Дональда Туска.

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі

В тренді

© ТОВ "АКТИВЛЕКС", 2018
Використання матеріалів сайту лише за умови посилання (для інтернет-видань - гіперпосилання) на LEXINFORM.COM.UA
Всі права на матеріали, розміщені на порталі LEXINFORM.COM.UA охороняються відповідно до законодавства України.