Безнадійні справи. Як Укртрансгаз програє судові процеси теплопостачальним підприємствам

Юрій Котнюк, ЮВУ

Після того, як належне державі Акціонерне товариство «Укртрансгаз» безславно програло облгазам усі позови про стягнення заборгованості за послуги балансування, його юристи придумали собі іншу «забаву» на ту ж тему, а саме подавати позови про повернення незаконно набутого газу до теплопостачальних підприємств. Проте низка рішень, ухвалених місцевими господарськими судами, свідчить про те, що це нове заняття виявиться таким же малоперспективним, як і попереднє.

Уроки першої судової війни

Стисло нагадаємо основні моменти попередньої епопеї з балансуванням, в якої було чотири категорії учасників. В першу чергу це Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», на яку урядом було покладено спеціальний обов’язок постачати природний газ для підприємств, які здійснюють централізоване теплопостачання житлових будинків. Причому, якщо постанови Кабміну зобов’язували Нафтогаз постачати паливо цим споживачам за умови розрахунку з їх боку за поставлений товар не нижче рівня 90%, то окремі розпорядження того ж самого Кабміну зобов’язували цю компанію в опалювальний сезон здійснювати постачання незалежно від рівня розрахунку з боку тепловиків. Двома іншими учасниками були, з одного боку, Укртрансгаз, який будучи дочірньою структурою Нафтогазу здійснював транспортування газу магістральними газопроводами, а з іншого — облгази, які переміщували газ розподільними трубопроводами від точок виходу з газотранспортної системи до безпосередніх споживачів, у даному випадку теплопостачальних підприємств.

Як уже було згадано, протягом трьох останніх років уряд кожного жовтня ухвалював розпорядження, першим пунктом якого зобов’язував Нафтогаз видавати тепловикам номінації, які служили для обох зазначених вище транспортувальників чимсь на кшталт команди про те, що саме цьому споживачеві необхідно подати вказану кількість газу, а другим пунктом зобов’язував облгази подавати паливо тепловикам незалежно від наявності номінацій.

Що було далі, відомо всім: Нафтогаз часто­густо ігнорував урядове розпорядження і не давав номінацій, а газорозподільники виконували його вимоги й подавали газ тепловиробникам і без них. Потім Укртрансгаз обвинувачував облгази в тому, що вони здійснивши подачу палива без номінацій, мають нести відповідальність за несанкціонований відбір і відшкодувати йому вартість газу, спожитого тими тепловиками, яким офіційно його не постачали ні Нафтогаз, ні інші постачальники. Однак господарські суди, розглядаючи позови Укртрансгазу, робили висновок про те, що в даній ситуації з боку облгазів несанкціонованого відбору не було, а були, натомість, правомірні дії з доставки газу теплопостачальним підприємствам на виконання урядового розпорядження.

Таким чином, з усіх чотирьох учасників цієї драми найбільш постраждалою стороною став Укртрансгаз: той газ, який спалили теплокомунальні підприємства довелося списати на виробничі втрати, так як, нібито, його працівники через власну недбалість випустили два мільярди кубометрів газу. З точки зору здорового глузду Укртрансгазу в цій ситуації личило би через суд добиватися встановлення юридичного факту, що Нафтогаз усе ж таки постачав цей обсяг палива для потреб тепловиків і списати його з активів компанії, а та вже потім нехай добивається стягнення його вартості з недисциплінованих комунальників. Але Укртрансгаз, судячи з усього, вирішив іти іншим шляхом — добиватися в судовому порядку від тепловиробників повернення незаконно набутого газу.

Оператор ГТС проти навчальних закладів

Класичним у цьому плані можна вважати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 28 листопада, яким Укртрансгазу було відмовлено в задоволенні його позову до Дніпровського національного університету імені Олеся Гончара про повернення незаконно набутого газу в обсязі 177 тисяч кубометрів або стягнення його вартості грошима в сумі 1,185 млн грн. Юристи позивача, посилаючись на дані офіційного звіту газорозподільного підприємства «Дніпрогаз», написали, що вказаний обсяг палива було несанкціоновано відібрано навчальним закладом у січні 2016 року без наявності номінацій, будь­якого постачальника і договору з ним.

У відповідь представники відповідача повідомили, що номінацій дійсно не було, але постачальник був — це НАК «Нафтогаз України», з яким у лютому того ж 2016 року було укладено договір про постачання газу за пільговими цінами й виключно для потреб обігріву гуртожитків та забезпечення їх гарячою водою. За спожиті в січні 2016­го року 177 тис. м3 університет у березні 2016 р. заплатив Нафтогазу 433 тисячі гривень, тож в Укртрансгазу, мовляв, немає жодних підстав через три з половиною роки вимагати в нього оплати цього газу та ще й за ринковою ціною станом на момент подання позову, тобто на вересень 2019­го.

У даній ситуації варто погодитися з тим, що певні причини обурюватися все ж таки були, бо якщо співставити час настання згаданих вище подій, то виявиться, що спочатку начальний заклад спожив газ, а потім уже уклав договір на його постачання, тобто на момент споживання в нього не було жодних номінацій. Але суд вирішив, що розпорядження Кабінету Міністрів України від 05.10.2016 р. № 742­р «Про деякі питання опалювального сезону 2016/17 року» поширюється й на січень 2016­го року. Саме такі висновки були зроблені Верховним Судом під час вирішення іншої справи (№ 904/2732/18), коли Укртрансгаз хотів стягнути з «Дніпрогазу» кошти за, нібито, несанкціоновано відібраний газ, який насправді було спожито різними теплопостачальними підприємствами, в тому числі й Дніпровським національним університетом імені Олеся Гончара.

З аналогічних мотивів той самий Господарський суд Дніпропетровської області рішенням від 27 листопада відмовив Укртрансгазу в задоволенні його позову до іншого навчального закладу цього ж міста, а саме Дніпровського державного аграрно­економічного університету — предметом даного спору було повернення 7 тисяч кубометрів газу, спожитого також у січні 2016 року, або стягнення його вартості в сумі 47 тис. грн.

Доводи позивача були спростовані поданими ним же доказами

Провальним для Укртрансгазу виявився і його позов до комунального підприємства «Комунальник Т», в задоволенні якого було відмовлено рішенням Господарського суду Івано­Франківської області від 12 листопада. Позивач вимагав повернути 42 тис. м3 газу, вартістю 286 тис. грн, спожитого цим тепловиком у січні—лютому 2017 р. без номінацій, доказом чого, на його думку були звіти тамтешнього газорозподільного підприємства «Тисменицягаз».

Цікавий момент: відповідач письмового відзиву на позовну заяву не прислав і його представник у судове засідання не з’явився, хоча відповідне повідомлення й надсилалося на офіційну адресу комунального підприємства рекомендованою кореспонденцією, тож за чинними процесуальними нормами він вважався належним чином повідомленим. Та попри цю обставину Укртрансгаз все одно програв позов, бо суд вирішив, що доводи позивача спростовуються ним же поданими доказами, зокрема звітами «Тисменицягаз», в яких зазначалося, що доставка вказаного обсягу газу здійснювалася ним на виконання вимог уряду, відповідно до яких постачальником відповідача слід вважати Нафтогаз, який зобов’язаний був видати цьому тепловику відповідні номінації.

Позовна давність

Невеликим за ціною питання, але великим за значенням стало рішення Господарського суду Житомирської області від 26 листопада, яким Укртрансгазу було відмовлено в задоволенні позову до Комунального підприємства «Житомиртеплокомуненерго», з якого він хотів стягнути, смішно й сказати скільки, — аж 9 тисяч гривень за, нібито, незаконно набуті ним у квітні 2016 року 699 кубометрів газу. В цьому випадку відповідач не став надміру завантажувати суддів зайвою інформацією про обставини споживання ним цього палива, а попросив дати позивачеві відкоша, застосувавши позовну давність, термін якої становить три роки. Укртранс газ відповів, що мовляв, така «відмазка не канає», оскільки про факт відбору він дізнався лише 29 грудня 2018 року з рішення Господарського суду Житомирської області у справі № 906/408/18.

Зазначимо, що даний процес був ініційований Укртрансгазом, який хотів стягнути «Житомиргазу» 129 млн грн за послуги балансування, але безуспішно, оскільки той довів, що доставляв тепловикам газ розподільними трубопроводами на законних підставах на виконання згаданого вище урядового розпорядження. Остаточний вердикт у цій справі було постановлено Верховним Судом 17 липня 2019 року.

Проте суддя Олександр Тимошенко вирішив, що доводи Житомиртеплокомуненерго все ж таки заслуговують на увагу, оскільки норма частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України вказує на те, що перебіг позовної давності починається не тільки від дня, коли особа довідалася про порушення свого права, але й від дня, коли вона могла довідатися про таке порушення. А в даному випадку Укртрансгаз, як оператор газотранспортної системи, міг дізнатися про порушення свого права одразу після відбору газу відповідачем, оскільки «Житомиргаз», як оператор газорозподільної системи, щомісячно інформує його про обсяги споживання ресурсу тим чи іншим споживачем.

І на додачу суддя, пославшись на практику Європейського суду з прав людини, написав, що в даному випадку неприпустимо встановлювати правомірність чи неправомірність дій відповідача, який добросовісно протягом строку позовної давності зберігав докази правомірності своїх дій, а після спливу цього строку, сподіваючись на дотримання задекларованого міжнародним правом принципу правової визначеності в частині позовної давності, перестав їх зберігати.

Висновок

Можна було б навести ще кілька прикладів, коли позивач за схожих обставин спіймав облизня, але й того, що було сказано, напевне, вистачить, аби зрозуміти, що Укртрансгазу, або його можливому правонаступнику, який з 1 січня 2020 року має стати оператором ГТС, слід припинити цю практику й не витрачати марно кошти й робочий час юристів на безнадійні судові процеси.

Джерело: Юридичний вісник України

Поділитися

Твітнути