Акціонер збанкрутілого банку: хто він — жертва чи винуватець?

Юрій Котнюк, ЮВУ

Минулого місяця завершився багаторічний спір між Національною акціонерною компанією «Нафтогаз України» і Фондом гарантування вкладів фізичних осіб, який виник через бажання НАК отримати без черги свою частку спадщини ліквідованого ще влітку 2014 року Брокбізнесбанку: 23 січня Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду ухвалив постанову, якою відмовив компанії у задоволенні позовних вимог.

Райдужні плани і крах придворного банку сім’ї Януковича

У свідомості широкого загалу вищеназваний банк у першу чергу асоціюється з персоною колишнього «зіц-мільярдера» Сергія Курченка, який буцімто й довів його до банкрутства, проте справжня історія фінустанови була набагато складнішою. До того «Брокбізнесбанк» фактично належав двом братам-мільйонерам Сергію та Олександру Бурякам, перший з яких з грудня 2007 р. по березень 2010 р. в уряді Юлії Тимошенко і за квотою Блоку Юлії Тимошенко очолював Державну податкову адміністрацію України. А от уже після того, як він залишив цю посаду для даної фінансової установи й закінчилося її солодке життя: і грошовий потік найщедріших вкладників переспрямувався в інші банки, і кредити комерційним структурам перестали приносити колишній прибуток. Одним словом, станом на липень 2013 року, коли його придбали структури Курченка, Брокбізнесбанк уже був збитковим підприємством.

Тим часом бізнес-імперія цього «юного дарування» стрімко набирала вагу. Кажуть, сам Курченко був дуже талановитим менеджером, але одних лише його талантів для її розбудови, звичайно, не вистачило. Секрет успіхів полягав зовсім в іншому — його роботодавцями були сини колишнього президента Віктора Януковича, який турботливо забезпечував їм адмінресурс. Так, основою цієї імперії була так звана Східно-Європейська паливно-енергетична компанія, що спеціалізувалася на продажі пального для автомобільних заправних станцій. Ось тільки бензин вона з негласного дозволу фіскальних органів прид бавала без сплати відповідних митно- податкових зборів, завдяки чому мала цінові переваги перед конкурентами. З автогазом історія була складнішою: державний концерн «Укргазвидобування» продавав їй скраплений газ за пільговими цінами й документами про те, ніби він призначений для негазифікованих сільських поселень у рамках державної програми на підтримку села. А потім це пальне за комерційними цінами продавалося на приватні АЗС.

Санкціонуючи придбання проблемного Брокбізнесбанку, оточення молодшого покоління сім’ї Януковича мало амбітну стратегію перетворити його на другий Приватбанк і тоді, в середині 2013 року, ця мета здавалася цілком досяжною. Зокрема, в рамках реалізації даної програми тодішні очільники Національного банку України Сергій Арбузов і Міністерства внутрішніх справ Віталій Захарченко, які вважалися приятелями Олександра Януковича, перевели зарплатне обслуговування працівників своїх відомств до Брокбізнесбанку. Те ж саме зробили деякі інші державні установи й навчальні заклади, а низка держпідприємств стали, окрім іншого, ще й акціонерами. Так, очолюваний Євгеном Бакуліним Нафтогаз придбав 250 тисяч штук простих іменних акцій Брокбізнесбанку загальною вартістю 2,842 мільйони гривень. Через них і розгорівся судовий спір, але спочатку закінчимо розповідь про сумну долю цього банку.

Як відомо, наполеонівським планам Курченка і його команди стала на заваді Революція Гідності. Адмінресурс знадобився для інших цілей, оскільки утримання стягнутої з усіх регіонів України в Київ величезної армії міліціонерів потребувало чималих коштів, тож управлінцям Брокбізнесбанку не вдалося здійснити мінімум необхідного — закрити фінансову діру, що дісталася у спадок ще від Буряків. Труднощі з виплатою грошей у нього почалися в лютому 2014 року, за кілька тижнів до падіння режиму Януковича. Спочатку міжнародна фінансова платіжна система Visa заблокувала операції банку за кордоном, а потім і сам він повідомив, що його банкомати видаватимуть лише по одній тисячі гривень.

Далі хронологія така. 28 лютого 2014 року постановою Нацбанку Брокбізнесбанк було віднесено до категорії неплатоспроможних, у зв’язку з чим керувати ним стала сформована Фондом гарантування вкладів фізичних осіб (далі — Фонд) тимчасова адміністрація. 10 червня 2014 року вийшла постанова НБУ про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію, після чого банк очолив ліквідатор, призначений тим самим Фондом, який 15 жовтня 2019 року відзвітувався про припинення існування Публічного акціонерного товариства «Брокбізнесбанк» як фізичної особи.

Без вини винуватому Нафтогазу доведеться зачекати

І ось тепер нарешті прийшов час розповісти про безуспішну боротьбу Нафтогазу за свої кровні 2,842 мільйони. Ще 14 липня 2014 року компанія подала заяву на ім’я ліквідатора банку Олександра Куреного з проханням включити вказану суму грошей до реєстру акцептованих вимог кредиторів, і вона була задоволена. Шістнадцятого жовтня того ж року рішенням виконавчої дирекції Фонду було затверджено цей реєстр, який включав вимоги кредиторів Брокбізнесбанку на загальну суму 11 мільярдів гривень, серед яких знайшлося місце й трьом нафтогазівським мільйонам, які були віднесені до сьомої черги претендентів, яким поверталися гроші, виручені від продажу майна та інших активів фінансової установи, що підлягала ліквідації. Здавалося б, що тут дивного: і гроші невеликі, і претендент не з тих, що бідує, — вистачить йому й сьомої черги. Але через три роки вже новий ліквідатор банку Сергій Міхно раптом збагнув, що Нафтогаз зі своїми вимогами не повинен перебувати не те що в сьомій, а й взагалі у жодній черзі кредиторів, оскільки він не кредитор, а акціонер, а це вже дві великі різниці. Наслідком цього осяяння було рішення Фонду № 1142 від 19 квітня 2018 року, якою були затверджені зміни до реєстру акцептованих вимог кредиторів Брокбізнесбанку і Нафтогаз із його трьома мільйонами було виключено з цього реєстру. Саме цю постанову Нафтогаз у серпні 2018-го оскаржив у Господарському суді Києва, вимагаючи визнати її недійсною, оскільки вона суперечить положенням Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Для того щоб розібратися в ситуації, суду довелося уважно вникнути в зміст статті 52 згаданого закону, яка встановлює черговість і порядок задоволення вимог до банку за рахунок коштів, одержаних в результаті ліквідації банку й продажу його майна (активів). Там на першому місці зобов’язання, що виникли внаслідок заподіяння шкоди життю та здоров’ю громадян, на третьому — грошові вимоги щодо заробітної плати працівникам банку, які не були їм виплачені до моменту прийняття Нацбанком рішення про ліквідацію банку, на останньому, десятому, місці — вимоги за субординованим боргом. Але три нафтогазівські мільйони не можна віднести до жодного з названих і неназваних десяти пунктів — вони не підпадають навіть під категорію субординованого боргу.

На підставі аналізу положень закону суд зробив висновок, що вимоги Нафтогазу за своєю суттю дійсно ніяк не можна назвати кредиторськими вимогами до банку, оскільки він є не кредитором, а акціонером банку, що ліквідується, а такі особи мають право отримати його майно лише в тому випадку, якщо таке майно залишиться після задоволення вимог кредиторів, категорії перелічені у ст. 52 згаданого закону. Офіційно воно так і називається — залишкове майно. Тож рішенням ГС Києва від 25 березня 2019 року в задоволенні позову було відмовлено.

Нафтогаз не змирився й подав апеляційну скаргу. Його мотиви зрозуміти можна: акціонером Брокбізнесбанку ця компанія стала не зі своєї волі, та й навіть якби вона придбала його акції добровільно, фактично вона стала жертвою шахрайства з боку Курченка та його компанії. Але закон є закон: раз ти не вкладник і не кредитор банку, а його акціонер, то формально в його банкрутстві є частина й твоєї вини. І карою за цю вину в даному випадку буде втрата цих 2,842 мільйона гривень. Якщо, звичайно, не станеться диво, в рамках якого правоохоронні органи спіймають Курченка, конфіскують його мільярди, якими потім компенсують усім, у тому числі й Нафтогазу його втрати. Втім, з огляду на імпотентність наших силових структур, такий сценарій можна назвати блакитною мрією, а в реальності суди апеляційної та касаційної інстанцій залишили рішення Господарського суду міста Києва без змін.

Джерело: Юридичний вісник України

Поділитися

Твітнути