Connect with us

В світі

Макрон-ефект: як скандальні заяви президента Франції примирили НАТО і Трампа

«Чутки про мою смерть дещо перебільшені» — пожартував свого часу американський письменник Марк Твен, коли журналісти в США повідомили про його важку хворобу і, можливо, загибель. Тоді письменник перебував саме в Лондоні. За іронією долі, зараз тут, у Лондоні, так само були спростовані чутки чи то заяви про «смерть мозку» Північноатлантичного альянсу.

Скандальні висловлювання президента Франції, який поставив під сумнів життєздатність та єдність НАТО, мали зворотній ефект. У відповідь альянс отримав такий потужний заряд підтримки, якого не мав давно. А головне — те, що критичні заяви від Еммануеля Макрона змінили публічне ставлення до НАТО… з боку президента США. Дональд Трамп, який, як вважають, недолюблює французького колегу, перетворився із затятого критика альянсу на його безкомпромісного прибічника. Не знайшла підтримки союзників також позиція Макрона щодо відсутності загроз для НАТО з боку Росії — протягом дня постійно лунали заяви, що альянс, всупереч пропозиції президента Франції, не повинен забувати про «російський виклик».

Та й сам Макрон, хоч і не відмовився від своїх слів, але зменшив радикальність позиції. Між тим, на шляху до єдності країн-членів постала нова проблема: шантаж з боку президента Туреччини Реджепа Таїпа Ердогана. Він почав блокувати рішення організації, діючи схожим чином до того, як це робить Угорщина щодо України.

Альянс воскрес

Ця історія розпочалася майже місяць тому. На початку лис топада журнал The Economist опублікував інтерв’ю президента Франції про те, що Північноатлантичний альянс переживає «смерть мозку», в тому числі через брак координації між Європою і США. Він звинуватив Сполучені Штати у втраті зацікавленості в європейських союзниках та заявив, що НАТО перестає діяти у звичних обрисах. «Ми повинні переглянути реальність, що таке НАТО», — додав Макрон. Слова французького лідера про «смерть мозку НАТО» стали крилатими, хоча й викликали одностайне засудження з боку інших європейських держав та керівників НАТО.

Ще тоді, на початку листопада, Макрон не приховував, що робить цю заяву з розрахунком продовжити дискусію на грудневій зустрічі лідерів альянсу. Нагадувати колегам про цей намір президентові Франції зайвий раз не довелося. У публічних виступах лідерів держав-членів НАТО та в дискусіях за їхньої участі тема «смерті мозку» стала однією з основних. Європейські колеги Макрона доводили, що той не мав підстав для таких заяв, бо альянс нині — живий як ніколи. «Це в 1990-х роках НАТО практично не існувало. Ви пригадаєте щось про НАТО із тих часів?.. А зараз альянс доводить, що він живий, він змінюється, швидко реагує на загрози», — доводив у виступі на конференції NATO Engages президент Польщі Анджей Дуда. Та головною інтригою була позиція США.

Трамп — не Макрон

Вашингтон донедавна утримувався від чітких заяв на цю тему, натомість лунали натяки на протилежне, як-то заява держсекретаря про те, що НАТО або зміниться, або застаріє. До того ж, Трамп і сам був здавна відомий як критик альянсу, а торік під час саміту в Брюсселі навіть погрожував виходом США з організації. А отже, скандальні заяви Макрона, здавалося б, збігалися з його позицією. Однак у вівторок Трампа немов підмінили. Із НАТО-скептика він умить перетворився на безкомпромісного прихильника альянсу. Вранці на зустрічі з Єнсом Столтенбергом Трамп повністю підтримав генсека НАТО та оголосив: французи роблять щось погане, а заява Макрона про «смерть мозку» є дуже небезпечною.

На зустрічі із самим Макроном, яка відбулася у вівторок ввечері, він трохи збавив оберти критики, але підтримка НАТО з його боку збереглася. Зміну своєї позиції президент США пояснив тим, що, мовляв, за цей час сам альянс змінився. «НАТО робить фантастичні речі, і всі беруть у цьому участь… Три роки тому НАТО йшло у неправильному напрямку. Тепер же альянс сильний і стає сильнішим», — розповідав Дональд Трамп перед телекамерами, сидячи поруч із Макроном.

Доречно згадати, що це — далеко не перша суперечка президентів США та Франції. Ці політики здавна, ще від першого року президентства Трампа, мають імідж антагоністів, що постійно розходяться в ключових питаннях. Курйозна деталь: якось Макрон привіз до США «дерево дружби», президенти разом посадили його на галявині поблизу Білого дому, але згодом рослина звідти зникла. Американська адміністрація визнала: «дерево дружби» Макрона і Трампа загинуло. Жарти жартами, але є всі підстави припустити, що нелюбов Трампа до Макрона справді вплинула на зміну позиції президента США щодо НАТО. Лишається тільки здогадуватися, чи було це від початку тактикою французького лідера, аби відродити підтримку альянсу Вашингтоном, але в результаті вийшло непогано.

Турецька блокада

Варто відразу застерегти від надмірного оптимізму щодо єдності союзників. На жаль, протистояння Франція—США було не єдиним у цій історії. Макрон, коли заявляв про «смерть мозку НАТО», критикував дії не лише американського колеги, але й турецького. Президент Франції обурювався через «неузгоджені агресивні дії в регіоні, де наші інтереси поставлені на карту», маючи на увазі вторгнення турецьких військ у Сирію. Також Макрон заявив про неприпустимість купівлі Туреччиною російських систем протиповітряної оборони С-400. Турецького президента ці претензії зачепили: він відповів образою на образу, порадивши Макрону «…перевірити власну голову, перш ніж оголошувати «смерть мозку» НАТО».

Розбіжності загострилися за день до зустрічі в Лондоні, коли стало відомо, що Туреччина фактично ставить ультиматум союзникам. Ердоган прямо заявив, що заблокує будь-які рішення, якщо лідери країн не погодяться визнати терористичними організаціями тих, на кого вкаже Анкара. А Туреччина вимагає, щоб альянс офіційно визнав терористами Робітничу партії Курдистану, її бойове крило «Загони народної самооборони» (YPG) та інші прокурдські організації, які діють на турецько-сирійському кордоні. Саме вони були основною ціллю військової операції Туреччини в Сирії в жовтні. «Якщо наші друзі в НАТО не визнають терористичними організаціями тих, кого ми вважаємо такими, тоді вибачте, але ми будемо проти будь-якого кроку, який буде зроблено в Лондоні», — заявив Ердоган.

Це вже нагадує угорську тактику щодо України, чи не так?

Причому наслідки турецької блокади — ще суттєвіші. Вимагаючи ухвалення рішення, якого не було на порядку денному альянсу, Ердоган блокує всі рішення, які мали би бути ухвалені на найвищому рівні. Зокрема, лідери НАТО планують ухвалити в Лондоні рішення щодо нового плану захисту Польщі та країн Балтії від російської загрози. Деталі плану поки невідомі, але, очевидно, йдеться про військове посилення на додачу до бойових груп, які вже розміщені в цих країнах. Це рішення — також під загрозою зриву. Причому європейські політики поки що не готові виконувати вимоги Ердогана. Так, Макрон вже нагадав, що сирійські курди допомагали міжнародній коа ліції перемогти терористів «Ісламської держави», а тепер НАТО має визнати терористами їх самих?

Стримати державу-терориста

За конфліктами всередині Північноатлантичного альянсу уважно стежать не лише держави-союзники та їхні партнери на кшталт України. Є держава, для якої заяви Макрона про «смерть мозку», жорсткі відповіді Ердогана, намір Туреччини блокувати рішення НАТО тощо — немов бальзам на душу. Звісно ж, ідеться про Росію, де не дуже приховують позитивні емоції. «Відмирання частин тіла НАТО нас не стосується, але ми спостерігаємо», — заявили з цього приводу в Кремлі. Та особливу вагу для РФ мали нещодавні висловлювання Макрона, коли той вже почав поволі знижувати накал критики на адресу НАТО, але натомість заявив, що не вважає Росію противником альянсу чи навіть спільною загрозою для його членів.

На щастя заяви, що пролунали в Лондоні, дають підстави для обережного оптимізму з цього приводу. Жоден з лідерів держав-членів НАТО, що висловлювався під час лондонської зустрічі, не підтримав ідею про те, що альянс має забути про російську загрозу. А от протилежні заяви лунали: попри потребу боротися із загрозою тероризму, стримування агресивної Росії лишається і має лишатися пріоритетом. І навіть Трамп, який кілька разів повторив, що він точно «зможе порозумітися з росіянами», все ж наголосив, що альянс «має бути готовим» до стримування різних ймовірних противників, і Росія не виняток. А тому «російська політика» НАТО після зустрічі в Лондоні, переконані, не зазнає змін. Підтвердженням цьому є й ухвалена на саміті альянсу декларація де наголошується, що агресивні дії Росії є загрозою евроатлантичній безпеці.

Сергій СИДОРЕНКО,
Юрій ОНИЩЕНКО,
Лондон, ЄП

Джерело: Юридичний вісник України

Advertisement
Клікніть для коментування

Залишати коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

В світі

Доходи держбюджету зросли на 6,7% за рахунок зростання цін і зарплат

Рахункова палата відповідно до вимог ч. 2 ст. 110 Бюджетного кодексу України і ч. 3 ст. 7 Закону України «Про Рахункову палату» подала до Верховної Ради Висновок про результати аналізу виконання закону про Державний бюджет України на 2019 рік у січні-вересні, затверджений рішенням Рахункової палати від 26 листопада 2019 р. № 33-8.

У Комітеті з питань бюджету проаналізовано Висновок РП, останні звітні дані Міністерства фінансів України, Державної казначейської служби України, Державної фіскальної служби України, інших державних органів щодо стану реалізації норм Закону України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» і виконання бюджетів у поточному році.

Щодо макроекономічних показників. Згідно зі статистичними даними, основні показники економічного і соціального розвитку України є такими: реальний ВВП за І квартал, ІІ квартал і ІІІ квартал 2019 р. (порівняно з відповідним періодом 2018 р.) становив за оперативною оцінкою Держстату відповідно 102,5%, 104,6% і 104,2% /враховано при затвердженні бюджету – 103%; індекс споживчих цін у листопаді п.р. – 100,1%, з початку року – 104,3% враховано при затвердженні бюджету (грудень до грудня попереднього року) – 107,4%; індекс цін виробників промислової продукції у жовтні п.р. – 98,8%, з початку року – 98,9% враховано при затвердженні бюджету (грудень до грудня попереднього року)  – 110,1%.

У Висновку РП зазначено, що в умовах надпрогнозованого зростання економіки державний бюджет у звітному періоді не виконано як за доходами, так і за видатками.

За попередніми даними Національного банку, обсяг міжнародних резервів на 1 січня 2019 р. склав 21,93 млрд дол. США і збільшився у листопаді п.р. на 0,53 млрд дол. США, або на 2,5% (з початку року збільшився на 1,11 млрд дол. США, або на 5,3%). Офіційний курс гривні щодо долара США за січень-листопад (в середньому) і на кінець листопада п.р. становив відповідно 26,05 і 24,04 грн/дол. США (прогнозний обмінний курс, врахований при затвердженні бюджету, середньорічний і на кінець року – 28,2 і 29,4 грн/дол. США).

Кошти бюджетів та інших клієнтів Казначейства становили на 1 грудня 2019 р. 90 млрд грн (проти 60,9 млрд грн на 1 січня 2019 р.), у т.ч.: на єдиному казначейському рахунку – 55 млрд грн (проти 9,9 млрд грн на 1 січня 2019 р.), на рахунках Казначейства у іноземній валюті – 24,2 млрд грн, на інших рахунках – 10,8 млрд грн.

Щодо доходів державного бюджету. Доходи державного бюджету за 11 місяців п.р. становили 899,7 млрд грн, що на 56,4 млрд грн, або на 6,7%, більше відповідного показника за минулий рік. Рахункова палата звернула увагу, що збільшення доходів державного бюджету порівняно з відповідним періодом минулого року забезпечено, насамперед, за рахунок коштів Національного банку, зростання цін, заробітної плати, збільшення обсягів імпорту, авансового перерахування державними підприємствами частини чистого прибутку.

До загального фонду за січень-листопад п.р. надійшло доходів в обсязі 792,2 млрд грн, що на 51 млрд грн, або на 6,1%, менше уточненого плану на цей період, при тому що такий план вже зменшено на 9,8 млрд грн у зв‘язку із зменшенням    річного затвердженого плану на 20,1 млрд грн згідно із змінами до Закону, внесеними законом від 31 жовтня 20198 р. № 265-IХ. Порівняно з відповідним періодом минулого року такі доходи зросли на 4,1% при плановому річному зростанні на 9% (уточнений план на 2019 р. до факту за 2018 р.), що також вказує на проблеми їх виконання у п.р.

Ознайомитись докладніше з Висновком Рахункової палати та інформацію щодо виконання державного бюджету у поточному році можна за цим посиланням.

Читати далі

В світі

Аншлюс чи імітація від Лукашенка: що відбувається між Білоруссю та РФ?

Заяви про створення спільного парламенту та уряду Білорусі і Росії викликали справжній спалах стривоженості в Україні. І ці побоювання зовсім не необґрунтовані. Оскільки такі політичні органи зазвичай пов’язують з національними державами, зрозумілою є певна тривога.

Зрештою, вплив Росії на Білорусь традиційно великий, однак так само традиційно Мінськ, навіть у стратегічних питаннях, може проводити і проводить незалежну зовнішню політику. Зокрема, імпорт з Білорусі відіграв досить значну роль у забезпеченні військовою технікою, запчастинами та пальним української армії, що, звісно, в білоруській політичній системі не могло б відбуватися без згоди найвищого політичного керівництва й, очевидно ж, суперечить інтересам Росії. Якщо Білорусь втратить свій суверенітет, більше таку функцію вона виконувати не зможе. І що набагато неприємніше для України — виникне проблема необхідності захисту ділянки кордону з Білоруссю.

Наразі Білорусь виконує роль переговорного майданчика між Україною та Росією, і Київ може бути відносно спокійним щодо білоруського кордону — позиція Білорусі, очевидно, не дозволила б використати її як майданчик для наступу на Україну. Однак що буде, якщо Білорусь дійсно втратить суверенітет?..

Про що насправді йшлося?

У 1990-ті роки відбулося кілька кроків із тісної інтеграції Росії та Білорусі. Спершу у 1996-му було підписано угоду про створення «глибоко інтегрованої політично та економічно» спільноти Росії і Білорусі.

Далі у 1997 році цю спільноту було перетворено на Союз Білорусі та Росії. В обох угодах ішлося про збереження державного суверенітету обох сторін, але узгодження зовнішньої політики, а також глибоку економічну інтеграцію і навіть, відповідно до статуту та договору про союз Білорусі та Росії, єдине громадянство. Також для реалізації спільних задач передбачалося створення «на паритетних засадах» парламентської асамблеї та виконавчого комітету.

У грудні 1999 році було підписано договір про створення Союзної держави. Він набув чинності, тобто формально така держава (Білорусі та Росії) існує. Обидві країни, відповідно до статті 6 договору, зберігають суверенітет «з урахуванням добровільно переданих Союзній державі повноважень». Передбачається існування прапору, гімну, єдиної валюти, знову-таки узгодження зовнішньої та оборонної політики. Також передбачається створення спільної Вищої державної ради (до якої входитимуть президенти, прем’єри, спікери та голови палат держав-членів), парламенту і уряду — згідно зі статтею 4, «для реалізації цілей Союзної держави», водночас «державну владу в державах-учасниках здійснюють утворені ними відповідно до їхніх конституцій державні органи».

По факту мова про щось на зразок конфедерації

Білоруські парламент чи уряд не розпускаються, але «нагору» передається частина їхніх повноважень (як це відбувається, скажімо, в Європейському Союзі). Це, за політичної асиметрії (закладеної навіть у союзній угоді — у нижній палаті передбаченого наднаціонального парламенту російські депутати мали б 75 місць, а білоруські — 28), дійсно призвело б до підпорядкування Білорусі Москві у певних питаннях, віднесених до повноважень Союзної держави. Ось тільки насправді ані спільного парламенту чи уряду, ані спільної грошової одиниці, ані конституції, ані бюджету, ані навіть прапору чи гімну «єдиної держави» допоки не існує. Як, по суті, не існує й спільної зовнішньої та оборонної політики — про це свідчить, власне, фактична участь Білорусі в матеріальному забезпеченні української армії.

Навіть зі спільною економічною політикою (яка також регулюється більш успішним Євразійським економічним союзом) є проблеми: регулярно відбуваються «торгові війни», останнім часом пов’язані з реекспортом Білоруссю до Росії харчових продуктів із західних держав, що підпадають під російські санкції. Але не тільки: білоруські продукти з російського ринку також витісняються. Зрештою, до самих санкцій Білорусь не долучилася, тобто навіть у такому фундаментальному питанні зовнішньоекономічної політики домовитися Москві з Мінськом не вдалося. Та й кордон між Білоруссю та Росією існує не для проформи — з російської сторони відбувається перевірка вантажівок, що прямують з Білорусі до Росії.

Україні така політика Росії знайома — до 2014 року подібні торгові війни між нашою державою та Росією були регулярними і вкрай відчутними для української економіки. Це звичний зовнішньополітичний важіль для Москви.

Чого росіяни хочуть від Білорусі? Оживити проект

Внутрішньо-політична підтримка Путіна та його режиму останнім часом спадає. Це пов’язано, зокрема, із соціально- економічними проблемами, з якими стикаються росіяни у повсякденному житті. Ейфорія 2014 року, пов’язана з анексією Криму, минула. Для відновлення підтримки режиму було б добре продемонструвати зовнішньополітичні «успіхи» — і таким потенційним «успіхом», очевидно, в Кремлі бачать ревіталізацію по суті замороженої «Союзної держави», бо 51% росіян, згідно опитувань, навіть не чули про такий союз. А з тих, хто чув, більшість навряд чи розуміє, що передбачають союзні угоди та як це працюватиме на практиці. Тож «продати» таку ідею як щось нове теоретично можна.

Варто нагадати, що минулого року, приблизно в той самий зимовий, період, активізувалися розмови щодо Союзної держави — у вигляді тиску Росії. Сам Лукашенко тоді заявив, що Білорусь «пробуватимуть на зуб». Водночас він же запевняв, що якщо «немає рівноправної основи — немає й союзу», критикував завищену ціну на газ для Білорусі, а також пропозиції створення єдиного емісійного центру (незважаючи на те, що єдина валюта та єдиний емісійний центр передбачені договором про створення Союзної держави).

Аналітиками періодично обговорюється можливість для Путіна залишити за собою владу після 2024 року (коли він, за чинним російським законодавством, не матиме права балотуватися на президентських виборах) через утворення Союзної держави та зайняття головуючої посади у ньому. Правда, є проблема — такої посади чинний договір про Союзну державу не передбачає. Глава уряду чи голови палат парламенту є, а от єдиної «головної» фігури немає. А ще залишаються відкритими питання, чи погодиться Білорусь під писати новий договір і про яку інтеграцію взагалі йдеться зараз.

Почекати до весни

Посол Білорусі в Росії Владімір Семашко у виступі, розтиражованому ЗМІ, заявив, що цілі, поставлені договором про Союзну державу, «грандіозні, і вони не повинні змінюватися». Йдеться як про утворення спільних парламенту та уряду, так і про дію єдиних ринків енергоносіїв, уніфікованого податкового законодавства тощо.

У цих, нібито, сенсаційних заявах немає нічого нового. Білорусь займає таку позицію постійно — від договору вони ніколи не відмовлялися. Ось тільки на практиці щоразу щось заважає. І в цьому виступі Семашко згадав проблемні для Білорусі питання — ціну газу і так званий «податковий маневр», через який Білорусь недоотримує гроші за переробку й реекспорт російської нафти. До 2021 року передбачається, за його словами, «створення єдиних ринків«. Однак нагадаємо, що з 2010 року між державами-учасницями Євразійського економічного союзу (зокрема, Росією та Білоруссю) існує спільний ринок товарів. Як він працює на практиці — було зазначено вище. Також відповідно до дорожньої карти ЄАЕС передбачається формування спільних ринків нафти та газу.

Зауважимо, що особливо інтенсифікуються як тиск Росії щодо інтеграції, так і білоруська публічна «поступливість» в опалювальний період, коли, як відомо, Росія може використовувати енергетичний важіль для тиску на ті держави, що безпосередньо купують газ у неї. Тому нічого дивного, якщо навесні «раптово» вкотре виявиться, що і в цих проектах економічної інтеграції є щось, що Білорусь не влаштовує.

Що ж до створення спільних парламенту та уряду, то дійсно на декларативному рівні це залишається спільною метою — як це й було з підписанням договору про Сою зну державу. Однак у поточній дорожній карті утворення цих органів не згадується, й, очевидно, залишається питанням далекої перспективи, яку політично вигідно періодично згадувати, щоб отримувати певні переваги на переговорах. Переписування договору під особисті інтереси Путіна — створення певної керівної посади в Союзній державі для збереження ним влади після 2024 року виглядає потенційно можливим сценарієм на майбутнє. Але підстав вважати, що Білорусь, й особисто Лукашенко погодиться на існування умовного «президента Союзної держави» зі скільки-небудь помітними формальними повноваженнями, бракує. Тоді як посада «весільного генерала» без значимих повноважень може не задовольнити самого Путіна.

От і виходить, що чутки про політичний «аншлюс» Білорусі та підпорядкування її російським військово-політичним цілям залишаються дещо перебільшеними. Натомість існує ризик економічного поглинання, але передчасно вважати, що це питання вже вирішено.

Костянтин ФЕДОРЕНКО,
науковий співробітник
Центру східноєвропейських
та міжнародних студій (Берлін)

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі

В світі

Нова Єврокомісія фон дер Ляєн розпочала роботу

Першого грудня розпочав роботу новий склад Європейської комісії на чолі з Урсулою фон дер Ляєн.

«Ми будемо однією командою, яка працює в загальних європейських інтересах. Шлях цей буде важким, а завдання — непростими. Але разом ми можемо це зробити», — сказано в офіційному повідомленні ЄК в Twitter, присвяченому початку роботи нового складу виконавчого органу ЄС. Тоді ж, 1 грудня, також офіційно приступив до роботи і новий глава Європейської Ради Шарль Мішель, який замінив на посту Дональда Туска.

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі

В тренді

© ТОВ "АКТИВЛЕКС", 2018
Використання матеріалів сайту лише за умови посилання (для інтернет-видань - гіперпосилання) на LEXINFORM.COM.UA
Всі права на матеріали, розміщені на порталі LEXINFORM.COM.UA охороняються відповідно до законодавства України.