В Україні
Без чого не може бути завершена децентралізація?
Світлана Сом,
засновниця та лідерка Інституту Медіації Партнерства
Сьогодні можна сказати, що політична й адміністративна децентралізація відбулася. Але разом із тим, як це буває в процесі глобальних змін, децентралізація підсвітила проблему слабкого менеджменту. Через те, що довгий час візіонерські рішення приймалися в столиці й спускалися надалі регіонам, у нас майже немає в очільників областей і громад навичок стратегічного планування. Аби місцеве самоврядування відбувалося не лише за формою, як це зараз, але й по суті, люди на місцях повинні мати стратегічне мислення для прийняття потрібних рішень.
Хороша новина в тому, що ніхто не народжується з геном стратега, стратегічне мислення – це навичка, але її опанування потребує часу й потрібного контексту. Контексту в очільників громад зараз більш ніж достатньо – від них буквально залежить благополуччя довіреної їм громади. А от часу навчитися стратегічного мислення немає, в той час, як приймати довгострокові рішення треба вже зараз.
Читайте також: 3195 грн – розмір посадового окладу працівника 1 тарифного розряду
Що зробила децентралізація? Українські регіони не рівні за своїми можливостями й розвитком. Фактично маємо кілька десятків міст, які задають культурний, політичний, соціальний тон та продукують смисли. У більшості ж ситуація інша – за них рішення приймав «центр». Перехід від періоду, коли порядок денний складала центральна влада, тоді як регіональним очільникам залишалися локальні задачі, зробити швидко не виходить. Війна ще більше сповільнила ці процеси. Водночас оперативних питань побільшало, й децентралізація вимагає від кожного керівника громади стратегічного мислення вже сьогодні.
Чому зараз? Якийсь час після децентралізації громади діяли за інерцією. Хтозна, скільки б часу тривав цей «гальмівний шлях», якби не війна, яка додала представникам державної влади на місцях купу проблем: відбудова, оптимізація бюджету тощо. Саме тому розриви на рівні світоглядного стратегічного мислення, які відбулися внаслідок децентралізації, стали такими очевидними зараз: бо громади мають приймати рішення на тому рівні мислення, яке їм недосяжне, бо вони не проходили той шлях і не отримали ті знання, які потрібні, аби приймати такі рішення. На практиці це виглядає так: більше не достатньо просто підтримувати функціонування громади, потрібно задати вектор розвитку й знайти інвесторів, готових у це вкладати. На щастя грантів зараз багато. Проте в громадах недостатня кількість працівників потрібних компетенцій, які важко швидко наростити. Бо для взаємодії з донором чи центральними органами потрібні управлінці-візіонери й командна, яка ці візіонерські рішення в змозі перетворити в реальні завдання. А поки цього немає, люди без досвіду прийняття стратегічних рішень пишуть регіональні стратегії, які не проживають. І відтак ті стратегії, як і гранти, більше нагадують список бажань, а не план дій, які призведуть до досягнення цілей.
Чим має завершитися реформа децентралізації? Фінальним акордом реформи децентралізації має, без сумніву, стати створення неформальної інституції, яка може в громадах розвивати соціальні ліфти. По суті йдеться про те, що держава має навчити регіональних очільників потрібним навичкам і вмінням, що дозволило би людям у громадах навичку думати та діяти як виконавець перевести на рівень думати і діяти як лідер і стратег. По суті йдеться про те, щоб мер умовного Дніпра, Миргорода і сільський голова Нових Петрівців мали однаковий рівень мислення та світогляду й могли приймати рівні за об’ємом стратегічні рішення.
Читайте також: Впорядкувати оплату праці в системі правосуддя закликає ДСА
Потрібна умовна школа державотворця, але із закладеними правильними цінностями. Бо в Україні вже є подібні інституції, але історично склалося так, що допоки з мерами працюють ті, хто хоче від такої співпраці отримати політичні дивіденди. А так бути не повинно – не окрема політична сила, а держава як така має бути зацікавлена в сильних управлінцях на всіх рівнях.
Джерело: Юридичний вісник України
