В світі
Право на (не) вакцинацію
Оприлюднено довгоочікуване рішення Великої палати у справі Vavřička and Others v. the Czech Republic. Заявники – діти і батьки, яких або оштрафували за відмову від обов’язкової дитячої вакцинації, або дітей не брали до навчальних закладів за відсутності необхідних щеплень. Вони скаржилися на втручання в права, гарантовані ст. 8 Конвенції. Щодо дітей мова також йшла про втручання в права, гарантовані ст.2 Протоколу 1.
Уряди Франції, Німеччини, Польщі, Словакччини, кілька європейських організацій, а також чеська Асоціація батьків дітей, уражених щепленням, виступили третіми сторонами.
З самого початку Суд наголосив, що справа стосується виключно «стандартної і планової вакцинації дітей від хвороб, які добре відомі медичній науці». Суд визнав наявність втручання, його правову основу та легітимну мету. Між договірними сторонами існує загальний консенсус, який стійко підтримується спеціалізованими міжнародними органами, стосовно того, що вакцинація є одним з найбільш успішних та економічно ефективних заходів охорони здоров’я. Крім того, суд відмітив нещодавню зміну політики в ряді європейських держав у бік більш суворого підходу через зменшення добровільної вакцинації та, як наслідок, зниження колективного імунітету. Чутливість цього питання не обмежується поглядами тих, хто не погоджується з вакцинацією, мова йде також про цінність соціальної солідарності, захист здоров’я всіх членів суспільства, особливо тих, хто вразливий щодо певних захворювань і відповідно від імені кого решту населення просять взяти на себе мінімальний ризик у формі вакцинації. В своїй окремій думці суддя Лемменс підкреслив, що рішення наголошує, що «окрім фундаментальних прав існують також фундаментальні обов’язки і відповідальності».
Суд нагадав, що держави зобов’язані ставити інтереси дитини в центр усіх рішень. Що стосується імунізації, метою має бути захист кожної дитини від серйозних захворювань. У переважній більшості випадків це досягається завдяки тому, що діти отримують повний графік щеплень. Ті, кому їх неможливо призначити, опосередковано захищені від заразних хвороб, доки в суспільстві підтримується необхідний рівень охоплення вакцинацією, тобто захист завдяки колективному імунітету. Таким чином, коли політики добровільної вакцинації недостатньо для досягнення та підтримання колективного імунітету, або колективний імунітет не допомагає через природу захворювання (наприклад, правець), національні органи влади можуть обґрунтовано запровадити політику обов’язкової вакцинації з метою досягнення належного рівня захисту від серйозних захворювань.
Щодо пропорційності втручання, суд підкреслив що обов’язок вакцинації стосується дев’яти хвороб, проти яких щеплення вважається науковою спільнотою ефективною та безпечною. Безпека використовуваних вакцин залишається під постійним контролем компетентних органів. Обов’язкова вакцинація не є абсолютною – виключення становлять діти, які мають протипоказання до маніпуляції. Крім того, примусова вакцинація не допускається, мова йде про «примушення» у формі адміністративного штрафу за відмову.
Щодо дітей – їх недопуск до дошкільних закладів становить «втручання» у значенні пункту 2 статті 8 Конвенції. Заявники сприймали це як форму санкції чи покарання, проте для Суду ці наслідки, чітко передбачені законодавством за недотримання загального юридичного обов’язку, покликаного охороняти, зокрема, здоров’я маленьких дітей, є такими що мають по суті захисний, а не каральний характер.
Дійсно, виключення заявників із дошкільного навчального закладу означало втрату можливості для цих маленьких дітей розвивати свою особистість та набувати важливих соціальних та навчальних навичок. Однак це було прямим наслідком вибору їх батьків – відмовитися виконувати законний обов’язок, метою якого є захист здоров’я.
Суд вважає, що не є непропорційним вимагати від тих, для кого вакцинація представляє віддалений ризик для здоров’я, прийняти цей загальновикористовуваний захисний захід як юридичний обов’язок, також в ім’я соціальної солідарності з невеликою кількістю вразливих дітей, які не можуть скористатися вакцинацією. Вибір чеського законодавця є законним та обгрунтованим для захисту здоров’я населення.
Отже, майже одноголосно (16 голосів проти 1) Велика палата дійшла висновку що обов’язкова вакцинація, на яку скаржилися заявники, оцінена в контексті національної системи, має розумне співвідношення пропорційності до законних цілей, що переслідуються державою-відповідачем. Відповідно, не було порушення статті 8 Конвенції. Враховуючи цей висновок суд не знайшов необхідним розглядати окремо скаргу дітей на порушення їх прав, гарантованих статтею 2 Протоколу 1.
Джерело: Юридичний вісник України
