Connect with us

В світі

Між Додоном і «крадієм мільярда»: кого привели до влади парламентські вибори в Молдові?

Юрій ПАНЧЕНКО, редактор ЄП

Чи зможуть голоси громадян, які проживають на окупованих територіях, стати «золотою акцією» для формування уряду й визначити вектор розвитку держави? Відповідь на це запитання стало актуальним для сусідньої Молдови, де в неділю, 24 лютого, вперше після придністровського конфлікту та самопроголошення «незалежності» проросійського регіону мешканці Придністров’я масово голосували на парламентських виборах у Молдові.

 

Перше місце на цих виборах за партійними списками отримала проросійська Партія соціалістів (31,3% голосів). Втім цей результат не дозволяє їй самостійно сформувати уряд. На другому місці проєвропейська опозиція, блок ACUM із 26,4%. Партія влади отримала лише третє місце (менше 23,9%). А ще до парламенту пройшла партія «Шор» (8,4%) на чолі з «крадієм мільярда» Іланом Шором, провину якого вже визнав суд, але це не завадило йому балотуватися до парламенту. При цьому задовго до дня виборів кампанія в Молдові стала надзвичайно брудною, з узаконеними схемами підкупу, на який ЦВК «не звертав уваги». А партія влади, попри третє місце, може легко створити найбільшу фракцію в парламенті. Ми ж вирішили на місці розібратися, куди рухається наш сусід?

Олігарх та його друзі

«Не голосуй за олігархів» — плакатами з таким написом російською та румунською мовами був завішаний Кишинів. На них зображено руку з трьома «ляльками» з обличчями ключових молдовських політиків — президента Ігоря Додона (який має репутацію прокремлівського політика), лідера Демократичної партії Влада Плахотнюка (який має репутацію антиросійського політика) та мера міста Оргіїв Ілана Шора (який репутації не має взагалі). Щоправда, «олігархом» з цієї трійки за формальними ознаками є лише один — Влад Плахотнюк. Він вважається найбагатшою людиною в країні, контролює більшу частину медіапростору, очолює правлячу Демократичну партію і де-факто є лідером країни. Для Плахотнюка критично важливо зберегти владу після виборів. Демпартія фінішувала на виборах лише третьою, але це не стало несподіванкою. Готуватися до цього влада почала ще торік, змінивши виборчу систему з партійної на змішану, як в Україні, розраховуючи посилитися за рахунок мажоритарки. Знайома за українськими реаліями ситуація – кандидати, які перемагають на округах як «незалежні», після виборів долучаються до партії влади. Та й для депутатів, обраних від інших партій, можна знайти аргументи для переходу до влади – саме так сталося в парламенті минулого скликання.

А ще один козир Демпартії – партія «Шор». Ця політична сила має вкрай сумнівну репутацію, але її наперед вважають резервом голосів для нинішньої влади. Надто серйозний «аргумент» для впливу на її лідера має Плахотнюк.

Між в’язницею та парламентом

Невелике місто Оргїїв розташоване лише за 50 км від Кишинева. Затишне та набагато більш прибране й відремонтоване, аніж столиця. Це — один з головних аргументів тамтешнього мера Ілана Шора, який фінансує місто з «власних» грошей. Після цих виборів він напевно стане депутатом парламенту і лідером нової фракції. Кожен другий будинок у місті завішений передвиборчими розтяжками Шора (і, відповідно, партії, названої його іменем). В деяких випадках повісити розтяжки на мотузках не виходило, тож полотнища саморізами кріпили до стін – любов до свого мера буває настільки сильною, що заради нього варто зіпсувати фасад будинку.

Ілан Шор — ще один бізнесмен, чоловік російської поп-зірки Жасмін. У новітній історії Молдови він має особливу роль: суд визнав його провину як головного виконавця «злочину сторіччя» — крадіжки мільярда доларів з рахунків трьох молдовських банків у 2014 році. Ця справа зачепила кар’єру кількох відомих політиків. Деякі з них, як, наприклад, екс-прем’єр Влад Філат, вже давно у в’язниці, і суд почав слухати нову справу щодо нього. Ілана Шора від початку називали одним із причетних до крадіжки. Обвинувальний вирок щодо Шора був винесений ще у липні 2017 року. Та це не заважає йому керувати містом і балотуватися у депутати.

Річ у тім, що вирок суду першої інстанції ніяк не набуде чинності, бо апеляція триває досі й слухання постійно переносяться. Чергове засідання мало відбутися 20 лютого, за кілька днів до голосування, але «раптом» суд вирішив задовольнити прохання політика і вкотре переніс слухання – адже через вибори у Шора зовсім немає часу на такі дрібниці.

«Вдалося домовитися», — так зазвичай коментують у Молдові це перенесення. І не сумніваються, що взамін партія «Шор» буде вимушена стати тіньовим партнером Демпартії. Тим більше, зважаючи на те, що вирок було винесено до отримання Шором депутатського імунітету, і для його переміщення з парламенту до в’язниці скасування недоторканості не потрібне, лише рішення за апеляцією.

Виборчий туризм

Однією із сенсацій нинішніх виборів у Молдові став аншлаг на дільницях для мешканців Придністров’я — їх цього року відкрили аж півсотні. Право голосувати на виборах у Молдові придністровці мали й раніше, та донедавна мало хто це робив — влада сепаратистського регіону, тісно пов’язаного з Росією, перешкоджала їхній участі у молдовських голосуваннях.

Ситуація змінилася 2016 року, коли на президентських виборах треба було підтримати проросійського кандидата Ігоря Додона. Тоді у виборах у Молдові взяли участь близько 7 тисяч придністровців. Продовження такої практики було й на парламентських виборах, тим більше, що нова виборча система «бронює» за Придністров’ям два мандати – які можуть виявитися вирішальними під час коаліціади.

Втім такої активності придністровських виборців не очікували навіть у Молдові. Цього року тут проголосувало 37 тисяч людей. Дільниці для придністровців були переповнені від 7-ї ранку, коли тільки розпочалося голосування. На них збиралися довжелезні черги, поруч — автобуси з придністровськими номерами. І попри очевидність того, що людей організовано підвозили, в присутності журналістів виборці запевняли, що «приїхали самі, громадським транспортом». Хоча не на камеру дехто визнавав, що поїхали за вказівкою керівництва, а інші, що мають отримати за голос від 20 до 40 доларів. Опозиційний блок ACUM навіть звернувся до Центрвиборчкому з вимогою визнати нечинним голосування на придністровських дільницях. Втім там відповіли, що підстав для цього немає — доказів підкупу представлено не було, а організація підвозу виборців не є протизаконною.

Та залишається ключове питання – на чию користь голосували придністровці? У правлячій Демпартії заявили, що таким чином РФ намагається підтримати соціалістів. У Соцпартії, навпаки, вважають, що це допомога Тирасполя «демократам». І друга версія цілком може мати сенс: хоча в багатомандатному окрузі половина придністровців проголосувала за соціалістів, та це в масштабах країни — небагато голосів. Натомість у «придністровських» одномандатних округах лідирують незалежні кандидати, які найімовірніше посилять саме Демпартію.

Перемога без перемоги

За даними ЦВК Молдови, на ці вибори явка була рекордно малою — на дільниці прийшли 49% виборців. Очікувано в Центрвиборчкомі не побачили порушень, які могли б вплинути на перебіг виборів. Серед виявлених проблем найдивнішим стала історія в місті Комрат, де на скрині для голосування виявився… герб Російської Федерації. Цей конфуз пояснили недавнім голосуванням для громадян РФ на виборах у Держдуму, після чого стерти чужий герб зі скрині, мовляв, просто забули.

Про попередні результати виборів ми вже говорили. Реальний розклад сил ще скоригує мажоритарка. За попередніми даними, Демпартія отримає другу за величиною фракцію (31 мандат), лише трохи відстаючи від соціалістів (33 мандати). Ще 27 мандатів отримає ACUM, 7 — «Шор» та останні 3 — незалежні кандидати. Найімовірніше, за їх рахунок реальна кількість мандатів «демократів» зросте до 34, що зробить їх найпотужнішою фракцією.

Таким чином найбільше шансів на успіх у створенні коаліції має чинна партія влади — дарма що вона фінішувала третьою. Влад Плахотнюк на брифінгу відразу після завершення голосування заявив, що партія відкрита до діалогу з усіма політичними силами. Та хто піде в союзники до олігарха? Адже голосів «Шора» їм не вистачить. Проєвропейский ACUM виключає таку можливість. Вони ще до виборів пообіцяли не вступати в коаліцію з демократами. А крім того, за кілька днів до голосування обидва лідери блоку заявили про отруєння ртуттю, в якому вони звинуватили особисто Плахотнюка. Це не той фон, на якому примирення видається реальним.

Тому найреалістичнішими є два варіанти. Або Демпартія зможе «в індивідуальному порядку» переманити депутатів від ACUM та соціалістів, приміром, для призначення уряду меншості, або створити коаліцію із соціалістами. Й хоча останній варіант означає об’єднання антиподів — проросійської та проєвропейської сил, — у Молдові багато хто вважає, що він не є неможливим. В останні півроку (після скасування результатів виборів мера Кишинева, на яких переміг один із лідерів ACUM Андрей Нестасе) відносини уряду з ЄС суттєво погіршилися. А в Додона тим часом дещо скоригували ставлення до євроінтеграції і вже не вимагають скасування Угоди про асоціацію. Останній сценарій вкрай небажаний для України. Він серед іншого означатиме, що до уряду сусідньої Молдови увійдуть проросійські міністри, а її співпраця з ЄС, яка і зараз далека від ідеальної, додатково уповільниться.

Головною інтригою лишається те, як діятиме опозиція. В ACUM вже оголосили ці вибори найбруднішими в історії Молдови і не приховують, що мають намір перейти до вуличних протестів. Та чи матимуть вони достатній масштаб, аби змінити результати виборів? Це наразі лишається під великим питанням.

Джерело: Юридичний вісник України

В світі

Доходи держбюджету зросли на 6,7% за рахунок зростання цін і зарплат

Рахункова палата відповідно до вимог ч. 2 ст. 110 Бюджетного кодексу України і ч. 3 ст. 7 Закону України «Про Рахункову палату» подала до Верховної Ради Висновок про результати аналізу виконання закону про Державний бюджет України на 2019 рік у січні-вересні, затверджений рішенням Рахункової палати від 26 листопада 2019 р. № 33-8.

У Комітеті з питань бюджету проаналізовано Висновок РП, останні звітні дані Міністерства фінансів України, Державної казначейської служби України, Державної фіскальної служби України, інших державних органів щодо стану реалізації норм Закону України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» і виконання бюджетів у поточному році.

Щодо макроекономічних показників. Згідно зі статистичними даними, основні показники економічного і соціального розвитку України є такими: реальний ВВП за І квартал, ІІ квартал і ІІІ квартал 2019 р. (порівняно з відповідним періодом 2018 р.) становив за оперативною оцінкою Держстату відповідно 102,5%, 104,6% і 104,2% /враховано при затвердженні бюджету – 103%; індекс споживчих цін у листопаді п.р. – 100,1%, з початку року – 104,3% враховано при затвердженні бюджету (грудень до грудня попереднього року) – 107,4%; індекс цін виробників промислової продукції у жовтні п.р. – 98,8%, з початку року – 98,9% враховано при затвердженні бюджету (грудень до грудня попереднього року)  – 110,1%.

У Висновку РП зазначено, що в умовах надпрогнозованого зростання економіки державний бюджет у звітному періоді не виконано як за доходами, так і за видатками.

За попередніми даними Національного банку, обсяг міжнародних резервів на 1 січня 2019 р. склав 21,93 млрд дол. США і збільшився у листопаді п.р. на 0,53 млрд дол. США, або на 2,5% (з початку року збільшився на 1,11 млрд дол. США, або на 5,3%). Офіційний курс гривні щодо долара США за січень-листопад (в середньому) і на кінець листопада п.р. становив відповідно 26,05 і 24,04 грн/дол. США (прогнозний обмінний курс, врахований при затвердженні бюджету, середньорічний і на кінець року – 28,2 і 29,4 грн/дол. США).

Кошти бюджетів та інших клієнтів Казначейства становили на 1 грудня 2019 р. 90 млрд грн (проти 60,9 млрд грн на 1 січня 2019 р.), у т.ч.: на єдиному казначейському рахунку – 55 млрд грн (проти 9,9 млрд грн на 1 січня 2019 р.), на рахунках Казначейства у іноземній валюті – 24,2 млрд грн, на інших рахунках – 10,8 млрд грн.

Щодо доходів державного бюджету. Доходи державного бюджету за 11 місяців п.р. становили 899,7 млрд грн, що на 56,4 млрд грн, або на 6,7%, більше відповідного показника за минулий рік. Рахункова палата звернула увагу, що збільшення доходів державного бюджету порівняно з відповідним періодом минулого року забезпечено, насамперед, за рахунок коштів Національного банку, зростання цін, заробітної плати, збільшення обсягів імпорту, авансового перерахування державними підприємствами частини чистого прибутку.

До загального фонду за січень-листопад п.р. надійшло доходів в обсязі 792,2 млрд грн, що на 51 млрд грн, або на 6,1%, менше уточненого плану на цей період, при тому що такий план вже зменшено на 9,8 млрд грн у зв‘язку із зменшенням    річного затвердженого плану на 20,1 млрд грн згідно із змінами до Закону, внесеними законом від 31 жовтня 20198 р. № 265-IХ. Порівняно з відповідним періодом минулого року такі доходи зросли на 4,1% при плановому річному зростанні на 9% (уточнений план на 2019 р. до факту за 2018 р.), що також вказує на проблеми їх виконання у п.р.

Ознайомитись докладніше з Висновком Рахункової палати та інформацію щодо виконання державного бюджету у поточному році можна за цим посиланням.

Читати далі

В світі

Аншлюс чи імітація від Лукашенка: що відбувається між Білоруссю та РФ?

Заяви про створення спільного парламенту та уряду Білорусі і Росії викликали справжній спалах стривоженості в Україні. І ці побоювання зовсім не необґрунтовані. Оскільки такі політичні органи зазвичай пов’язують з національними державами, зрозумілою є певна тривога.

Зрештою, вплив Росії на Білорусь традиційно великий, однак так само традиційно Мінськ, навіть у стратегічних питаннях, може проводити і проводить незалежну зовнішню політику. Зокрема, імпорт з Білорусі відіграв досить значну роль у забезпеченні військовою технікою, запчастинами та пальним української армії, що, звісно, в білоруській політичній системі не могло б відбуватися без згоди найвищого політичного керівництва й, очевидно ж, суперечить інтересам Росії. Якщо Білорусь втратить свій суверенітет, більше таку функцію вона виконувати не зможе. І що набагато неприємніше для України — виникне проблема необхідності захисту ділянки кордону з Білоруссю.

Наразі Білорусь виконує роль переговорного майданчика між Україною та Росією, і Київ може бути відносно спокійним щодо білоруського кордону — позиція Білорусі, очевидно, не дозволила б використати її як майданчик для наступу на Україну. Однак що буде, якщо Білорусь дійсно втратить суверенітет?..

Про що насправді йшлося?

У 1990-ті роки відбулося кілька кроків із тісної інтеграції Росії та Білорусі. Спершу у 1996-му було підписано угоду про створення «глибоко інтегрованої політично та економічно» спільноти Росії і Білорусі.

Далі у 1997 році цю спільноту було перетворено на Союз Білорусі та Росії. В обох угодах ішлося про збереження державного суверенітету обох сторін, але узгодження зовнішньої політики, а також глибоку економічну інтеграцію і навіть, відповідно до статуту та договору про союз Білорусі та Росії, єдине громадянство. Також для реалізації спільних задач передбачалося створення «на паритетних засадах» парламентської асамблеї та виконавчого комітету.

У грудні 1999 році було підписано договір про створення Союзної держави. Він набув чинності, тобто формально така держава (Білорусі та Росії) існує. Обидві країни, відповідно до статті 6 договору, зберігають суверенітет «з урахуванням добровільно переданих Союзній державі повноважень». Передбачається існування прапору, гімну, єдиної валюти, знову-таки узгодження зовнішньої та оборонної політики. Також передбачається створення спільної Вищої державної ради (до якої входитимуть президенти, прем’єри, спікери та голови палат держав-членів), парламенту і уряду — згідно зі статтею 4, «для реалізації цілей Союзної держави», водночас «державну владу в державах-учасниках здійснюють утворені ними відповідно до їхніх конституцій державні органи».

По факту мова про щось на зразок конфедерації

Білоруські парламент чи уряд не розпускаються, але «нагору» передається частина їхніх повноважень (як це відбувається, скажімо, в Європейському Союзі). Це, за політичної асиметрії (закладеної навіть у союзній угоді — у нижній палаті передбаченого наднаціонального парламенту російські депутати мали б 75 місць, а білоруські — 28), дійсно призвело б до підпорядкування Білорусі Москві у певних питаннях, віднесених до повноважень Союзної держави. Ось тільки насправді ані спільного парламенту чи уряду, ані спільної грошової одиниці, ані конституції, ані бюджету, ані навіть прапору чи гімну «єдиної держави» допоки не існує. Як, по суті, не існує й спільної зовнішньої та оборонної політики — про це свідчить, власне, фактична участь Білорусі в матеріальному забезпеченні української армії.

Навіть зі спільною економічною політикою (яка також регулюється більш успішним Євразійським економічним союзом) є проблеми: регулярно відбуваються «торгові війни», останнім часом пов’язані з реекспортом Білоруссю до Росії харчових продуктів із західних держав, що підпадають під російські санкції. Але не тільки: білоруські продукти з російського ринку також витісняються. Зрештою, до самих санкцій Білорусь не долучилася, тобто навіть у такому фундаментальному питанні зовнішньоекономічної політики домовитися Москві з Мінськом не вдалося. Та й кордон між Білоруссю та Росією існує не для проформи — з російської сторони відбувається перевірка вантажівок, що прямують з Білорусі до Росії.

Україні така політика Росії знайома — до 2014 року подібні торгові війни між нашою державою та Росією були регулярними і вкрай відчутними для української економіки. Це звичний зовнішньополітичний важіль для Москви.

Чого росіяни хочуть від Білорусі? Оживити проект

Внутрішньо-політична підтримка Путіна та його режиму останнім часом спадає. Це пов’язано, зокрема, із соціально- економічними проблемами, з якими стикаються росіяни у повсякденному житті. Ейфорія 2014 року, пов’язана з анексією Криму, минула. Для відновлення підтримки режиму було б добре продемонструвати зовнішньополітичні «успіхи» — і таким потенційним «успіхом», очевидно, в Кремлі бачать ревіталізацію по суті замороженої «Союзної держави», бо 51% росіян, згідно опитувань, навіть не чули про такий союз. А з тих, хто чув, більшість навряд чи розуміє, що передбачають союзні угоди та як це працюватиме на практиці. Тож «продати» таку ідею як щось нове теоретично можна.

Варто нагадати, що минулого року, приблизно в той самий зимовий, період, активізувалися розмови щодо Союзної держави — у вигляді тиску Росії. Сам Лукашенко тоді заявив, що Білорусь «пробуватимуть на зуб». Водночас він же запевняв, що якщо «немає рівноправної основи — немає й союзу», критикував завищену ціну на газ для Білорусі, а також пропозиції створення єдиного емісійного центру (незважаючи на те, що єдина валюта та єдиний емісійний центр передбачені договором про створення Союзної держави).

Аналітиками періодично обговорюється можливість для Путіна залишити за собою владу після 2024 року (коли він, за чинним російським законодавством, не матиме права балотуватися на президентських виборах) через утворення Союзної держави та зайняття головуючої посади у ньому. Правда, є проблема — такої посади чинний договір про Союзну державу не передбачає. Глава уряду чи голови палат парламенту є, а от єдиної «головної» фігури немає. А ще залишаються відкритими питання, чи погодиться Білорусь під писати новий договір і про яку інтеграцію взагалі йдеться зараз.

Почекати до весни

Посол Білорусі в Росії Владімір Семашко у виступі, розтиражованому ЗМІ, заявив, що цілі, поставлені договором про Союзну державу, «грандіозні, і вони не повинні змінюватися». Йдеться як про утворення спільних парламенту та уряду, так і про дію єдиних ринків енергоносіїв, уніфікованого податкового законодавства тощо.

У цих, нібито, сенсаційних заявах немає нічого нового. Білорусь займає таку позицію постійно — від договору вони ніколи не відмовлялися. Ось тільки на практиці щоразу щось заважає. І в цьому виступі Семашко згадав проблемні для Білорусі питання — ціну газу і так званий «податковий маневр», через який Білорусь недоотримує гроші за переробку й реекспорт російської нафти. До 2021 року передбачається, за його словами, «створення єдиних ринків«. Однак нагадаємо, що з 2010 року між державами-учасницями Євразійського економічного союзу (зокрема, Росією та Білоруссю) існує спільний ринок товарів. Як він працює на практиці — було зазначено вище. Також відповідно до дорожньої карти ЄАЕС передбачається формування спільних ринків нафти та газу.

Зауважимо, що особливо інтенсифікуються як тиск Росії щодо інтеграції, так і білоруська публічна «поступливість» в опалювальний період, коли, як відомо, Росія може використовувати енергетичний важіль для тиску на ті держави, що безпосередньо купують газ у неї. Тому нічого дивного, якщо навесні «раптово» вкотре виявиться, що і в цих проектах економічної інтеграції є щось, що Білорусь не влаштовує.

Що ж до створення спільних парламенту та уряду, то дійсно на декларативному рівні це залишається спільною метою — як це й було з підписанням договору про Сою зну державу. Однак у поточній дорожній карті утворення цих органів не згадується, й, очевидно, залишається питанням далекої перспективи, яку політично вигідно періодично згадувати, щоб отримувати певні переваги на переговорах. Переписування договору під особисті інтереси Путіна — створення певної керівної посади в Союзній державі для збереження ним влади після 2024 року виглядає потенційно можливим сценарієм на майбутнє. Але підстав вважати, що Білорусь, й особисто Лукашенко погодиться на існування умовного «президента Союзної держави» зі скільки-небудь помітними формальними повноваженнями, бракує. Тоді як посада «весільного генерала» без значимих повноважень може не задовольнити самого Путіна.

От і виходить, що чутки про політичний «аншлюс» Білорусі та підпорядкування її російським військово-політичним цілям залишаються дещо перебільшеними. Натомість існує ризик економічного поглинання, але передчасно вважати, що це питання вже вирішено.

Костянтин ФЕДОРЕНКО,
науковий співробітник
Центру східноєвропейських
та міжнародних студій (Берлін)

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі

В світі

Нова Єврокомісія фон дер Ляєн розпочала роботу

Першого грудня розпочав роботу новий склад Європейської комісії на чолі з Урсулою фон дер Ляєн.

«Ми будемо однією командою, яка працює в загальних європейських інтересах. Шлях цей буде важким, а завдання — непростими. Але разом ми можемо це зробити», — сказано в офіційному повідомленні ЄК в Twitter, присвяченому початку роботи нового складу виконавчого органу ЄС. Тоді ж, 1 грудня, також офіційно приступив до роботи і новий глава Європейської Ради Шарль Мішель, який замінив на посту Дональда Туска.

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі

В тренді

© ТОВ "АКТИВЛЕКС", 2018
Використання матеріалів сайту лише за умови посилання (для інтернет-видань - гіперпосилання) на LEXINFORM.COM.UA
Всі права на матеріали, розміщені на порталі LEXINFORM.COM.UA охороняються відповідно до законодавства України.