Напівперемога радикалів: як новий парламент Швеції стає бомбою для ЄС

Вікторія Вдовиченко,
кандидат історичних наук

Що мало статися, аби вибори в тихій Швеції, які зазвичай мало кого цікавлять в Європі, стали однією з ключових політичних подій в ЄС? Відповідь дуже проста: загроза перемоги популістів, що зробило би Стокгольм ще одним центром спротиву Брюсселю. Чи здійснилися ці песимістичні прогнози? І так, і ні…

За попередніми підрахунками, шведські лівоцентристи перемогли на виборах, що відбулися 9 вересня. Проте для них це най- гірший результат, починаючи з 1908 року, — лише 28,4%. В цілому лівоцентристський блок, який включає Соціал-демократичну, Зелену і Ліву партії, набирає 40,6% голосів. Трохи менше отримав правоцентристський альянс, який куди входить Поміркована партія (Moderaterna) та партії центристів, християнських демократів і лібералів — 40,3%.

Партії з «міграційним» шармом

Отже, першою і найголовнішою інтригою виборів став результат партії «Шведські демократи», яку називають ультраправою і популістичною. Вона йшла на вибори із закликом посилити міграційну політику й переглянути відносини з ЄС. Із результатом в 17,7% голосів це третя за популярністю партія. Втім навіть такий результат міг бути суттєвішим. Достатньо лише згадати, що екзит-поли пророкували ультраправим від 16% до 24%.

Історія «Шведських демократів» теж строката. Так, 30 років тому ця партія була частиною «білого» націоналістичного кола Швеції. Й хоча вона не була неонацистською, деякі з її членів стали відомими своїми нацистськими симпатіями. Ці погляди не були популярними в одному з найпрогресивніших та толерантних суспільств у світі, а тому на своїх перших парламентських виборах партія отримала 0,02% голосів.

Далі була робота з покращення власного іміджу. Партія змінила свою емблему та розширила електорат — на цих виборах вона прагнула залучити більше жінок та успішних шведів-підприємців. До Рикстагу (парламент Швеції) ця партія вперше пройшла в 2010 році, ледве подолавши 4%-й бар’єр, а в 2014-му вже мала 12,9%.

«Швеція є країною крайнощів у багатьох відношеннях, і не в останню чергу — коли справа стосується імміграції», — заявляє лідер «Шведських демократів» Джиммі Окессон. Відповідно, амбітний план цього політика — суттєво обмежити міграцію до Швеції, поповнюючи, таким чином, лави популістичних європейських лідерів Європи.

І для «Шведських демократів» знайшлися відповідні підстави: станом на 2015 рік у 10-мільйонну Швецію прибуло понад 160 тисяч біженців, що становило своєрідний європейський рекорд за кількістю мігрантів на душу населення. Зростання популярності правопопулістичних «Шведських демократів» автоматично призвело до підвищення інтересу до імміграції та злочинності, що стали в центрі передвиборчої кампанії. І це при тому, що ніколи раніше дані теми не були пунктами передвиборчих перегонів. Це змусило й інші провідні шведські партії виправити прогалини та рахуватися із мейнстримним порядком денним від «демократів». Результат точно говорить про те, що змінам у шведській політиці не просто бути, а вони можуть стати «шведською бомбою».

Вибори без переможця

Історично шведську політичну систему можна охарактеризувати як одну з найстабільніших у Європі. Уже понад півстоліття саме ліві, що представляли інтереси робочого класу, змагалися з правими, яких підтримували інтелігенція та буржуазія. Нові політичні сили в Швеції — рідкісне явище, а про розпуск уряду практично ніхто й ніколи не чув. Швеція — парламентська монархія, і на практиці це означає, що королівство проводить виключно парламентські вибори раз на чотири роки до Рикстагу із 349 місцями. Партія, що отримала більшість (або коаліція з кількох партій, якщо жодна з них не на- брала понад 50%), формує уряд і призначає прем’єр-міністра.

Так склалося, що набрати більше 50% голосів жодній партії не вдавалося іще з 1968 року, коли такого результату досягли соціал-демократи. І саме тому вага цієї партії — ключ до стабільності та успіху Швеції. Соціал-демократи незмінно вигравали в конкурентів, але сформувати уряд могли не завжди: іноді їхні опоненти об’єднувалися в коаліцію і набраних голосів вистачало, щоб обійти соціал-демократів.

Як розподіляться голоси і які партії зрештою формуватимуть уряд — це завжди інтрига виборів. Оскільки жодна партія не має більшості, немає й чіткого уявлення, хто може посісти прем’єрське крісло. Ані соціал-демократи, ані «помірковані праві» не виявили інтересу до формування великої коаліції, що точно незвично для Швеції. Міноритарний уряд і досі залишається опцією, яка зарекомендувала себе й на попередніх виборах із чинним прем’єром Стефаном Льовеном. Останній заявив, що планує продовжувати виконувати роль прем’єр-міністра і керувати урядом, оскільки переговори про майбутню коаліцію можуть тривати невизначений період. Проте опозиційні партії вже закликали його негайно піти у відставку.

Результати виборів у Швеції засвідчують, що популізм та праві сили переможно крокують по традиційно лівих цінностях та їхніх країнах. Таким чином Швеція приєднується до Італії та Німеччини, де антимігрантські сили значно посилили свої позиції й прямують до посилення контролю на своїх кордонах. А про дні очікувань на формування коаліції в Італії вже склали мемуари.

У пошуках російського сліду

Цікавим є той факт, що можливий план втручання в шведські вибори вплинув на підготовку цієї країни до голосування заздалегідь. Майже два роки урядовці та політики вивчали всі виборчі кампанії за кордоном, й особливо ті, до яких доклала зусиль Росія. Здавалося б, такі заходи мали знівелювати російські спроби ймовірного втручання. По-перше, шведи ухвалили своєрідну «декларацію про наміри» — документ, що дозволяв на ранньому етапі не просто виявляти, а заявляти про будь-яке іноземне втручання у вибори. По-друге, було посилено громадський та бізнес-контроль щодо ризиків іноземного втручання.

По-третє, Швеція створила спеціальну робочу групу з питань виборів, до складу якої залучила десятки відповідних органів та суб’єктів як у державній, так і в приватній сферах для забезпечення проведення справді незалежних виборів.

По-четверте, у Швеції обмежені російські медійні ресурси, які вільно володіють шведською мовою, а російська меншина є незначною (менше 20 тисяч осіб).

Але деякі тенденції саме цієї виборчої кампанії говорять про певні зміни. Одні з них проявилися в риториці «Шведських демократів», що виступають проти ЄС та НАТО. І тут навіть дехто може знайти «проросійську» лінію в заявах самого лідера цієї партії — Джиммі Окессона. Так, на запитання журналістів цей політик не зміг визначитися, хто є найбільш демократичним політиком — Макрон чи Путін?

Більш вагомий кремлівський слід мала кампанія «Альтернативи для Швеції», що є малочисельною правою партією. Її керівники відвідували Москву в червні, де зустрічалися зі своїми візаві. І більшість зі шведських ботів були спрямовані саме від цього «альтернативного» крила.

Проте наразі це — лише припущення

Водночас Швецію сколихнули доволі гарно скоординовані протести проти Поміркованої партії (Moderaterna), більш відомої українцям своїм екс-очільником та міністром закордонних справ Швеції Карлом Більдтом. Вони були організовані молодіжним неонацистським крилом Nordisk ungdom із використанням плакатів, брошур, фейкових веб-сайтів, соціальних медіа та навіть маніфестацій молодих неонацистів, одягнутих у тенісні сорочки, що використовувала саме партія Moderaterna під час своєї кампанії. Звісно, ніякої шкоди партії чи її представникам не було заподіяно, але сам формат такої кампанії проти Поміркованої партії викликав занепокоєння.

Крім того, на цих виборах представники правих сил закликали до своєрідного Swedexit — як у соціальних медіа, так і під час виступів. Різні радикальні ісламські групи намагалися переконати мусульманську частину шведів не голосувати на виборах — і це в країні, де явка виборців становить до 90%. Наголошувалося на тому, що окремі партії обмежували громадянські права мусульман у толерантній Швеції.

Складно прогнозувати, якою стане Швеція після виборів. Та експерти припускають, що соціал-демократи все ж можуть утворити й очолити міноритарний уряд. Крім того, за шведською виборчою системою ключову роль у формуванні коаліції матиме і спікер парламенту. Саме він вирішує, в якому порядку лідери партій отримують шанс сформувати уряд.

Водночас поява та успіх нової ультраправої партії говорить про те, що Швеція розпочинає нову політичну епоху. Побачимо, як саме цього разу і як довго триватимуть переговори між провідними силами, адже досі вони категорично висловлювалися проти включення популістів до своїх урядових лав.

Джерело: Юридичний вісник України

Поділитися

Твітнути