Connect with us

В світі

Реінтеграція Додона: на яких умовах у Кишиневі готові «повертати» Придністров’я?

Ще в березні так зване МЗС Придністров’я називало Ігоря Додона «молдовським чиновником, який не має належного рівня повноважень у зазначеній сфері» (мається на увазі придністровське врегулювання), а сам придністровський лідер Вадим Красносельський вимагав від нього розуміння того, що Придністров’я відбулося як «незалежна держава», і оцінки «агресії Молдови проти Придністров’я».Водночас нинішня зустріч Додона та Красносельського — шоста з моменту обрання Додона президентом і перша в нинішньому році — може мати далекосяжні наслідки. Особливо зважаючи на те, що вона відбулася після засідання формату «5+2» у Братиславі й напередодні Баварської конференції зі зміцнення довіри в придністровському врегулюванні.

 Додон у новому статусі

Що ж змінилося у відносинах Молдови та невизнаного Придністров’я? Формально — нічого. Керівництво Придністров’я постійно підкреслює своє прагнення до незалежності й відкидає будь-які зазіхання молдовської сторони розглядати «третій кошик», тобто питання про політичний статус регіону. Так сталося і в Братиславі.

Не збільшилися і владні повноваження Ігоря Додона, проте змінився його статус. Ще півроку тому він перебував у тіні лідера Демократичної партії олігарха Влада Плахотнюка (який, по суті, керував політикою Молдови), його позиція ігнорувалася урядом, а сам він в разі надмірного пручання міг бути тимчасово відсторонений від влади рішенням Конституційного суду. Після формування у червні коаліції ACUM та Партії соціалістів й усунення Демпартії, і Плахотнюка від влади все змінилося. Ігор Додон як неформальний лідер соціалістів отримав важелі впливу як на внутрішню, так і на зовнішню політику.

За розподілом повноважень придністровське питання відійшло до соціалістів, при тому, що загальне керівництво зовнішньою політикою залишилося в руках ACUM.

Як виявилося згодом, фактичне самоусунення проєвропейських сил від процесу врегулювання було стратегічною помилкою, яка доповнилася низкою тактичних прорахунків. Бо Додон не лише повернув придністровське врегулювання у політичний дискурс Молдови і зробив його одним з ключових напрямів своєї діяльності, але й продовжує активно діяти.

До нинішнього року особливого успіху Додону досягти не вдалося. Всі результативні домовленості за останні роки були результатом «олігархічного консенсусу» між Владом Плахотнюком і таким же, як він, «господарем» Придністров’я — власником холдингу «Шериф» Віктором Гушаном. Завдяки цим неформальним контактам, був, наприклад, відкритий міст через Дністер між селами Гура Бикулуй та Бичок, підірваний під час війни 1992 року. Головне ж те, що у Додона є бачення процесу і кінцевої мети.

У березні стало відомо про існування «Великого пакету для Молдови» — моделі врегулювання, що, як зазначалося, в разі успіху «може бути основою побудови поетапного мирного процесу з врегулювання конфліктної ситуації на території України».

Ключова ідея — доля Молдови має бути вирішена шляхом домовленості провідних зовнішніх гравців. Пропозиція, очевидно, вигідна Росії, яка хоче повернутися до часів переділу світу на сфери впливу. Й хоча подейкували, що «великий пакет» був розроблений на випадок перемоги соціалістів на парламентських виборах, це зовсім не означає, що президент Молдови і його оточення зреклися цих напрацювань. Наявність бачення робить позицію Додона більш вигідною і привабливою, ніж позицію коаліційних партнерів з ACUM. Останні приречені на реактивну позицію, критикуючи ту чи іншу заяву президента.

«Берлін плюс» і тактика «малих кроків»

Що ж обговорювали Ігор Додон та Вадим Красносельський на зустрічі в резиденції президента Молдови в Галеренах? Судячи із заявленого на підсумковому брифінгу, в центрі уваги опинилися питання, що мали бути вирішені в рамках Берлінського протоколу. Питання суто практичні, економічного та соціального порядку.

Нагадаємо, цей протокол був підписаний на початку червня 2016 року під час зустрічі у форматі «5+2». Підписання відбулося не без тиску на молдовську сторону з боку західних партнерів. Серед питань, які зобов’язалися вирішити сторони — охорона довкілля в басейні Дністра, апостилювання (підтвердження юридичної сили) придністровських дипломів, використання автівок із номерними знаками, що видаються у ПМР, відновлення зв’язку між Придністров’ям та Молдовою, припинення кримінальних справ, які були порушені у Молдові проти придністровських чиновників (які придністровська сторона вважає «політично мотивованими»). На всі заходи відводилося шість тижнів, але їхня реалізація розтягнулася на три роки.

Врешті-решт, більшість угод було підписано. Але, як виявилося, є достатньо підводних валунів і камінчиків, які заважають рухатися далі.

Взяти, наприклад, питання відновлення зв’язку між берегами Дністра. У листопаді 2018 року парламент Молдови ухвалив поправки до закону «Про електронні комунікації», згідно з якими придністровський оператор зв’язку «Інтердністроком» (належить холдингу «Шериф») може отримати молдовську ліцензію на частоти для роботи на території Придністров’я. Також молдовські оператори Orange і Moldcell повинні добровільно відмовитися від своїх частот, які використовуються для мереж 4G на території Придністров’я. Натомість їм запропонували продовжити термін діючих ліцензій, але не більше ніж на п’ять років.

Проте оператори поки що відмовляються віддавати свої частоти в Придністров’ї без отримання за це від уряду «адекватної компенсації», яка має покрити вкладені в ці частоти гроші і втрачений прибуток. Крім того, молдовські оператори хочуть від уряду гарантій «рівної конкуренції», оскільки їм важко буде конкурувати з придністровським оператором.

Залишаються питання і в процесі видачі придністровським власникам автівок нейтральних номерів для участі у міжнародному русі. Ще одне проблемне питання постало незадовго до зустрічі в Братиславі. На початку вересня Тирасполь заявив, що молдовські банки заблокували рахунки 25 провідних підприємств Придністровського регіону. Було навіть скликано Раду безпеки ПМР. В якості асиметричної відповіді придністровський парламент у першому читанні ухвалив закон, яким експортери електроенергії з Придністров’я зобов’язуються продавати валютну виручку в доларах США. А експортер один — Молдавська ДРЕС, яка належить російській «Інтер РАО» і «експорт» здійснює лише в Молдову. Тож якщо закон буде ухвалено, електростанція може зажадати отримання оплати не в молдовських леях, а в доларах, а для молдовської сторони це — втрата на конвертації.

Претензії Придністров’я доведені до відома учасників зустрічі у Братиславі, що, як відомо, завершилася без підписання протоколу. Вирішено продовжити обговорення на Баварській конференції.

А в проміжку між двома подіями Додон і Красносельський «звірили годинники». Судячи із заяв молдовського президента, вдалося досягти консенсусу з ключових питань. По-перше, до кінця року може бути вирішене питання про відновлення зв’язку, для цього, за його словами, є політична воля «на рівні і президента, і уряду, й парламенту рухатися в цьому напрямку». По-друге, він відзначив прогрес у питанні взаємного припинення кримінальних справ. По-третє, висловив намір знайти вирішення банківської проблеми. А головне — пообіцяв, що протокол за підсумками зустрічі у Братиславі буде підписаний.

І нарешті, вишенька на торті — проект спорудження тролейбусної лінії «Бендери — Варниця — Північний», яка має стати своєрідним експериментом щодо забезпечення свободи пересування людей. Річ у тому, що безпосередньо до Бендер примикає село Варниця, яке знаходиться під контролем Молдови, а за Варницею розташований мікрорайон «Північний», який контролюється невизнаною ПМР.

За результатами зустрічі ініціатива — цілком в руках Додона, і важливо, як відреагують на це партнери по коаліції?

Артем ФИЛИПЕНКО,
завідувач відділу досліджень
Придунайсько-Чорноморського регіону
Національного інституту стратегічних досліджень

Джерело: Юридичний вісник України

Advertisement
Клікніть для коментування

Залишати коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

В світі

Доходи держбюджету зросли на 6,7% за рахунок зростання цін і зарплат

Рахункова палата відповідно до вимог ч. 2 ст. 110 Бюджетного кодексу України і ч. 3 ст. 7 Закону України «Про Рахункову палату» подала до Верховної Ради Висновок про результати аналізу виконання закону про Державний бюджет України на 2019 рік у січні-вересні, затверджений рішенням Рахункової палати від 26 листопада 2019 р. № 33-8.

У Комітеті з питань бюджету проаналізовано Висновок РП, останні звітні дані Міністерства фінансів України, Державної казначейської служби України, Державної фіскальної служби України, інших державних органів щодо стану реалізації норм Закону України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» і виконання бюджетів у поточному році.

Щодо макроекономічних показників. Згідно зі статистичними даними, основні показники економічного і соціального розвитку України є такими: реальний ВВП за І квартал, ІІ квартал і ІІІ квартал 2019 р. (порівняно з відповідним періодом 2018 р.) становив за оперативною оцінкою Держстату відповідно 102,5%, 104,6% і 104,2% /враховано при затвердженні бюджету – 103%; індекс споживчих цін у листопаді п.р. – 100,1%, з початку року – 104,3% враховано при затвердженні бюджету (грудень до грудня попереднього року) – 107,4%; індекс цін виробників промислової продукції у жовтні п.р. – 98,8%, з початку року – 98,9% враховано при затвердженні бюджету (грудень до грудня попереднього року)  – 110,1%.

У Висновку РП зазначено, що в умовах надпрогнозованого зростання економіки державний бюджет у звітному періоді не виконано як за доходами, так і за видатками.

За попередніми даними Національного банку, обсяг міжнародних резервів на 1 січня 2019 р. склав 21,93 млрд дол. США і збільшився у листопаді п.р. на 0,53 млрд дол. США, або на 2,5% (з початку року збільшився на 1,11 млрд дол. США, або на 5,3%). Офіційний курс гривні щодо долара США за січень-листопад (в середньому) і на кінець листопада п.р. становив відповідно 26,05 і 24,04 грн/дол. США (прогнозний обмінний курс, врахований при затвердженні бюджету, середньорічний і на кінець року – 28,2 і 29,4 грн/дол. США).

Кошти бюджетів та інших клієнтів Казначейства становили на 1 грудня 2019 р. 90 млрд грн (проти 60,9 млрд грн на 1 січня 2019 р.), у т.ч.: на єдиному казначейському рахунку – 55 млрд грн (проти 9,9 млрд грн на 1 січня 2019 р.), на рахунках Казначейства у іноземній валюті – 24,2 млрд грн, на інших рахунках – 10,8 млрд грн.

Щодо доходів державного бюджету. Доходи державного бюджету за 11 місяців п.р. становили 899,7 млрд грн, що на 56,4 млрд грн, або на 6,7%, більше відповідного показника за минулий рік. Рахункова палата звернула увагу, що збільшення доходів державного бюджету порівняно з відповідним періодом минулого року забезпечено, насамперед, за рахунок коштів Національного банку, зростання цін, заробітної плати, збільшення обсягів імпорту, авансового перерахування державними підприємствами частини чистого прибутку.

До загального фонду за січень-листопад п.р. надійшло доходів в обсязі 792,2 млрд грн, що на 51 млрд грн, або на 6,1%, менше уточненого плану на цей період, при тому що такий план вже зменшено на 9,8 млрд грн у зв‘язку із зменшенням    річного затвердженого плану на 20,1 млрд грн згідно із змінами до Закону, внесеними законом від 31 жовтня 20198 р. № 265-IХ. Порівняно з відповідним періодом минулого року такі доходи зросли на 4,1% при плановому річному зростанні на 9% (уточнений план на 2019 р. до факту за 2018 р.), що також вказує на проблеми їх виконання у п.р.

Ознайомитись докладніше з Висновком Рахункової палати та інформацію щодо виконання державного бюджету у поточному році можна за цим посиланням.

Читати далі

В світі

Аншлюс чи імітація від Лукашенка: що відбувається між Білоруссю та РФ?

Заяви про створення спільного парламенту та уряду Білорусі і Росії викликали справжній спалах стривоженості в Україні. І ці побоювання зовсім не необґрунтовані. Оскільки такі політичні органи зазвичай пов’язують з національними державами, зрозумілою є певна тривога.

Зрештою, вплив Росії на Білорусь традиційно великий, однак так само традиційно Мінськ, навіть у стратегічних питаннях, може проводити і проводить незалежну зовнішню політику. Зокрема, імпорт з Білорусі відіграв досить значну роль у забезпеченні військовою технікою, запчастинами та пальним української армії, що, звісно, в білоруській політичній системі не могло б відбуватися без згоди найвищого політичного керівництва й, очевидно ж, суперечить інтересам Росії. Якщо Білорусь втратить свій суверенітет, більше таку функцію вона виконувати не зможе. І що набагато неприємніше для України — виникне проблема необхідності захисту ділянки кордону з Білоруссю.

Наразі Білорусь виконує роль переговорного майданчика між Україною та Росією, і Київ може бути відносно спокійним щодо білоруського кордону — позиція Білорусі, очевидно, не дозволила б використати її як майданчик для наступу на Україну. Однак що буде, якщо Білорусь дійсно втратить суверенітет?..

Про що насправді йшлося?

У 1990-ті роки відбулося кілька кроків із тісної інтеграції Росії та Білорусі. Спершу у 1996-му було підписано угоду про створення «глибоко інтегрованої політично та економічно» спільноти Росії і Білорусі.

Далі у 1997 році цю спільноту було перетворено на Союз Білорусі та Росії. В обох угодах ішлося про збереження державного суверенітету обох сторін, але узгодження зовнішньої політики, а також глибоку економічну інтеграцію і навіть, відповідно до статуту та договору про союз Білорусі та Росії, єдине громадянство. Також для реалізації спільних задач передбачалося створення «на паритетних засадах» парламентської асамблеї та виконавчого комітету.

У грудні 1999 році було підписано договір про створення Союзної держави. Він набув чинності, тобто формально така держава (Білорусі та Росії) існує. Обидві країни, відповідно до статті 6 договору, зберігають суверенітет «з урахуванням добровільно переданих Союзній державі повноважень». Передбачається існування прапору, гімну, єдиної валюти, знову-таки узгодження зовнішньої та оборонної політики. Також передбачається створення спільної Вищої державної ради (до якої входитимуть президенти, прем’єри, спікери та голови палат держав-членів), парламенту і уряду — згідно зі статтею 4, «для реалізації цілей Союзної держави», водночас «державну владу в державах-учасниках здійснюють утворені ними відповідно до їхніх конституцій державні органи».

По факту мова про щось на зразок конфедерації

Білоруські парламент чи уряд не розпускаються, але «нагору» передається частина їхніх повноважень (як це відбувається, скажімо, в Європейському Союзі). Це, за політичної асиметрії (закладеної навіть у союзній угоді — у нижній палаті передбаченого наднаціонального парламенту російські депутати мали б 75 місць, а білоруські — 28), дійсно призвело б до підпорядкування Білорусі Москві у певних питаннях, віднесених до повноважень Союзної держави. Ось тільки насправді ані спільного парламенту чи уряду, ані спільної грошової одиниці, ані конституції, ані бюджету, ані навіть прапору чи гімну «єдиної держави» допоки не існує. Як, по суті, не існує й спільної зовнішньої та оборонної політики — про це свідчить, власне, фактична участь Білорусі в матеріальному забезпеченні української армії.

Навіть зі спільною економічною політикою (яка також регулюється більш успішним Євразійським економічним союзом) є проблеми: регулярно відбуваються «торгові війни», останнім часом пов’язані з реекспортом Білоруссю до Росії харчових продуктів із західних держав, що підпадають під російські санкції. Але не тільки: білоруські продукти з російського ринку також витісняються. Зрештою, до самих санкцій Білорусь не долучилася, тобто навіть у такому фундаментальному питанні зовнішньоекономічної політики домовитися Москві з Мінськом не вдалося. Та й кордон між Білоруссю та Росією існує не для проформи — з російської сторони відбувається перевірка вантажівок, що прямують з Білорусі до Росії.

Україні така політика Росії знайома — до 2014 року подібні торгові війни між нашою державою та Росією були регулярними і вкрай відчутними для української економіки. Це звичний зовнішньополітичний важіль для Москви.

Чого росіяни хочуть від Білорусі? Оживити проект

Внутрішньо-політична підтримка Путіна та його режиму останнім часом спадає. Це пов’язано, зокрема, із соціально- економічними проблемами, з якими стикаються росіяни у повсякденному житті. Ейфорія 2014 року, пов’язана з анексією Криму, минула. Для відновлення підтримки режиму було б добре продемонструвати зовнішньополітичні «успіхи» — і таким потенційним «успіхом», очевидно, в Кремлі бачать ревіталізацію по суті замороженої «Союзної держави», бо 51% росіян, згідно опитувань, навіть не чули про такий союз. А з тих, хто чув, більшість навряд чи розуміє, що передбачають союзні угоди та як це працюватиме на практиці. Тож «продати» таку ідею як щось нове теоретично можна.

Варто нагадати, що минулого року, приблизно в той самий зимовий, період, активізувалися розмови щодо Союзної держави — у вигляді тиску Росії. Сам Лукашенко тоді заявив, що Білорусь «пробуватимуть на зуб». Водночас він же запевняв, що якщо «немає рівноправної основи — немає й союзу», критикував завищену ціну на газ для Білорусі, а також пропозиції створення єдиного емісійного центру (незважаючи на те, що єдина валюта та єдиний емісійний центр передбачені договором про створення Союзної держави).

Аналітиками періодично обговорюється можливість для Путіна залишити за собою владу після 2024 року (коли він, за чинним російським законодавством, не матиме права балотуватися на президентських виборах) через утворення Союзної держави та зайняття головуючої посади у ньому. Правда, є проблема — такої посади чинний договір про Союзну державу не передбачає. Глава уряду чи голови палат парламенту є, а от єдиної «головної» фігури немає. А ще залишаються відкритими питання, чи погодиться Білорусь під писати новий договір і про яку інтеграцію взагалі йдеться зараз.

Почекати до весни

Посол Білорусі в Росії Владімір Семашко у виступі, розтиражованому ЗМІ, заявив, що цілі, поставлені договором про Союзну державу, «грандіозні, і вони не повинні змінюватися». Йдеться як про утворення спільних парламенту та уряду, так і про дію єдиних ринків енергоносіїв, уніфікованого податкового законодавства тощо.

У цих, нібито, сенсаційних заявах немає нічого нового. Білорусь займає таку позицію постійно — від договору вони ніколи не відмовлялися. Ось тільки на практиці щоразу щось заважає. І в цьому виступі Семашко згадав проблемні для Білорусі питання — ціну газу і так званий «податковий маневр», через який Білорусь недоотримує гроші за переробку й реекспорт російської нафти. До 2021 року передбачається, за його словами, «створення єдиних ринків«. Однак нагадаємо, що з 2010 року між державами-учасницями Євразійського економічного союзу (зокрема, Росією та Білоруссю) існує спільний ринок товарів. Як він працює на практиці — було зазначено вище. Також відповідно до дорожньої карти ЄАЕС передбачається формування спільних ринків нафти та газу.

Зауважимо, що особливо інтенсифікуються як тиск Росії щодо інтеграції, так і білоруська публічна «поступливість» в опалювальний період, коли, як відомо, Росія може використовувати енергетичний важіль для тиску на ті держави, що безпосередньо купують газ у неї. Тому нічого дивного, якщо навесні «раптово» вкотре виявиться, що і в цих проектах економічної інтеграції є щось, що Білорусь не влаштовує.

Що ж до створення спільних парламенту та уряду, то дійсно на декларативному рівні це залишається спільною метою — як це й було з підписанням договору про Сою зну державу. Однак у поточній дорожній карті утворення цих органів не згадується, й, очевидно, залишається питанням далекої перспективи, яку політично вигідно періодично згадувати, щоб отримувати певні переваги на переговорах. Переписування договору під особисті інтереси Путіна — створення певної керівної посади в Союзній державі для збереження ним влади після 2024 року виглядає потенційно можливим сценарієм на майбутнє. Але підстав вважати, що Білорусь, й особисто Лукашенко погодиться на існування умовного «президента Союзної держави» зі скільки-небудь помітними формальними повноваженнями, бракує. Тоді як посада «весільного генерала» без значимих повноважень може не задовольнити самого Путіна.

От і виходить, що чутки про політичний «аншлюс» Білорусі та підпорядкування її російським військово-політичним цілям залишаються дещо перебільшеними. Натомість існує ризик економічного поглинання, але передчасно вважати, що це питання вже вирішено.

Костянтин ФЕДОРЕНКО,
науковий співробітник
Центру східноєвропейських
та міжнародних студій (Берлін)

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі

В світі

Нова Єврокомісія фон дер Ляєн розпочала роботу

Першого грудня розпочав роботу новий склад Європейської комісії на чолі з Урсулою фон дер Ляєн.

«Ми будемо однією командою, яка працює в загальних європейських інтересах. Шлях цей буде важким, а завдання — непростими. Але разом ми можемо це зробити», — сказано в офіційному повідомленні ЄК в Twitter, присвяченому початку роботи нового складу виконавчого органу ЄС. Тоді ж, 1 грудня, також офіційно приступив до роботи і новий глава Європейської Ради Шарль Мішель, який замінив на посту Дональда Туска.

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі

В тренді

© ТОВ "АКТИВЛЕКС", 2018
Використання матеріалів сайту лише за умови посилання (для інтернет-видань - гіперпосилання) на LEXINFORM.COM.UA
Всі права на матеріали, розміщені на порталі LEXINFORM.COM.UA охороняються відповідно до законодавства України.